Про козацькі часи на Україні - Антонович Володимир Боніфатійович (читаем книги онлайн бесплатно полностью без сокращений txt) 📗
Після смерті Скоропадського знайшлася купка старшини більш енергійної, яка обурювалася на утиски уряду і стояла за автономні права України. Але в неї була своя слабка сторона: всі вони були люди багаті, самі вони і предки їх усякими правдами і неправдами нагарбали собі козацьких земель, і через те вони не мали популярності серед простого народу. Ця група із наказним гетьманом Павлом Полуботком на чолі звернулася до уряду із різким протестом за нарушення пактів. Московський уряд відповів їм дуже політичне: він сам поставив їм питання, по якому праву старшина володіє землями козаків. Цим уряд привабив до себе ввесь простий народ, котрий сподівався, що уряд визволить його від влади панів. Коли протести цієї групи старшини зробилися різкими, ЇЇ арештовано, оскаржено в Петербурзі за зраду і розвезено по різних фортецях та тюрмах.
Після Полуботка нового гетьмана і не вибирали, а уряд над Україною доручено Малоросійській колегії (1722-1727), в котру входило 6 козацьких старшин і московських штаб-офіцерів. На чолі цієї колегії поставлено Вельямі-нова-Протасєва і. Таким робом, голосів у українців і великоросів було нібито рівне число, але рівність та була тільки фіктивна, бо українська старшина не мала жодної сили ані авторитету, а за росіянами було військо. Крім того, колегія управляла так, як веліли їй потайні інструкції центральної влади, між тим українська старшина цих інструкцій не знає, вони відомі великоросам тільки.
Малоросійська колегія проіснувала декілька тільки літ, до року 1727-го. При Петрі II її скасовано. Петро II, чоловік молодий, стояв за стародавніми звичаями. Всі його інстинкти простували до того, щоб культуру Московської держави повести національним шляхом. Через те зараз після того, як він став царем, ми бачимо крутий поворот до давніх порядків. Щодо України, так там скасували вищезгадану колегію, ослобонили тих товаришів Полуботка, що ще лишилися в живих, і дозволили вибрати нового гетьмана.
Гетьманом вибрали миргородського полковника Данила Апостола (1727-1734). Українському урядові даровано частку незалежності, яка була перед Полтавською битвою (фінансові справи, полкова адміністрація), але цей порядок тривав недовго. На лихо, Данило Апостол незабаром помер, і для України настає знов поворот до порядків Петра І.
За часи царювання Анни Іванівни Росія підпадає під владу німців-фаворитів: те, що виробляв Бірон у Петербурзі, на Україні коїв київський генерал-губернатор фон Вайсбах. Коло нього збирається багато німецьких генералів, котрі розбирають найкращі землі, захоплюють у свої руки фінанси краю, втручаються до адміністрації. Про вибір гетьмана тепер уже і не згадають, а хоч і встановлено так зване «Малоросійське правління», та воно нічого не могло проти цих німців удіяти.
В останній раз вернулася автономія після старого шаблону, себто з гетьманом на чолі, за часів царювання Єлизавети Петрівни, і то з двох причин: передусім, при ній настала реак ція проти німецького шаблону, а по-друге, вона була людина дуже добра, щиро бажала ущасливити всіх своїх підданців. Для України настали щасливі часи. Найближчим чоловіком до цариці був українець Олексій Розумовський, чоловік вельми, прихильний до свого народу. Він усіма силами дбав про те, щоб допомогти Україні і поліпшити її становище. Під його впливом знову дозволено вибрати гетьмана.
Вибір зроблено дуже політичне: вибрали меншого брата Олексія Григоровича, Кирила Розумовського, чоловіка дуже освіченого, котрий виховувався за кордоном. Гетьманування його (1750-1764) являється добою відпочинку для України. Він хотів повернути поволі всі старі автономні права. Між іншим, він дуже бажав підняти і освіту на Україні: після нього лишився проект заснування університету в Новгороді-Сіверському. Певно, він і виконав би цей проект, коли б обставини не змінилися. Коли зацарювала Катерина II, Розумовський, побачивши відміну в російській політиці, сам зложив уряд. З ним разом закінчила своє існування автономія України: нового гетьмана вже не вибирали, а уряд над краєм доручено російському генерал-губернаторові Румянцеву.
ДЕСЯТА ГЛАВА
Гетьман. Ради і вибори гетьмана. Атрибути гетьманської влади. Доходи гетьмана.
Генеральна старшина: обозний, писар, судді, осавули, хорунжий: бунчужний, підскарбій. Полки. Полковник і полкова старшина. Сотні і сотенна старшина. Суспільні стани на Україні. Козаки, посполиті, підсусідки, міщани. Магдебурзькі міста. Шляхтичі.
Заки перейдемо до викладу дальшої історії Правобережжя, розкажемо про внутрішній уклад на Лівобережній Україні.
Коли поглянемо на цей внутрішній уклад, ми побачимо, що на ньому найбільш відбивається брак культури. У культурній державі закон ясно- визначає, до кого належить верховна влада; у козаків не було це обмірковано докладно. Верховна влада належала до козацького війська, заступником його був гетьман, але зовсім не було жодної установи, звідки гетьман бере свою владу. Звичайно гетьмана вибирали на все його життя. Була навіть спроба встановити гетьманську династію, власне, по смерті Богдана, коли вибрали гетьманом Юрія Хмельницького через те тільки, що він був син Богдана. Але далі династична ідея не пішла, і гетьманське достоїнство до кінця лишається виборним і доживотним. Раз верховна влада була виборна, то треба було знати, хто і коли вибирає її.
Другий ніби орган верховної влади на Україні була рада, - відгук старого вічевого ладу. Вона відповідає у сучасних державах сеймові. Тільки на неї представників не вибирали, а збиралася нібито вся громада. Таким робом, вона становила те, що ми тепер назвали б frage universelle (загальне право голосування). Періодичних зборів ради не було: вона збирається тоді, як треба; іноді по волі гетьмана, іноді проти його волі. З кого мусила складатись та рада, на якій рішались найважніші справи, ми не знаємо. Бували три роди ради. Перша була рада старшини: на неї збирається вся старшина, генеральна і полкова, починаючи із сотників. Ця рада вибирає гетьмана, потім оголошує свій вибір козакам, які мусять цей вибір прийняти. Такою радою старшин вибирають Виговського, Многогрішного.
В інші рази вибирає на гетьмана козацька рада: тут збираються всі із козацького стану. Про таку раду іноді оповіщають усіх козаків, іноді ж, коли рада збиралася під час походу, само собою розуміється, усіх сповістити і зібрати не можна було. Так вибирають Самойловича, Мазепу. Гетьман, вибраний таким робом, тоді тільки міг устояти, коли мав серед суспільства підготований до цього грунт.
Нарешті, є і третя рада, так звана чорна рада, на яку приходять у доволі великім числі люди із усякого стану: і козаки, і міщани, і посполиті, коли заздалегідь, розуміється, про неї скрізь оповіщено. Це не могло бути вічевим громадським збором, бо ввесь народ - кількамільйонна маса - не міг зійтися; приходив той, кому можна було, або хто ближче жив. Таким способом вибрано Брюховецького.
З цього бачимо, що головна державна функція невідомо до кого належала. Жодна з-поміж трьох указаних рад не мала установленого реченця до збору ані обмежених прав: збиралася та або інша рада задля потреби та на змову, і кожна з них мала однакову силу. після звичаєвого права. Вибравши гетьмана, рада звертається по затвердження до корони, додаючи, що гетьмана вибрано «по старині», після давнього звичаю. Із цього видно, що головна державна функція не була ясно вказана, і через те про неї можна було всяко думати, всяко її товкмачити.
До половини XVII ст. гетьмана затверджував польський уряд, і його вважали нелегальним, коли не отримав такого затвердження. Затвердження супроводилося такою церемонією: король виряджав до гетьмана посольство, котре доручало йому клейноди гетьманської влади: бунчук, булаву, хоругов і литаври. Хмельницького вибрано гетьманом без цієї формальності, а просто по волі народу; ніхто його не затверджував аж до Зборівської умови, хоч усі держави і признавали його повновладним гетьманом.
