Я, робот - Азимов Айзек (мир книг .TXT) 📗
БРЕХУН
Альфред Ланнінг ретельно розкурив сигару, але його пальці ледь тремтіли. Сиві брови Ланнінга були насуплені, коли він, пахкаючи сигарою, говорив:
— Так і є, він читає думки — це поза сумнівом. Але чому? — Він подивився на Головного математика Пітера Богерта. — Чому?
Богерт обома руками пригладив своє чорне волосся.
— Це тридцять четвертий робот моделі РБ, Ланнінг. Всі інші були без жодних відхилень.
Мілтон Еш, що сидів з ними за столом, насупився. Він був наймолодшим серед керівників фірми “Ю. С. Роботс енд Мекенікел Мен” і пишався своєю посадою.
— Послухайте, Богерт! Він складений правильно від початку до кінця. Я ручаюсь за це.
Товсті губи Богерта розпливлися в поблажливій посмішці.
— Ручаєтеся? Ну, коли ви можете повністю відповідати за всю складальну лінію, то я рекомендував би підвищити вас по службі. За точними підрахунками, щоб виготовити лише один позитронний мозок, треба сімдесят п’ять тисяч двісті тридцять чотири операції. Успіх кожної з них залежить від різних факторів, число яких коливається від п’яти до ста п’яти. Якщо хоч один з них порушується, “мозок” руйнується. Це я цитую наші власні проспекти, Еш.
Мілтон Еш почервонів і хотів відповісти, але його перебив четвертий голос.
— Якщо ми починаємо звалювати вину один на одного, то я тут зайва. — Сьюзен Келвін міцно зчепила руки на колінах, а зморшки навколо її тонких, блідих губів поглибшали. — Ми маємо робота, який читає думки. I, гадаю, ми повинні з’ясувати, як це він робить. Але ми ніколи не з’ясуємо цього, якщо будемо лише звинувачувати одне одного.
Погляд її холодних сірих очей зупинився на Еші, і той усміхнувся.
Ланнінг також усміхнувся, і, як завше у таких випадках, його довге біле волосся і маленькі хитрі очиці робили його схожим на біблійного патріарха.
— Ви маєте рацію, докторе Келвін. — Голос його раптом зазвучав твердо. — Коли говорити гранично стисло, то наше становище таке. Ми випустили позитронний мозок, який не повинен відрізнятися від інших, але який має дивовижну здатність вловлювати хвилі, що їх випромінює людина, коли мислить. Якби ми дізналися, як це відбувається, це означало б найважливіший етап у розвитку робототехніки на десятиріччя вперед. Ми цього не знаємо, і саме це ми й повинні з’ясувати. Ясно?
— Можна висловити пропозицію? — запитав Богерт.
— Прошу!
— Мені здасться, що, ноки ми не з’ясуємо все, — а як математик, я гадаю, що це важко зробити, — ми повинні засекретити існування РД-34. Навіть від службовців фірми. Як керівники відділів, ми не повинні розглядати проблему як нерозв’язану, і що менше знатимуть про що інші…
— Богерт має рацію, — сказала доктор Келвін. — Відтоді, як пом’якшили міжпланетний кодекс і стали дозволяти випробування роботів на заводі перед відправленням їх у космос, пропаганда проти роботів посилилася. I коли хоч слово просочиться про те, що робот може читати думки, а ми не здатні контролювати його, дехто наживе на цьому солідний капітал.
Ланнінг, потягуючи сигару, поважно кивнув і повернувся до Еша:
— Ви ніби казали, що були самі, коли вперше зіткнулися з цим читанням думок?
— Так, я був сам, і це мені запам’ятається на все життя. РБ-34 щойно зійшов з конвеєра, і його прислали до мене. Оберман десь вийшов, і я сам повів його вниз, до випробного стенда.
Він на мить замовк, і на його губах заграла ледь помітна посмішка:
— Кому-небудь з вас доводилося з кимось розмовляти подумки, не усвідомлюючи цього?
Ніхто не відповів, і він провадив:
— Знаєте, спочатку цього не помічаєш. I от він мені щось сказав, цілком розумне й логічне, наскільки я пригадую. I коли ми вже підходили до випробного стенда, я раптом збагнув, що я ж нічого йому не казав. Звісно, я думав про те про се, але ж то зовсім інше, правда? Я замкнув його і побіг по Ланнінга. Уявляєте, поряд з тобою йде робот, спокійно читає твої думки, копирсається в них… В мене аж руки й ноги затрусились.
— Уявляю, — задумливо сказала Сьюзен Келвін. Її пильний погляд зупинився на Еші. — А ми так звикли, що наші думки належать тільки нам…
— Виходить, лише четверо знають про це, — нетерпляче втрутився Ланнінг. — Гаразд! Ми повинні все систематизувати. Еш, я хочу, щоб ви перевірили складальну лінію від початку до кінця. Ви повинні вилучити всі операції, де помилка виключена, скласти список тих, в яких вона могла бути допущена, зазначити її характер і можливу величину.
— Нічого собі завданнячко, — пробурчав Еш.
— Аякже? Звичайно, для цієї роботи треба організувати ваших людей — всіх до одного, якщо потрібно. Не біда, якщо не виконаємо плану. Але вони не повинні знати, навіщо це робиться. Зрозуміло?
— Гм-м… так, — криво посміхнувся молодий інженер. — Все-таки це шмат роботи.
Ланнінг разом з кріслом крутнувся до Келвін.
— А ви візьметеся до цієї роботи з іншого краю. Ви — роботопсихолог на нашому заводі, тому вам потрібно добре вивчити самого робота і відштовхуватися від цього. Спробуйте з’ясувати, як він усе це робить. Подивіться, що ще пов’язане з його телепатичними здібностями, наскільки далеко вони сягають, як впливають на його мислення і чи не завдає це шкоди стандартним параметрам моделі РБ. Зрозуміло?
Ланнінг не став чекати відповіді від доктора Келвін.
— Я координуватиму всю роботу і провадитиму математичний аналіз результатів. — Він глибоко затягнувся сигарою і мовив уже в хмарі:
— Мені, звичайно, допомагатиме Богерт.
Поліруючи нігті на своїх пухких пальцях, Богерт лагідно сказав:
— Гадаю, я трохи розуміюся на цьому.
— Тоді я приступаю. — Еш відсунув свого стільця і підвівся. Його приємне молоде обличчя засяяло в усмішці. — Мені дісталася найчорніша робота, тож краще не зволікати.
Він рушив до дверей, недбало кинувши:
— Бувайте!
Сьюзен Келвін ледь помітно кивнула, але її погляд проводжав його, поки не зачинилися двері. Вона промовчала, коли Ланнінг щось пробурчав і додав:
— Чи не хотіли б ви, доктор Келвін, зараз піти і подивитися РБ-34?
Коли почувся приглушений скрип дверей і на поріг ступила Сьюзен Келвін, робот РБ-34 відірвав від книги свої фотоелектричні очі і схопився на ноги. Вона трохи затрималася, щоб поправити на дверях масивну табличку “Вхід заборонено”, і підійшла до робота.
— Я принесла тобі деякі матеріали про гіператомні двигуни Ербі. Хочеш глянути?
РБ-34, або інакше Ербі, взяв з її рук три важкі томи і відкрив один на титульній сторінці.
— Гм-м! “Гіператомна теорія”… Бурмочучи щось, він став гортати сторінки, а тоді неуважно запросив: — Сідайте, доктор Келвін. Це забере кілька хвилин.
Вона сіла, уважно стежачи за Ербі. Він примостився на стільці по той бік стола й заходився послідовно вивчати всі три томи.
Через півгодини він відклав їх.
— Я, звичайно, знаю, навіщо ви їх мені принесли.
У Сьюзен Келвін сіпнулися кутики губів.
— Я так і знала. З тобою важко працювати, Ербі. Ти завжди на крок попереду мене.
— Ці книги — такі самі, як і інші. Вони мене просто не цікавлять. У ваших підручниках нічого немає. Ваша наука — просто маса зібраних докупи фактів під виглядом теорії. Усе це настільки просто, що навряд чи варте уваги. Мене цікавить тільки ваша белетристика, де подається взаємодія людських мотивів і почуттів… — Він зробив невизначений порух рукою, добираючи потрібне слово.
— Я, здається, вас розумію, — прошепотіла доктор Келвін.
— Бачите, — вів далі робот, — я читаю думки, і ви не уявляєте, наскільки вони складні. Я не можу зрозуміти все, оскільки мій мозок має мало спільного з вашим. Але я намагаюсь, і ваші романи мені допомагають.
— Так, але боюсь, що коли ти начитаєшся сучасних сентиментальних романів з їх жалісливими переживаннями, то наші справжні думки здаватимуться тобі похмурими й безбарвними. — В її голосі вчувався смуток.
— Ні в якому разі!
Несподівано жвава відповідь змусила її схопитися на ноги. Вона відчула, що червоніє, і злякано подумала: “Він повинен знати!”
