Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг TXT) 📗
Але в дійсности ані становище гетьмана й його окруження супроти турецьких домагань зовсім не було таким здержливим, як се вони представляли українським громадським кругам, ані диван не був таким індіферентним до звязків з Козаччиною.
Від того ж царгородського резідента Реніґера знову довідуємось, що 8 липня, разом з Осман-чавшом, що вертався з свого посольства до Хмельницького, приїхало нове козацьке посольство, з 16 душ. На їх проханнє помочи в війні з Польщею диван відповів, що ханові вже дано наказ помагати козакам, і від сілістрійського баші дозволено йти охочим, а цілого війська з корогвами неможна післати, бо се довело б до розриву з Польщею. З свого боку посли принесли принціпіяльну згоду на щорічну, данину султанові від війська: платитимуть по сорок тисяч талярів що року, але се тоді як скінчиться війна з Турками. Але диван тому не дуже вірить, завважає Реніґер. Згадує також якісь непорозуміння між Татарами і козаками, що мусить вирівняти Порта. Очевидно, про се теж говорилося з послами 17).
Більше ми про зміст посольства нічого не знаємо. В реляції 3 серпня Реніґер згадує, що 30 липня козаки поїхали назад, не діставши авдієнції у султана; тільки великий візир обдаровував їх кафтанами і дав 150 талярів. Знайомі Турки запевняли Реніґера, що се його розмова з великим візирем на тему козацько-польських відносин мала такий вплив: прохолодила Турків у їх відносинах до козаків, і їм сим разом не показано такої чести 18). Але се були тільки приємні слова без дійсного значіння. З пізнішої згадки Реніґера можемо доміркуватись, що разом з козацькими послами вислано тоді й турецького післанця, з закликом, щоб козаки, не мішалися до волоських справ. Очевидно до сього належить згадка Хмельницького в розмові з московським післанцем Фоминим 19 (29) серпня, що того дня наспів до нього післанець від того посла Ілляша, що повертається з посольства з Царгороду: султан був “засадив” сього його посла, за те що Тимофії воював Волоську землю, а тепер от нарешті відправив.
До сього Ілляш нібито додав таке поясненнє, мовляв се султан довідався, що Хмельницький перейшов в московське підданство, і побоявсь аби затриманнєм козацького посла не накликати на себе московського походу, тому його відправив 19). Се поясненнє полишаємо на сумлінню Фомина і не потрібуємо ним дуже займатися, бо між турецькими грамотами, привезеними до Москви від Виговського маємо московський переклад листу візира Азем-Магомета, післаний з “чесним (значним) чоловіком Магомет-аґою”,-його зміст близько відповідає звістці Реніґера, так що його оповіданнє можна вповні прикласти до листу привезеного Магомет-аґою в серпні, в відповідь на липневе посольство 20) Він дає нарешті щось реальне для оцінки дійсних відносин.
На жаль, лист виданий з несчисленими прогалинами, так що тільки загально можна вхопити його зміст.
Візир в сім листі згадує про лист гетьмана, принесений останнім послом, котримсь козацьким полковником. Похваляє сі часті зносини, але звертає увагу на недопустиму поведінку гетьманового сина, що замішавсь до волоської усобиці і вчинив оружний напад на один з васальних країв Отоманської Порти, на що потрібен спеціяльний дозвіл султана. Самий інцидент описаний дуже загально і невірно-що може залежати як від лихого перекладу, так і від того, що в самім дивані відомости були дуже ще недокладні, а крім того і сам візир, можливо не хотів входити в подробиці сього неприємного інциденту. Він рекомендує гетьманові дати твердий наказ свому війську, щоб воно не важилося входити в землі Отоманської Порти, радить тримати його в міцній дісциплині, а з свого боку обіцяє гетьманові підтримку-особливо коли Порта звільниться з своїх теперішніх військових клопотів 21).
Се дійсно була догана, але в дуже мягкій формі. Порта високо цінила союз з козаками, і хотіла його утримати.
Примітки
1) Жерела XVI с. 177-8 (Hurm. IX. І с. 22); про смерть секретаря волоського господаря, задану сином Хмельницького з власної руки, перед тим ще в депеші з 26 травня: “але син (Хмельницького) оправдується, що він се зробив з наказу батька” (с. 174). Гетьман Потоцкий так оповідає сю історію з слів вістерникового сина, присланого до нього з листами від Лупула. Тиміш попросив Лупула, щоб прислав до нього Кутнарского для розмови в деяких важних справах, і той його зараз прислав разом з провідником. Коли по розмові Кутнарский вже відходив, Тиміш завернув його і сказав: “Отже, друже-чи ти посол чи секретар польського короля?” Той став виправдуватися, що все що він робив, робив з волі і наказу свого пана, господаря. Але Тиміш витяг шаблю і відтяв йому голову, а того провідника добре побито. Коли в тиждень потім Тиміш прийшов до тестя поблагословитися в похід на Мунтенію, і побачив, який він засмучений і схвильований, почав виправдуватися, що він не міг инакше зробити, бо батько виразно йому наказав і загрозив, що коли він Кутнарского не вбє, буде мати за се кару від нього.-Acte c. 221, лист Потоцкого з 19 травня.
2) Реляція, на жаль в скороченню, в Жерелах XII с. 237, тамже с. 241: Матій, Ракоцій und das Land Moldau-себто молдавські бояре, “рішучо не хочуть більше Лупула”.
3) Донесення цісарського резідента в Царгороді з 2 червня і листи Ракоція до будимського баші з 30 червня-Жерела XII ч. 258, 259, 269.
4) Жерела XII с. 235-Acte c. 226.
5) Жерела XII ч. 267 і 270.
6) Донесеннє резідента Реніґера-Жерела XII с. 217-8, 222, 229.
7) Коли ся дата вірна, то се додаткова присилка, післе посольства Самійла, а дата має вигляд дуже докладної.
8) Реляція Реніґера з 16 червня, на жаль не в повнім тексті, а в переказі в Жерелах XII с. 229.
9) Фраґмент листу “Грека Фоми Іванова” до царя в Турецьких справах москов. архиву 1653 р. ст. l.
10) Реляція Реніґера, на жаль в витягу-Жерела XII с. 229 і 232.
11) Тамже.
12) Польські справи 1653 р. ст. 1 л. 170. Там же, л. 379, сівський архимандрит оповідає 26 червня с. с., що чув у Сосниці від київського міщанина “Федора Лукьянова”: був він у Хмельницького, і при нім були у гетьмана посли від турецького царя і польського короля,-при нім гетьман їx і відпускав, але змісту турецького посольства він, Федір, не знав, тільки польського.
13) Вісти валуйських станичників, зібрані на Тору 14 ст.ст. червня. Акты Моск. Госуд. II с. 328. Рада тут не має характера протесту против гетьманської політики, як у инших відомостях. Але цікава ся повна антиціпація пізніших описів Переяславської ради. Схема вже була готова!
14) “Во всем ему до времени отказывали”-так я се розумію.
15) “Узнает свое безмочство против короля и панов-рады”.
16) Котрих-отсих післаних з Умани коло 7 н.с. липня, чи Самійла з товаришами, затриманих султаном? Порівнюючи з словами гетьмана Фомину в в серпні (нижче с. ..38), можна скорше думати про Самійла і тов.
17) Жерела XII с. 238 (знову тільки скороченнє).
18) Тамже ч. 288.
19) Акты ЮЗР III с. 506.
20) Привіз сього листа не Матвеев, а Фомин, а свого серпневого посольства, се піддає гадку, що се був другий приїзд Магомет-аґи, а не в червні. Але останнє также можливе.
21) Акты Ю.З.Р. III с. 483-4.
ПОХІД ТИМОША НА МУНТЕНІЮ, БИТВА ПІД ТОРГОВИЩЕМ 27 ТРАВНЯ 1653, УТЕЧА ТИМОША, ОПОВІДАННЯ КОЗАКІВ.
За сей час Тиміш потерпів свій погром під Торговищем 1), 27 н. с. травня, і по сім мусів податися назад до батька, щоб організувати наново волоську кампанію.
Гетьман так розповідав про се в розмові з московським післанцем Яциним, чи Яциною, 3 (13) червня:
“Ходив (Тиміш) з своїм козацьким військом на Волоську землю і город волоського господаря Яси очистив, а Мутьян і Угрів з Волоської землі вигнав. Потім пішов на Мутьянську землю з тестем своїм: було з ними 2 полки козаків, 12 тисяч, та Волохи. Не допускаючи до своєї Мутьянської землі Мутьяне і Венгри тричі заступили їм дорогу і ставали до бою против них в Волоській землі, але Бог поміг моєму сватові і синові: тричі вони збили тих Мутьян і Угрів, і тоді Мутьяни давали моєму синові окуп, щоб він у їх землю не вступав. Але син мій послухав тестя і війшов у Мутьянську землю”.
