Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
Було щось конкретніше переказано через Ґрондского словами, а лист умисно постилізовано так загально з огляду на можливости перехоплення сього писання Поляками? Було б начебто дивно, що через півроку після першого порозуміння під Камінцем, в обставинах трудних, які притьмом вимагали від обох сторін щирого порозуміння і кооперації, козацька сторона не виступила отверто і явно з своїми домаганнями і оберталася в сфері загальних компліментів, пропозицій помочи і сподівань тіснішого зближення, які висловлялися в листах. Але уважно придивляючися інструкціям шведського посольства, що нарешті було виряджене в жовтні 1656 р.-Карловим наказам його послам, щоб вони дали козакам виговорити насамперед свої побажання, досі незвісні шведському королеві, крім того що говорилося за козаків в польских політичних кругах і загальних міркувань,-набираємо того переконання, що так воно мабуть і було. Хоч козаки й похвалялися, ще з осени 1655 р., нібито у них єсть твердий і виразний договір з Шведами щодо розмежування їх інтересів, в дійсности до самої осени 1656 року ніяких побажань в сім напрямі не було поставлено з їx сторони,-взагалі нічого конкретнішого понад побажання спільної акції против Яна-Казимира і його партії та заховання можливо непорушними політичних звязків козаків з московським царем.
Як се могло статись? Мабуть тому, що поки Карло-Ґустав зіставався претендентом на ціле неподільне королівство Польське і спирався на польських маґнатів-серед котрих до останньої хвилі був і персональний ворог гетьмана-Конєцпольский, старшині могло здаватися, що рано ще виїздити з якими небудь постулятами, які могли нарушити життєві інтереси сих панів. Треба було дати дозріти сій українсько-шведській приязни, що поки що “тільки завязувалася в листю”. А з боку шведського короля було може простим незнаннєм, а не іґноруваннєм, коли він в тім часі, договорюючися з Ракоцієм, заявляв готовість відступити йому землю Львівську і Галицьку з Покутєм і з прилеглими до Ракоцієвих володінь частями Поділля і Сяніччини, вимовляючи собі решту Сяніччини, землі Перемиську, Белзьку і Холмську 17). Можливо, що й не підозрівав він, що тим завдає болючий удар козацьким плянам єдиної України.
Примітки
1) Архив Ю. З. Р. III. VI с. 110.
2) Ориґінал, писаний польського мовою (писар на нім теж підписався- якийсь Блановский) в “Подлинн. малорос. актах ч. 66, москов. переклад-Акты Ю. З. Р. XIV с. 893-4; Данило підписаний на нім: Daniel Grek posel milosciwego pana naszego wielkiego hetmana Cmielnickiego woyska Zaporowskigo; так гетьман в тексті зветься: milosciwy pan nasz.
3) Wojna Szwecka c. 297-8, сих кілька сторіy, 297-304, се майже все що присвятив українським справам покійний історик в сій книзі, продовжуючи їх виклад поданий в III книзі Szkicow.
4) Ориґінал в бібл. Чорторийських ркп. 402 л. 95, надруковано у Кубалі op. c. 477. Він підносить сю подробицю, що в адресі Карла нема титулу короля польського.
5) Вище с. 1163.
6) Памятники Київ. ком., III, ч. 37-8, з ориґіналів збірки Онацевича.
7) Архив Ю. З. Р. III. VI с. 373, московський переклад в Актах Ю. З. Р. III с. 517. Дата: 11 лютого під Влостовцями.
8) Московський переклад з датою 22 лютого в “Польських справах”- “Сборник” Київ. Комісії І с. 30-1.
9) Мабуть треба розуміти переговори під Камінцем.
10) Historia belli cosacco-polonici c. 268. Ґрондский не вказує дати сього посольства, але дає зрозуміти, що вислано його з-під Люблина, себто коло 20-го лютого н.с.; сьому відповідають згадки інструкції про останню битву під Ґоломбом (18 лютого), і загальний оптимістичний тон її; але що про сю битву згадувалось тільки між иншим, я думаю, що лист 22 лютого був висланий перед тим.
11) Тамже с. 267.
12) Архив Ю. З. Р. III. VI ч. 45 і 46.
13) Monumenta Hungariae XXIII с. 330.
14) Архив Ю. З. Р. III. VI с. 49.
15) Архив Ю. З. Р. III, IV ч. 51
16) Архив Ю. З. Р. III, VI ч. 48.
17) Transsylvania II с. 137 (передр. в Архиві Ю. З. Р. III. VI с. 117).
ЗНОСИНИ З РАКОЦІЄМ-ЙОГО ЗБЛИЖЕННЄ З КОЗАЧЧИНОЮ ДЛЯ ОПЕРАЦІЙ В ПОЛЬЩІ, МІСІЯ ЛЮЦА, ЗДЕРЖЛИВА ПОЗИЦІЯ ГЕТЬМАНА. ПОСЛИ МОЛДАВСЬКІ І МУНТЯНСЬКІ, ЛИСТИ ГЕТЬМАНА І ВИГОВСЬКОГО З КВІТНЯ, ДАНИЛО І ҐРОНДСКИЙ У РАКОЦІЯ, ПОСОЛЬСТВО БРУХОВЕЦЬКОГО У РАКОЦІЯ, ПОСОЛЬСТВО ШЕБЕШІ ДО ГЕТЬМАНА, ВІДПРАВА БРУХОВЕЦЬКОГО.
Ракоцій в сім часі також шукав зближення з козаччиною. Силкування Яна-Казимира і його партії-знайти порятунок у цісаря, включно до пропозиції йому корони польської в дідичне володіннє (ухвала і заходи Казимирових сенаторів з серпня-листопаду), мусіли Ракоція в високій мірі затрівожити. Об'єднаннє австрійських земель з польськими в руках архи-католицької династії-се була б смертельна небезпека Семигородові. Правда, цісар отягався, ніяк не хотячи втручуватися в війну з Шведами. Правда, знайшлася група маґнатів, яка супроти неохоти цісаря висунула плян посадити на польськім троні самого Ракоція, як спів-реґента Яна-Казимирового, або щоб Ян-Казимир адоптував його сина на свого наслідника на польськім троні. В грудні 1655 р. Ракоцій вислав до Любовлі свого канцлєра до сеї ґрупи прихильників, щоб ближче познайомитися з їx плянами. Але неприязнь виявлена до сих плянів Яном-Казимиром ще більше його вразила, і замісць брати сю корону з рук маґнатів під ріжними умовами, які здавались йому прикрими й обидними, він наміряється використати тяжку ситуацію Польщі, щоб здобути там своїй династії що вдасться зброєю, а не дипльомагтією,-без усяких умов і застережень.
От у таких обставинах він робить заходи, щоб забезпечити собі союз і поміч козаків на випадок операцій в Польщі. Формально він досі вважався союзником Яна-Казимира, але після невеликої помочи против козаків у Жванецькій кампанії він в р. 1654 і 1655 тримався нейтральности, посилаючися на свої клопоти в Валахії. Свої зносини з Хмельницьким, як ми вже бачили-робив під покривкою посередництва в інтересах Польщі: мовляв своїми зносинами і впливами хоче привести козаків до послуху королеві. Деякі його прихильники в Польщі й тепер, за сею традицією, звертались до нього як до посередника. Вєльопольский, каштелян войницький, повідомляючи про місію Тишкевича, висловлює побажаннє, щоб Ракоцій і з свого боку післав кого небудь до Хмельницького, не тільки, щоб привязати його до Ракоція, але й впливати через нього на Яна Казимира в інтересах дісідентів! 1).
Але тепер се Ракоцієві менше ніж коли небудь було в голові. Навпаки, його мусіли непокоїти вісти про те, що за посередництвом хана Казимирові вдалося знову взяти козаків собі на послуги. В інтересах Семигороду Козаччині треба було дати нову точку опори против Польщі, щоб затримати в опозиції. З другої сторони останній похід козацьких і московських військ під Львів і Галич давав серйозну пригадку: старатися відвести козаків від Москви, щоб вона не посунулася в сусідство Дунаю, а для сього знов таки треба було дати їм нові засоби і нових союзників против Польщі. Не без значіння була мабуть також і смерть головного Ракоцієвого союзника в Річипосполитій-невінчаного короля Литви Радивила, що зробив собі кінець в останніх днях 1655 року: тепер козацький гетьман лишився найбільшою й властиво єдиною могутньою проти-католицькою силою в Річипосполитій. Всі сі міркування мусіли привести Ракопія до постанови- з позиції нейтральної супроти козаків перейти на позицію приятельську і союзну.
З сими завданнями висилає він-десь при кінці 1655 р. свого нотарія Стефана Луца, що не раз їздив в сю дорогу. Подробиць про сю його місію не маємо-перед нами тільки його “асекурація” виставлена “в стариннім руськім городі Чигрині” (in vetusta Russorum civitate Czeherin). Дату дає лист гетьмана до Ракоція, висланий з сим Луцем- 9 лютого 1655 (не знати якого стилю). В своїй асекурації Луц заявляє; що його пан Ракоцій, вислав його “до найяснішого панства” (illustrem dоmіnаtіоnеm)-“до пана гетьмана, і до всього війська панів козаків Запорізьких для оформлення і закріплення вічної й незмінної його приязни”. Хоча гетьман і військо не мають сумніву щодо сеї приязни його світлости (Ракоція), але для тіснішого союзу (чи звязку), аби не лишилося місця ніяким подозрінням, Луц “від імени його світлости” присягає (fide mea mediante) за Ракоція на те, що поскільки гетьман і військо додержать приязни його світлости і його союзникові господареві (молдавському), так і Ракоцій 2) ніякому неприятелеві їx не помагатиме ні військом ні грошима, і не уложить з ним ніякого союзу. Луц під присягою обіцяє, що Ракоцій виставить від свого імени таку деклярацію 3). Гетьман відправляючи його 9 (19) лютого, перепрошує Ракоція, що ріжні пильні справи не дають йому змоги вислати разом з Луцем своїх послів; але він готов підтримувати приязні відносини, як годиться між християнами, і як тільки упорається з своїми справами, так вишле своїх послів. “щоб постановити про все, що буде треба” 4).
