Вбивство Симона Петлюри. 1926 - Воронін Вiктор Миколайович (бесплатные полные книги TXT) 📗
Відомий історик, колишній керівник делегації ЗУНР на Паризькій мирній конференції та засновник так званої «державницької школи» в українському консервативному русі Степан Томашівський у книжці «Під колесами історії», що вийшла в 1922 p. y Берліні, нищівно оцінив колишнього головного отамана, армія якого виявляла сміливість тільки під час погромів: «Як індивідуальність – він людина вбога. Що дало Петлюрі моральне право зазіхати на найвищу військову владу? Чому українська громадськість задовольнила цю амбіцію та цілих чотири роки вбачала в Петлюрі уособлення генія озброєної України? Відповіді на ці й інші запити – хіба що у сфері психологічних загадок. Бо ж за весь час свого головування не виявив він ані найменших ознак справжнього вояцького духу військових організаційних здібностей, поза навіть бодай якимось стратегічним талантом або хоча б деякими прикметами воєнної тактики. Навпаки, усі об'єктивні свідоцтва про мілітарну діяльність Петлюри доводять одностайно повну ділову нікчемність головного отамана, теоретичну некваліфікованість і практичну бездарність. Під таким проводом не могло бути жодної армії у справжнім розумінні цього слова (курсив наш. Справді, жодна армія світу не спеціалізувалася на погромах, замість бойової діяльності. – Авт.)».
Також наведемо й думку сучасного українського вченого-історика Данили Яневського, який у своїй монографії «Проект "Україна"», або Таємниця Михайла Грушевського» так оцінив лідерів Центральної Ради (де Петлюра починав свій шлях на вершину влади): «…лідери УЦР, насамперед М. Грушевський, як голова Ради, В. Винниченко, як керівник її т. зв. уряду, та С. Петлюра, як керівник «військового відомства», – ніколи не ставили перед собою політичної мети домогтися та зберегти суверенітет України». Справді, Петлюру цікавили тільки абсолютна влада та гроші, а за допомогою чого їх досягти було для нього питанням абсолютно другорядним. А ось як автор підсумовує політичні наслідки діяльності Петлюри та його колег по Центральній Раді: «…всеєвропейського масштабу авантюра… мала катастрофічні гуманітарні, політичні, економічні наслідки, загнала країну та народи, що її населяли, в глухий кут, вийти з якого вони не можуть до сьогодні. І невідомо, чи зможуть взагалі».
До речі, слід відзначити, що погромна діяльність Петлюри почалася не за Директорії, а саме за Центральної Ради. Процитуємо ще один уривок зі спогадів Гольденвейзера про те, що робили петлюрівські гайдамаки після повернення до Києва в німецькій валці:
«Формально в Киеве и во всей Украине с 1 марта 1918 года (когда были изгнаны большевики) была восстановлена верховная власть Украинской Центральной Рады. В Киев возвратился и украинский парламент, со своим президентом М. С. Грушевским, и кабинет министров, который возглавлялся Голубовичем. Но по существу эта возрожденная самостийно-украинская государственность производила в эти месяцы довольно жалкое впечатление. Чувствовалось ее полное бессилие рядом с опекавшей ее германской военщиной.
Единственная область, в которой украинской власти предоставлялась полная свобода действий, это была политика национальная (вернее, националистическая). И сами украинцы (знову ж таки, маються на увазі саме петлюрівці. – Авт.) по возвращении в Киев давали себе волю в этой области. Именно в эту эпоху начались антиеврейские эксцессы – сначала в виде самосудов над отдельными заподозренными в большевизме лицами. Под предлогом обвинения в большевизме украинские сечевики захватывали и расправлялись с евреями, которых им почему-либо хотелось убрать. В самом Киеве имел место целый ряд таких самосудов; в провинции, естественно, дело обстояло еще хуже. Были случаи пыток и издевательств. Все это оставалось безнаказанным… Так расправлялись с евреями. В области же украинской haute politique (большой политики) шла ожесточенная борьба против всего российского».
А щодо періоду Центральної Ради вже зовсім ніяк не спрацьовують улюблені аргументи захисників Петлюри, мовляв, той «нічого не знав» та «армія була некерованою». За Центральної Ради він, як військовий міністр, повністю контролював нечисленних гайдамаків та був у курсі того, що вони робили принаймні в Києві.
І ще один принциповий момент. Не можна всі ті злочини проти людства, що робили гайдамаки за мовчазної згоди Петлюри або навіть за його санкцією, зводити лише до знищення єврейського населення. Звичайно, як найбільш тоді беззахисна частина населення, євреї зазнали величезних утрат, але так само головний отаман безжально вбивав і катував, незалежно від національної належності усіх, хто заважав утвердженню в країні націоналістичного тоталітаризму. Як приклад можна згадати масові розправи, що вчинили петлюрівці після державного перевороту грудня 1918 р. та захоплення Києва. Процитуємо свідчення київської сестри милосердя Марії Нестерович-Берг: «На второй же день после вторжения Петлюры мне сообщили, что анатомический театр на Фундуклеевской улице завален трупами… Господи, что я увидела! На столах в пяти залах были сложены трупы жестоко, зверски, злодейски, изуверски замученных! Ни одного расстрелянного или просто убитого, все – со следами чудовищных пыток. На полах были лужи крови, пройти нельзя, и почти у всех головы отрублены, у многих оставалась только шея с частью подбородка, у некоторых распороты животы. Всю ночь возили эти трупы. Такого ужаса я не видела даже у большевиков. Видела больше, много больше трупов, но таких умученных не было!..
– Некоторые еще были живы, – докладывал сторож, – еще корчились тут.
– Как же их доставили сюда?
– На грузовиках. У них просто. Хуже нет галичан (маються на увазі Січові стрільці Євгена Коновальця. – Авт.). Кровожадные… Бесы, а не люди, – даже перекрестился сторож».
Таку ж інформацію про злочини гайдамаків і Січових стрільців містить і звіт Російського товариства Червоного Хреста: «Встретят на улице русского офицера или человека, по возрасту или обличью похожего на офицера, выведут на свалку, пристрелят и тут же бросят. Иногда запорют шомполами насмерть, иногда на полусмерть. Во время междуцарствия, когда Петлюра ушел из Киева, а большевики ещё не вошли, было найдено в разных частях города около 400 полуразложившихся трупов, преимущественно офицерских. Применял Петлюра и систему заложничества, возил с собой бывших министров (ідеться про колишніх міністрів гетьманського уряду. – Авт.), митрополита Антония, несколько дам из аристократии. Над заложниками издевались, не раз грозили им смертью».
А ось що писала людина, яка належала з головним отаманом до одного політичного табору та була наставником Симона Петлюри на щаблях політичної кар'єри. Людина ця – один із засновників Центральної Ради, перший голова Директорії Володимир Винниченко.
Розкриємо його книгу «Відродження нації», розділ «Доба Директорії», частину III, розділ VII, підрозділ 2 – «Безконтрольність і контрреволюційність отаманської влади». Наведемо досить великий за об'ємом уривок із книги, де якраз і йдеться про єврейські погроми та ставлення Петлюри до цього: «Таким чином, фізична сила, військо, лишалася в руках елементів, які або не розуміли революції, або були явними контрреволюціонерами…
У цьому ж полягає причина й тих страшних єврейських погромів, які, почавшись незабаром по вступі Директорії до Києва, потім такою страшною, кривавою пошестю розлилися по всій Україні. Не маючи глибоких, захоплюючих солдатські маси соціально-револіційних лозунгів, отамани мусили чимось підбадьорювати «козацький дух». І «давали хлопцям погуляти». Як говорилося тоді.
Ні для кого тепер уже не секрет, що переважно сама офіцерня підбурювала до цього солдатів, також не секрет, що ні одного з таких злочинців отаманською владою не було ні розстріляно, ні навіть якось покарано. А коли голова Директорії (тобто сам Винниченко. – Авт.) став вимагати в Головного Отамана пояснення, то Головний Отаман С Петлюра сердито відповів: «А чого ж вони (євреї) не боролися з нами проти гетьманщини?!!» І коли Головний Отаман говорив і думав, що євреї заслужили оті погроми, то що могли говорити, думати і робити отаманці? І що дивного, наприклад, у тому, що один із «національних героїв» отаман Ангел зупиняв поїзд, витягав із нього всіх євреїв, жінок, дітей, старих людей, розкладав їх усіх вряд на пероні й поров різками?
