Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗

Се була дуже здержлива відповідь, і значіння сеї здержливости пояснив Ракоцієві воєвода Стефан на підставі відомостей привезених з гетьманського двору його послом Чоґолем. У нього були з гетьманом розмови на тему відносин Ракоція до Польщі, гетьман доволі ясно натякнув, що Ракоцієві годилося б вести політику більш виразну. “Хоча Чоґоль не мав від нас доручення говорити на сю тему, але йому довелось почути від гетьмана, мовляв він має відомости, що Поляки хваляться і відгрожуються козакам, що Ракоцій має їм помагати против Козаків. Так гетьман сказав з сього приводу, що тому не вірить, бо Ракоцій не така людина, яка б вела дволичну політику. Коли б він не вважав гетьмана за свого приятеля і не хотів би підтримувати приязних, добросусідських відносин, пощо б вів так часто присилав до нього свого чоловіка ⁵). На се Чоґоль сказав: “Борони боже, аби ми мали підняти зброю против в. мил.! навпаки, ми радо поможемо в. мил., коли б у в. мил. вийшли якісь конфлікти з Татарами”. Гетьман на се сказав “Дай боже, і ви не будете жалувати, коли мені поможете”. Але іншим разом Чоґолєві доводилося чути від гетьмана, що похвалки Поляків Ракоцієвою поміччю викликають в нім певну трівогу; він побоюється, що Ракоцій не щирий супроти нього, і коли козаки будуть триматися в союзі з Татарами, Ракоцій не буде йому приятелем, а з тим і на обох воєводів він не може спуститись, бо вони залежні від Ракоція і мусять його слухати.

“Говорив він також-пише далі Стефан,-“що коли в. м. (Ракоцій) щиро бажав би приязних відносин, то прислав би якусь поважнішу людину, і тоді й він, гетьман, міг би спокійніше спуститися на добру волю Ракоція і на добросусідські відносини до нього”. І далі додає від себе, перепрошуючи за сю одвертість: “Про п. Луца ніхто не може сказати нічого лихого, або що він не був би вірнопідданий в. милости, або не пильний в службі. Але що він низького походження, і любить напитись, ми теж бажали б шоб в. м. післали туди поважнішу людину. Ми тоді післали б також і від обох Волоських князівств якусь визначну людину, і так могло б прийти до договору з вашим послом, і гетьман міг би бути певним приязни в. милости. Побачив в. м., що як він з в. м. договор заключить, і буде з сеї сторони спокійний, він себе покаже й Татарам” ⁶).

Воєвода заповідає Ракоцієві при тім скорий приїзд посла від гетьмана, але радить не тратити далі часу на такі чисто етикетальні пересилки, а вислати серйозне посольство для уложення твердого договору, щоб запобігти можливому козацько-татарському добичницькому рейдові. “Знає в. м.-Татари як ті собаки, а й козак іде радо на здобич, тому ми б радили: нехай в. м. пошле до його милости великого (“головного”) посла, а ми з ним вирядимо свого боярина-але з тим щоб він був вповні залежним від вашого посла і його слухав, і на чім ваш посол договориться з й. мил. (гетьманом), на то погодиться і наш чоловік”.

Ракоцій поставився до сих осторог з повною увагою, він зараз же поділився з матірю одержаними від Стефана відомостями ⁷), а Стефанові виписав великого листа, виясняючи свою приязну позицію супроти козаків: 19 (29) березня він вислав до воєводи свого післанця з листами до гетьмана і Виговського і сподівається, що воєвода спішно виправить сі листи на Україну; в них він висловив бажаннє орієнтувати свою політику згідно з політикою гетьмана: хто йому приятель-шведський король, Ян-Казимир чи цар, того буде триматись і Ракоцій. З тих листів, сподівається він, гетьман переконається наскільки безпідставні всі похвалки Поляків, що Ракоцій їх союзник. Verba volant- scripta manent, слова летять, а писання лишаються-сі листи повинні гетьманові доказати й упевнити в щирій приязни Ракоція. За його порадою воєвода мунтянський післав до гетьмана також і свого посла (Удріште) з запевненням своєї приязни. Пораду Стефана щодо висилки великих послів, він, Ракоцій также виконає, чекає тільки доброї нагоди, а тим часом просить запевнити гетьмана в його приязни-що йому нічого не загрожує з його сторони і з боку обох воєводів: всі вони як християнські князі хочуть жити в згоді з козаками, як своїми християнськими сусідами, так як не піддалися на заклик Татар і Поляків в попереднім році, і т. д.

Гетьман і сим разом свого посла не післав-з дня (14) квітня заховались листи його і Виговського до воєводи Стефана і до Ракоція, що були мабуть відповіддю на ті листи 19 березня. З листу до Стефана довідуємось, що післанець Стефана привіз листа від Ракоція, такого власне етикетального змісту, як розумів се Стефан. Гетьман користає з сеї нагоди, щоб сказати кілька чемних слів Стефанові (“ми ніколи не пропускали нагоди запевнити вашу вельможність і готовість вам служити, всяко стараючись раз завязану до в. в. приязнь оновляти як частійшою кореспонденцією, тому користаємось з сеї нагоди, щоб посвідчити нашу братську приязнь до в. в. і побажати”-і т. д.). В коротких словах переказує свою відповідь Ракоцієві і повторяє свої запевнення. що як тільки повернуться його люде вислані до Московщини і до Криму, так він пішле посольство до Ракоція; перед тим не може сього зробити: повернуться посли вислані до ріжних країв, на підставі їх реляцій треба добре обдумати ситуацію, і тоді будуть вислані нові посольства до ріжних країв для скріплення приязних відносин. Гетьман певен, що Ракоцій не буде нетерпеливитися сею проволокою і допускати якісь підозріння щодо відносин гетьмана до нього ⁸).

Се становить зміст і листу до Ракоція, досить короткого і етикетального, але притім доволі змістовного з політичного погляду-хоча і не в напрямі уставлення якихось конкретніших відносин до Ракоція. Гетьман дякує Ракоцієві, що він не підтримав хана в його торішнім поході против козаків (очевидно сей доказ приязни, за браком чогось конкретнішого, пригадав Ракоцій у своїм листі). Повторяє свою обіцянку прислати посольство, як тільки повернуться його люде, розіслані до ріжних країв? Висловлює свої принціпи: раз заключену приязнь підтримувати і ніколи не забувати,-так раз заприсягши приязнь з царем і з ханом гетьман не має заміру давати які небудь приводи до їx порушення, і сподівається що сі договори будуть щиро заховувані його наступниками.-“На те аби могли боротися против кожного хто без даного з нашої сторони приводу повставатиме на знищеннє нашої свободи” ⁹).

За той час приїхав до Ракоція Данило Калугер, разом з припадковим своїм товаришом подорожи Самійлом Ґрондским; хоча на Семигород вони їхали тільки щоб безпечніш дістатися до Карла-Ґустава, але їх подоріж служила також для скріплення нової шведсько-українсько-дунайської ліґи, що стала тепер зарисовуватись-особливо коли обом послам против сподівання прийшлося потовктись у гостині на дворі Ракоція і Стефана досить довгий час за неможливістю безпечно поїхати до шведського табору.

Серед ріжних несподіванок, що виявилися останніми часами в актах московського Сибирського приказу, знайшлася реляція гетьманові від Данила-що йому довелось за той час почути від Ракоція в українських справах ¹⁰). На початку квітня н. с. він був у воєводи Стефана: 6 квітня Стефан повідомляв Ракоція про його приїзд ¹¹). Виїхавши з Яс разом з Ґрондским 8 квітня він 22 приїхав до “Білгороду” (Alba Julia, Фейервар, Карльсбург тодішня столиця Семигороду) і другого дня був запрошений до столу Ракоція. Тут богато говорилося на адресу гетьмана: Ракоцій запевняв у своїй приязни і жичливости Запорозькому війську і бажанні йому всяко помагати (“оберегати”). “І говорив мені таке: “Як хан з тобою (гетьманом) зійшовсь і замиривсь-присягши на брацтво, повернувшися з війни написав мені (з докором), що я йому не поміг воювати козаків. Я йому відписав, що нарушити присягу і козаків воювати не хочу, бо живу з ними в приязни. Хан на се відказав, щоб я йому конче прислав 30 (тис. очевидно) єфимків, инакше конче прийде на мене війною. Ракоцій на те сказав: Коли б твого війська й Орди було і в четверо більше, раз я з козаками в брацтві й любови живу, я про тебе не дбаю і грошей не посилаю.