Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг TXT) 📗
Про посольство Хмельницького до Порти, вислане весною, Бурлій і Мужилівський оповідали-за тими вістями, що прийшли з гетьманського табору в перших днях липня, що сих послів-вони називають їх “Самойлом та Жегуном” (Самійло Богданович з якимсь товаришом)-султан “засадил и к гетьману их не отпустил”, за спустошення пороблені Тимошем на Молдаві. “Мабуть буде за се війна султана з гетьманом”, завважали вони з сього поводу, і додавали, що козаки сеї війни не бояться, покладаючися на царя і сподіваючись підтримки хана на випадок того конфлікту (л. 47). Відгомін напруження-але воно мабуть не потрівало довго. Потім маємо таке оповіданнє австрійського резідента про козацьких послів. Вони приїхали до Царгорода 12 червня 7), привезли в кайданах вищезгаданого quasі-еенатора, як почесний дарунок султанові, щоб поінформувати його про ворожі замисли Польщі, і просили іменем гетьмана і війська, аби султан вислав до короля свого посла з заявою, що козаки стали підданими султана, тому Польща аби їх не зачіпала, инакше султан виступить в їх обороні. Просили також, наказати ханові, щоб він ідучи в поміч козакам, не дозволяв своїй Орді нищити українські землі й забирати ясир 8). Очевидно, були також доручення в волоській справі; ціле посольство мало характер дипльоматичної підтримки волоської кампанії Тимоша.
Правдоподібно, про се ж весняне посольство пише Грек Фома з Царгороду 1 (11) серпня: “Візир сказав козакам: Пощо приходили вони на Мультанську і Молдавську землю і поруйнували султанові краї? І ті відповіли, що винуваті ті, що прийшли на воєводу Василя і його прогнали, коли він не був відставлений султаном. Візир сказав їм, щоб вони більше туди не ходили, але ті “безстрашно” говорили, що за тих братів своїх, що пропали в тій війні, вони просять за одного по сто” 9). Авдієнцію вони дістали тільки за тиждень, і не дуже ласкаву. Диван домагався, щоб козаки згодилися давати що річну данину, а посли не мали на се згоди гетьмана 10). Фома додає, що були розмови також про Камінець, але тут можуть бути відомости і про переговори з пізнішим посольством що приїхало з Осман-чаушем у липні: “Гетьман їм відповів: не можу їм дати ні города, ні якоїсь данини, бо не маю богатої держави, як угорський (князь) або мунтянський, тільки військо-як що треба буде султанові, козаки будуть готові на службу, і на Чорному морі не буде від них ніякої шкоди” 11). Правдоподібно, се відгомін того що оповідали про своє посольство козаки серед православних Царгородців.
На Україні так само гетьманські круги представляли своє становище дуже стриманим і навіть відпорним супроти турецьких пропозицій. Так оповідав в Путивлі 24 червня с. с. густинський намісник Євфимій: У гетьмана були турецькі післанці, щоб гетьман дав султанові Камінець, і був під його рукою, а він за те шле йому в поміч 10 тисяч яничар з сілістрійським башею; але гетьман не звіряється, побоюєтся в тім якогось обманства і відмовився від тої турецької помочи 12).
На далекім Тору козаки-промисловці теж оповідали: турецький цар прислав посла до гетьмана, закликаючи його з усім військом піддатись під його руку, але гетьман того йому відмовив. Він збирав козаків на раду (“круг”) і питався, котрої землі цареві або королеві поклонитися, щоб прийняв їх “у своє царство”. І полковники на раді сказали, що вони хочуть піддатися православному государеві, а невірним царям ні королям служити не хочуть 13).
Все се відгомони турецького посольства, що приїхало на Україну при кінці квітня або в початках травня н. с., підчас походу гетьмана під Камінець і було затримане гетьманом в Умани і потім без авдієнції було відправлене Виговським, з доручення гетьмана в перших днях липня. За недостачею докладних і ясних відомостей приходиться блукати серед ріжних поголосок, лєґенд і ріжних, більш і менш свобідних стилізацій, що пускалися з приводу сього не зовсім звичайного факту: затримки султанського посла і відправи без авдієнції. Очевидно, що за сей місяць збіглося кілька турецьких присилок; виходить напр, що звісний нам Осман-чауш був на Вкраїні й поїхав до Царгороду не пізніш 10-15 червня, тим часом як Магмет аґа сидів в Умани десь до 5-6 липня; але дійти до точних деталів в сій справі я тим часом не бачу можливости.
Путивльський вістун Яцина, бувши у гетьмана 13 н. с. червня, розповідав у Путивлі таке, що йому казав Виговський. “Був у гетьмана посол від турецького царя, привіз великі дари. Гетьман дари прийняв. А що до мене були дари, я тих дарів не взяв, сказав послові: Мині таких великих дарів такому великому цареві не відслужити! А писав цар і через послів устно переказував, щоб гетьман з військом Запорозьким були під рукою турецького царя і йому служили. Гетьман того турецького посла відправив до Умани, бо чекає змилування правдивого царя, а турецькому цареви манить. Жде гетьман своїх післанців: чи не принесуть вони правдиву і повну государеву милость- чи не скаже нам, війську Запорозькому, бути під своєю царською високою рукою. Коли ж повної государевої ласки до нас не буде, прийдеться нам бути слугами і підданцями (“холопи”) турецького царя. Буде се за гріхи наші-а нам не обійтись без царя” (одного чи другого).
Яцина поясняє, що коли він їхав до гетьмана, стріли їх два Турки, і товмач сказав, що се їдуть до гетьмана гінці перед посольством: їде посол до гетьмана від турецького царя, і ті гінці були у гетьмана в шатрі, коли він примав Яцину. А писар Виговський йому пояснив, що турецький посол їде до гетьмана “со всЂм подлинным и коруною” (очевидно-з повною інвеститурою), щоб військо Запорозьке було в підданстві (у султана)-“але ми чекаємо змилування великого государя”. Коли гетьман відправив Яцину 5 (15) червня-він разом з сим відправив і сього гінця, мабуть заповідаючи відправу посольству затриманому в Умани).
Міг се бути саме Осман-чауш, котрого гетьман не хотів прийняти одночасно з Яциною, щоб не впадала в око його подвійна політика. Може бути, що саме до нього належить приблизна дата подана Данилом Виговськими. Він оповідав 23 н. с. червня Матвееву і Фомину: “З місяць тому присилав до гетьмана турецький султан з тим: чи не потрібно йому турецького війська на короля і панів-раду? Коли потрібно, то султан звелить сілістрійському баші, щоб післав на сей бік Дунаю сто тисяч війська. Гетьман післав їх до Умани, незнати до якого часу (л. 13). А докладніш розповів Іван Виговський, виправивши останніх послів з Умани: “Присилав султан до гетьмана свого посла Магмет-аґу чауша з грамотою і з великими дарунками; в грамоті написано, щоб гетьман був його підданим-тоді він учинить його великим (знатным) чоловіком. Прислав корону, шаблю, булаву, бунчук і кафтан. У всім обіцяв поміч гетьманові і війську Запорозькому: буде в братстві, не так як кримський хан, ніякої тісноти не буде чинити. Але я служачи вел. государеві вашому привів гетьмана до того, щоб він чекав певної відомости від цар. вел., і так зробив, що турецький посол трохи не за приставом (в арешті) був в Умани, і все відкладали йому відповідь 14). І се я также для вел. государя зробив, що і на відправі турецький посол у гетьмана не був, а відправив його я, як гетьман пішов з-під Бедрихова-городка” (65).
На запитаннє Матвеева і Фомина, чи післав гетьман з турецьким послом своїх послів і з чим, Виговський дав таку відповідь: гетьман послів своїх післав, з тим, щоб (султан) прислав йому військо, коли (гетьман) побачить, що сили його супроти короля і панів рад за слабі 15). Коли король буде наступати, (гетьман) дасть (султанові вість), а до того часу нехай свого війська не посилає. І щоб послів наших відправив скоро- ми їх і сподієваємось скоро” 16).
З свого боку й Турки вирікалися яких небудь звязків з козаками, як до того приходило. В розмові з цісарським резідентом, що відбулася зо два дні по козацькій авдієнції, коли той посол став намовляти, візира, щоб Порта не мішалася в польсько-козацькі відносини і не підтримувала козаків, великий візир нібито заявив повну не заінтересованість. “Що се за підозріння піддають вам Поляки?”-переказує його слова сей цісарський резідент.-“Хто вам сказав, що ми підтримуємо козаків? Двери султана стоять отвором для всіх, і кождий може прибігати до них, хто хоче; але з Польщею ми не розриваємо. Польща порвала з татарським ханом, і поскільки козаки з Татарами в союзі, їм тут показується всяка честь і приязнь. Але кожного разу як приходили Поляки-як я був башею в Сілістрії, я давав їм кафтани і показував честь”.
