Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Про козацькі часи на Україні - Антонович Володимир Боніфатійович (читаем книги онлайн бесплатно полностью без сокращений txt) 📗

Про козацькі часи на Україні - Антонович Володимир Боніфатійович (читаем книги онлайн бесплатно полностью без сокращений txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Про козацькі часи на Україні - Антонович Володимир Боніфатійович (читаем книги онлайн бесплатно полностью без сокращений txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

На правому боці були такі полки: Чигиринський, Черкаський, Корсунський, Канівський, Білоцерківський, Уманський, Кальницький (іноді він зветься Вінницьким), Подільський (або Могилівський, бо столиця була в Могилеві), Брацлавський і Паволоцький. Я не лічу тих полків, що з'являлися на якийсь час і знову зникали, от як Овруцький.

В Лівобережній Україні, як передніше сказано, було теж 10 полків, а власне: Переяславський, Ніжинський, Київський, Чернігівський, Прилуцький, Миргородський2, Гадяцький, Лубенський, Полтавський і Стародубський. Останній виробився не зразу. При Хмельницькому було два Биховських полки, але вони відійшли до Польщі. Замість них за Брюховецького і установлено Стародубський полк.

Не можна дивитись на полк тільки як на військову одиницю: це перш за все була одиниця адміністративна, от як у Росії губернія. З кожного полку набирався для війни певний військовий контингент.

На чолі полку стояв полковник, і як довкола гетьмана стояла генеральна старшина, так само довкола полковника полкова старшина, трохи, правда, менша числом, але так само уладжена. Ця полкова старшина складалася з полкового обозного, писаря, судді, осавула, хорунжого. І полковник, і полкова старшина брали пенсію в натурі: кожний мав установлену рангову маєтність. Ми не можемо установити, чи полковник, головний урядник полку, був виборний, чи призначав його гетьман. Часом їх вибирають на раді, а часом призначає сам гетьман, покликаючись на те, що так заведено здавна. Здається, робилося так, як дозволяли обставини. Після Мазепи установлено інші порядки: полковників призначав уже сам центральний уряд із тих кандидатів, яких вказував гетьман. Клейноди полковницької влади схожі із гетьманськими: хоругов, бунчук і, замість булави, пірнач. Це та ж сама булава, тільки не кругла, а з металічних листків. Пірнач носив полковник завжди із собою на війні і при офіційних виходах. Крім того, у кожного полковника були ще невеликі пірначі залізні, мідні; останні він давав замість паспорта тим людям, котрим доручав яку-небудь справу.

Кожний полк у себе поділявся на менші адміністративні одиниці - на сотні. Це знов-таки зовсім не військова одиниця. Деякі сотні виставляли по декілька тисяч козаків. В полках було різне число сотень: деякі полки мають 10-12 сотень, деякі більш; були навіть полки на 20, 22, а то і на 24 сотні. В сотні був свій уряд - часом виборний, часом призначений. Старшим над сотнею був сотник, який мав владу адміністративну і військову. Сотенна старшина була уладжена по тій самій схемі, як генеральна і полкова. Окрім сотника були сотенний писар, сотенний осавул, хорунжий і окремий урядник після сотника, міський отаман начальник поліції сотенного міста. Останній був представником міщанського стану. Поодинокими селами сотні управляли осібні урядники, курінні отамани.

Таким робом, як бачимо, вся цивільна організація краю виникала із військової організації. Для війни край був зорганізований добре, але для горожанського побуту така організація була тим гірша, що закон не усталив і не обмежував функцій урядників. Через те багато урядників надуживало своєї влади, бо й невідомо було, де мала кінчитися воля урядника і де мало виступити право горожанина.

Усе населення поділялося на окремі стани. Головним станом був козацький стан. Число козаків не було визначене і завжди мінялося. Польський уряд признавав їм спочатку тільки 6000 чоловік. При Хмельницькому це число змінилося: після Зборівської умови козацький реєстр постановили на 40 000 чоловік, а по Білоцерківській на 20 000 козацьких сімей. Але цього числа не вистачало. Щоб побільшити його, Хмельницький придумав хитрість. Мотивуючи тим, що одній сім'ї трудно виставити козака до війська, він до кожної козацької сім'ї приписав гри сім'ї підпомічників. Таким робом, число козацьких сімей доходило до 12 тисяч. Як кажуть, в деяких полках приписувано по чотири, а то й по п'ять родин підпомічників. Та мимо всіх цих заходів Хмельницького дуже багато людей лишилося поза числом, не в реєстрі. Після Переяславської умови поставлено широкі станові межі: козацький реєстр установлено на 60 000 чоловік, але московському урядові не залежало на тім так дуже, і до реєстру могли записати більш як 60 000 чоловік. Він знав тільки одно, що мусить на його поклик вийти цих 60 000, і він не повинен давати більшої платні, ніж на це число.

Для решти людей, так званих посполитих, які не попали в реєстр, Хмельницький добився від московського уряду признання їх особистої свободи.

Щодо землі, так тут уже як де трапилося. Спочатку, коли козаки вигнали із краю польську шляхту, земля лишилася вільною і дісталася під заряд гетьмана. Гетьман виділяв з неї більші або менші шматки і давав, кому хотів. У XVIII ст. стали давати вже землю з людьми, вимагаючи, щоб селяни корилися, «робили послушенство» власникам землі. Термін цей дуже неясний: це не було закріпачення. бо кожний мав право покинути землю. Послушенство виявлялося або в податках натурою, або в кількох днях роботи на тиждень. Спочатку власники земельного маєтку обходилися з посполитими дуже лагідно: податок брали зовсім малий. Далі ж, при Самойловичу, цей. податок дійшов до двох днів праці на тиждень. І так повагом через цю панщину встановлялося кріпацтво. З одного боку, бажання старшини якомога розбагатіти, а з другого - масова колонізація з правого берега на лівий прискорили цей факт.

Коли правий берег обернено на руїну, народ мусив десь подітись. Починається колонізація на лівий берег. Коли колонізація прибрала дуже великих розмірів, і землі вже не вистачало, довелося новим переселенцям селитися на чужій землі, просити собі шматка грунту в оренду. Таким робом установився стан підсусідків.

Перейдімо тепер ще до одного стану на Україні, до міщанського. Міщанами звалися мешканці полкових і сотенних міст. Вони вибирали собі репрезентантів - міських отаманів, до котрих належала судова і адміністративна влада.

Тут виключити треба декілька міст, що ними управляли не міські отамани, а магістрат. Це були міста, що ще від польського уряду отримали привілеї управлятись по так званому Магдебурзькому праву. В Лівобережній Україні таких міст було десять, влічуючи між них і Київ: Ніжин, Чернігів, Переяслав, Стародуб, Погар, Малин, Козелець, Остер, Новгород-Сіверський. Ці права широкої самоуправи гетьмани звичайно затверджували. Війти магдебурзьких міст брали завжди участь у виборі гетьмана. Апеляційною інстанцією проти магістратського суду був гетьманський. Російський уряд також затверджував ці права поодиноких міст і пильнував їх. Між іншим, варто звернути увагу на Ніжин. Тут були два окремі магістрати: перший звичайний, а другий дав Хмельницький грекам-колоністам.

Оце і ввесь поділ на стани українського суспільства.

Я не казав нічого про шляхтичів, бо їх було дуже небагато, про них ми давніш уже згадували. Політичного значення шляхетство це не мало жодного, а тільки було на повазі, як дуки. Через те, вступаючи до війська, шляхтичам цим легше було визначитись серед решти козаків і зайняти якийсь уряд: сотників, полковників, генеральної старшини.

ОДИНАДЦЯТА ГЛАВА

Колонізація Правобережжя. Слободи. Гайдамаки. Гайдамацький рух у 1734 р. Надвірна міліція. Гайдамацька справа в 1750 р. Коліївщина: Залізняк і Гонта.

Коденські суди. Відгомін Гайдамаччини за чотирилітнього сейму.

Ми говорили про становище Лівобережної України. Поглянемо тепер, що робилося в ті часи на правому боці Дніпра.

Друга половина XVII ст., як відомо вже нам, обернула край цей у руїну. Народ частиною заполонили татари,'частиною він перебрався на лівий берег Дніпра. Руїна завершилася тим, що три суміжні держави, Польща, Росія і Туреччина, зробили між собою умови, після котрих згодилися уважати край між Дніпром і Дністром нейтральним, знести там усі оселі і не допускати туди людей. Але ж багатий край із таким добрим грунтом не міг лишатися пусткою. І не диво, що ще не встигли держави закінчити свої умови, народ почав тягти сюди на селища. Організаторами явилося кілька полковників, які не могли зжитися із російським урядом і щиро стояли за народ. Вони дуже жваво взялися до колонізації Правобережжя. Душею цієї колонізації був фастівський полковник Семен Палій, на півдні Іскра, Самусь, на південнім Поділлі Абазин, що заклав колонії переважно із молдавських вихідців.

Перейти на страницу:

Антонович Володимир Боніфатійович читать все книги автора по порядку

Антонович Володимир Боніфатійович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Про козацькі часи на Україні отзывы

Отзывы читателей о книге Про козацькі часи на Україні, автор: Антонович Володимир Боніфатійович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*