Сліпота - Сарамаго Жозе (книги без сокращений .TXT) 📗
Протягом перших двадцяти чотирьох годин, сказав він, якщо правду казали чутки, які швидко поширилися, були сотні випадків, усі однакові, усі вони відбувалися в один і той самий спосіб, з неймовірною швидкістю, з незбагненною відсутністю будь-яких ушкоджень, осяйна біла пелена застеляла людині зір, жодних ознак болю до того, жодних ознак болю після того. На другий день було повідомлено про помітне скорочення захворювань, йшлося вже не про сотні, а про десятки нових випадків. І це спонукало уряд негайно заявити, що вжиті цілком розумні заходи скоро дозволять узяти ситуацію під контроль. Починаючи від цього пункту, за винятком кількох коментарів, які не можна пропустити, ми не станемо повторювати дослівно розповідь старого з чорною пов'язкою на оці, замінивши її організованим усним дискурсом, покликаним посилити її інформативну наповненість через застосування точного й адекватного слововживання. Саме це, тобто необхідність відмовитися від просторічних виразів, що їх застосовує оповідач, чия роль таким чином зводиться до розповіді про деякі додаткові подробиці, розповіді, безперечно, важливої, бо без неї ми просто не знали б, що робиться там, у зовнішньому світі, отже, повторюємо, розповідь про деякі додаткові подробиці тих надзвичайних подій, тих фактів, опис яких лише виграє від лексичної строгості, від точності застосовуваних термінів, є головним спонукальним мотивом для зміни стилю. Повертаючись до головної теми, зазначмо, що уряд після попереднього обговорення рішуче відмовився від гіпотези, що країна стала жертвою безпрецедентної, досі небаченої й нечуваної епідемії, спричиненої досі не ідентифікованим збудником, епідемії, яка розвивається з катастрофічною швидкістю за повної відсутності латентної фази або інкубаційного періоду. Навпаки, згідно з думкою передової наукової спільноти, опертою на потужну адміністративну підтримку, йдеться про випадковий і прикрий збіг у часі досі нез'ясованих факторів, але в їхній патогенній активності, як можна судити на підставі дослідження доступних нам даних, що вказують на наближення спаду, можна простежити, як особливо підкреслювалося в повідомленні уряду, очевидні ознаки послаблення. Один із телевізійних коментаторів вигадав дуже вдалу метафору, коли порівняв епідемію з неясними перспективами розвитку з випущеною вгору стрілою, яка, досягши своєї найвищої точки, зупиняється на якусь мить, мов підвішена, а тоді починає падати, описуючи неодмінну криву лінію падіння, і дай Боже, провадив коментатор, повертаючи нас цим зауваженням до буденних людських турбот і до власне епідемії, щоб земна гравітація зберігала своє прискорення, аж поки зникне страхітливий кошмар, який нас мучить, з півдесятка цих слів постійно з'являлися на сторінках засобів масової комунікації, які завжди закінчували сповненою глибокого співчуття врочистою обіцянкою, що нещасні сліпі незабаром зможуть повернути собі втрачений зір, а поки що обіцяли їм солідарність усього організованого суспільства, як від його офіційних представників, так і від простих громадян. У далекому минулому подібні міркування та метафори незламний оптимізм простого люду перетворював у такі, наприклад, висловлювання, Щастя без нещастя довго не триває, або якщо висловити це в літературній формі, Як ото не існує щастя, яке триває завжди, так і не існує нещастя, яке завжди триває, найвищі максими для того, хто мав час добре познайомитися з невдачами життя й витівками фортуни, і які, перенесені у світ сліпих, мають звучати так, Учора ми бачили, сьогодні не бачимо, завтра будемо бачити, з легкою запитальною інтонацією в кінці третьої частини цієї фрази, так ніби обачність в останню мить вирішила додати до оптимістичної кінцівки легку тінь сумніву.
Та на превеликий жаль, незабаром стало очевидно, що й обіцянки уряду, й передбачення наукової громадськості були не більше як бульками на воді. Сліпота поширювалася й то не так, як морська хвиля, яка все затоплює на своєму шляху, а радше ніби тисяча дзюркотливих рівчачків, які помалу-потроху просочуються крізь землю, аж поки раптом вона вся опиниться під водою. Перед фактом суспільної розгубленості, вже готової, як то кажуть, закусити вудила, влада через повідомлення в пресі стала скликати всілякі медичні колоквіуми, в яких брали учать передусім офтальмологи та невропатологи; й хоч до скликання конгресу за фатальним браком часу не дійшло, проте не бракувало симпозіумів, конференцій, круглих столів, одні з яких були відкриті для широкої публіки, інші відбувалися за зачиненими дверима. Подвійний ефект від такої діяльності, спричинений по-перше, цілковитою відсутністю будьяких результатів від подібних дебатів і наукових дискусій і окремі випадки раптової сліпоти, що мали місце прямо посеред засідання, коли доповідач несподівано кричав, Я осліп, я осліп, спонукав майже всі газети, радіо й телебачення втратити цікавість до таких заходів, хіба що деякі засоби масової інформації, що цілком заслуговували на повагу, але живучи коштом сенсацій усілякого різновиду, чужого щастя й чужих нещасть, не хотіли пропустити жодного випадку, позначеного яскравою драматичністю, таких, наприклад, як той, коли несподівано осліп один професор з кафедри офтальмології.
Переконавшись у тому, що моральний настрій суспільства погіршується з кожним днем, уряд уже вдруге за останні шість днів вирішив змінити свою стратегію. Спочатку можновладці вірили в можливість ізолювати лихо, позамикавши сліпих та заражених у закритих приміщеннях на кшталт божевільні, в якій ми з вами перебуваємо. Невпинне зростання кількості випадків сліпоти спонукало кількох впливових членів уряду, які боялися, щоб офіційна ініціатива не призвела до тяжких політичних наслідків, виступити з пропозицією, що треба доручити родинам охороняти вдома своїх сліпих, не дозволяючи їм виходити на вулицю, щоб не створювати перешкоди й так ускладненому вуличному рухові, а по-друге, щоб не ображати почуття громадян, які зберегли здатність бачити очима, що їх мали, і які, байдужі до всіляких заспокійливих запевнень, вірили в те, що біла хвороба передається через візуальний контакт, як, наприклад, навроки. І справді, важко було сподіватися на іншу реакцію від людини, що, заглиблена у свої думки, сумні, нейтральні або навіть веселі, якщо вони ще в неї залишилися, спокійно йде собі вулицею й раптом бачить, як на обличчі чоловіка, що йде йому назустріч, з'являються ознаки моторошного жаху, й він кричить не своїм голосом, Я осліп, я осліп. Жодні нерви цього не витримали б. А найгіршим було те, що родини, й передусім мало-численні, дуже швидко перетворювалися на родини, що складалися з одних сліпців, і наглядати за ними, охороняти їх та захищати могли б хіба що сусіди, наділені нормальним зором, і ставало очевидно, що сліпці, чиї родини складаються лише з батька, матері, сина або дочки, неспроможні доглядати самих себе й з ними відбувається те саме, що зі сліпцями, яких ми бачимо на відомій картині, що ходять разом, падають разом і помирають разом.
Опинившись перед такою ситуацією, уряд не мав іншої ради, як негайно дати задній хід, тобто розширити критерії, які він установив для будівель, придатних для використання, внаслідок чого розпочалося негайне й імпровізоване пристосування покинутих фабрик, занедбаних храмів з утраченим культом, спортивних зал і порожніх складів, Уже протягом двох днів говорять про табори з наметів, поставлених у сільській місцевості, сказав старий із чорною пов'язкою на оці. На самому початку кілька доброчинних організацій ще посилали добровольців для догляду за сліпими, щоб вони стелили їм ліжка, чистили нужники, прали одяг, готували для них їжу, тобто забезпечували турботи, без яких життя невдовзі стає нестерпним навіть для тих, хто бачить. Ті бідолахи негайно сліпли, але принаймні історія збереже пам'ять про красу їхнього подвигу. Хтось із таких людей сюди приходив, запитав старий із чорною пов'язкою на оці, Ні, відповіла дружина лікаря, ніхто сюди не приходив, А може, то були тільки чутки, А як справи в місті, як транспорт, запитав перший сліпий, згадавши про свій автомобіль і про водія таксі, який відвіз його до консультації і якого він своїми руками поклав у могилу, На транспорті панує хаос, відповів старий із чорною пов'язкою на оці, й перейшов до подробиць щодо вуличних аварій та нещасливих випадків. Коли вперше осліп водій автобуса, що мчав на повній швидкості по запрудженій транспортом дорозі, люди, попри чималу кількість мертвих і поранених у тій катастрофі, не приділили їй особливої уваги, й та ж таки причина, тобто сила звички, спонукала прес-секретаря фірми транспортних перевезень заявити, що аварія відбулася з вини водія, тобто її причиною став сумнозвісний людський фактор, поза всяким сумнівом трагічний, але, мовляв, передбачити його було так само важко, як передбачити смертельний інфаркт у людини, яка ніколи не скаржилася на серце. Наші службовці, пояснив прес-секретар, так само, як механіка та електричні системи автобусів, періодично відбувають сувору перевірку, що підтверджує через пряму взаємозалежність причини й наслідків надзвичайно низький відсоток аварійності, яким до сьогоднішнього дня наша компанія вигідно відрізнялася від усіх інших. Це докладне пояснення з'явилося на сторінках газет, але людям тепер доводилося багато про що думати, крім простої аварії з автобусом, кінець кінцем, її результати були б не кращими, якби в автобуса просто відмовили б гальма. Через два дні так і сталося, зірвані гальма стали причиною другої аварії, але так уже влаштований наш світ, у якому правда має не раз прикинутися брехнею, щоб нарешті заявити про себе, тому негайно поширилася чутка, що осліп водій автобуса. Було неможливо переконати публіку в тому, що сталося насправді, й результат негайно дав про себе знати, люди перестали їздити автобусами, вони казали, що перш ніж самі осліпнуть, вони не хочуть померти через те, що осліпне хтось інший. Третій нещасний випадок через ту саму причину стався з автобусом, у якому не було пасажирів, і дав привід для таких коментарів, промовлених із очевидною полегкістю, Як добре, що мене в тому автобусі не було. Ті, хто так говорив, не могли навіть собі уявити, наскільки вони мали рацію. Через одночасну сліпоту обох пілотів незабаром розбився й загорівся літак комерційної авіалінії, всі пасажири й команда загинули, в тому випадку вся механіка й електроніка перебували в бездоганному стані, як підтвердив аналіз чорного ящика, який єдиний вижив. Трагедію такого масштабу не можна було рівняти з вульгарною аварією автобуса, й у результаті померли останні ілюзії в усіх, хто їх ще мав, відтоді не стало чути, щоб загуркотів бодай якийсь двигун або закрутилося якесь колесо, велике, маленьке, швидке чи повільне. Ті люди, які раніше мали звичай нарікати на дедалі більші труднощі з транспортом, пішоходи, які не могли дійти, куди їм було треба, бо автомобілі, які стояли або рухалися, постійно перегороджували їм шлях, водії, яким доводилося до запаморочення шастати по навколишніх вулицях, щоб знайти місце, де можна було б притулити свою машину й нарешті, сяк-так примостивши її біля якогось хідника, перетворювалися на пішоходів і починали проклинати водіїв із тих самих причин, із яких недавно проклинали їх самих, усі б вони мали бути тепер задоволені, якби не одна обставина, а саме, позаяк тепер ніхто не наважувався бодай на хвилину сісти за кермо будь-якої машини й проїхати бодай два кроки, автомобілі, вантажівки, мотоцикли й навіть скромні велосипеди хаотично захаращували все місто, покинуті там, де страх переміг почуття власності, яскравим символом цього хаосу можна було вважати підйомний кран із наполовину піднятим угору автомобілем, який повис на своїй передній осі, бо, певно, водій крану осліп, не встигши його підняти. Але особливо катастрофічною була ситуація для сліпих, оскільки, як то кажуть, вони навіть не бачили, куди їм можна поставити ногу. Було боляче бачити, як вони наштовхуються на покинуті автомобілі, один за одним, обдираючи коліна, деякі з них падали й плакали, Невже ніхто мені не допоможе, але були також серед них люди брутальні від розпачу або від народження, які проклинали або відштовхували руку, що намагалася допомогти їм, Облиш мене, настане і твій час, і тоді співчутлива особа відчувала справжній страх, вона втікала і зникала в непроглядному білому тумані, несподівано розуміючи, на який ризик наразила вона себе своєю добрістю, і не раз було так, що вже через кілька метрів вона втрачала зір.
