Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Гудкайнд Террі (читать книги бесплатно полностью без регистрации .txt) 📗
Бічними сходами на нього мчала шістка Морд-Сіт. Затягнуті в червону шкіру з ейджілами в руках. Крізь пелену люті Річард збагнув, що не може битися з ними мечем, ні то вони захоплять його своєю магією. Він розлютився ще більше. Необхідно якомога швидше дістатися до Даркена Рала. Немає в нього часу зв'язуватися з цими небезпечними бабами.
Річард знехотя прибрав меч і дістав кинджал. Денна тоді сказала, що якби він скористався ножем, а не чарівним мечем, то зумів би її здолати. Втекти не вдасться, значить, доведеться їх перебити.
Біжуча попереду всіх велика блондинка виставила руки, коли він рушив на неї.
— Ні, Магістр Рал!
Решта п'ятірка загальмувала у неї за спиною. Річард кинувся на блондинку, але вона зуміла ухилитися, захищаючись руками.
— Магістр Рал! Зупиніться! Ми хочемо допомогти вам! — Річард, хоч і прибрав меч, все одно був в люті. Якщо він хоче врятувати Келен, він повинен дістатися до Дарка Рала!
— Допоможете мені в підземному світі! Ви там скоро опинитеся!
— Ні, Магістр Рал! Я — Кара. Ми прийшли, щоб допомогти вам. Вам не можна йти цією дорогою. Цей коридор небезпечний!
Річард важко дихав, стискаючи в руці кинджал.
— Я тобі не вірю. Ви хочете схопити мене. Вже мені-то добре відомо, що роблять Морд-Сіт зі своїми полоненими.
— Я знала Денну, вашу пані. Ви носите її ейдж. Морд-Сіт більше не заподіюють болю свої полоненим. Ви звільнили нас. Ми ніколи не завдамо зла людині, що звільнила нас. Ми шануємо вас.
— Їдучи звідси, я наказав солдатам спалити цей червоний одяг і дати вам інший. Наказав забрати у вас ейджіли. Якщо ви шануєте мене, то чому не виконали мій наказ?
Кара посміхнулася, брови над холодними блакитними очима лукаво зігнулися.
— Тому що ви не можете звільнити нас, якщо бажаєте нав'язати нам той спосіб життя, який подобається вам. Ми вільні в своєму виборі. Ви надали нам можливість вибирати. І ми вважали за краще битися за нашого Магістра Рала. Ми заприсяглися віддати за вас життя, якщо доведеться. Не тільки Внутрішня гвардія має право захищати вас. Ми вирішили стати вашою особистою охороною. Навіть Внутрішня гвардія не сміє нам суперечити, Ми не підкоряємося нікому, крім Магістра Рала.
— Тоді я наказую залишити мене в спокої!
— Пробачте, Магістр Рал, цього наказу ми виконати не можемо.
Річард не знав, чому вірити. Раптом це пастка?
— Я прийшов, щоб зупинити Даркена Рала. Мені потрібно потрапити в Сад Життя Якщо ви не заберетеся з мого шляху, я вб'ю вас.
— Ми знаємо, куди ви прямуєте, — відповіла Кара. — Ми відведемо вас, але вам не слід йти цим коридором. Ми контролюємо не весь палац. Цей шлях небезпечний. Насправді вся ця частина палацу в руках бунтівників. Внутрішня гвардія, пробиваючись сюди, втратила б не менше тисячі осіб. Ми сказали, що пройдемо, що з нами ви менше ризикуєте. І тільки тому вони погодилися.
Річард почав обходити стоячих перед ним жінок.
— Я тобі не вірю і не маю права йти на ризик. Раптом ти брешеш? Справа дуже серйозна. Якщо ви спробуєте зупинити мене, я буду змушений вбити вас.
— Якщо ви підете цією дорогою. Магістр Рал, ви загинете. Будь ласка, дозвольте мені шепнути вам на вухо секретне послання. — Кара простягнула свій ейдж найближчій Морд-Сіт. — Ви можете приставити на мене кинджал. Я беззбройна.
Річард схопив її за волосся і приставив до горла кинджал. Варто їй смикнутися, і він переріже їй горло. Кара наблизила губи до його вуха.
— Ми тут, щоб допомогти вам, Магістр Рал, — прошепотіла вона — Це… це вірно, як киплячий казан, доверху набитий підсмаженими біфштексами.
— Де ти це почула? — Різко запитав Річард.
— Ви розумієте, що це означає? Генерал Трімак сказав, що це закодоване послання від Великого Чарівника Зорандера, щоб ви зрозуміли, що ми віддані вам.
— Хто такий генерал Трімак?
— Командувач Внутрішньої гвардії палацової варти. Вони вірні вам. Внутрішня гвардія — сталеве кільце навколо Магістра Рала. Чарівник Зорандер наказав генералу Трімаку охороняти Сад Життя за всяку ціну. Два дні тому прийшла чарівниця. Щоб потрапити в Сад Життя, вона вбила майже триста чоловік. Ми, МордСіт, спробували зупинити її, але не змогли. Наша магія проти неї безсила. А сьогодні вночі вона вбила ще сотню чоловік, коли вийшла назовні. Ми пішли за нею і дивилися з вікна третього поверху. Ми бачили, як вона блискавками намагалася збити вашого дракона. І бачили, як ви вбили її. Тільки справжній Магістр Рал міг зробити подібне. Магістр Рал, в Саду Життя кояться жахливі речі.
Дозвольте нам відвести вас туди, щоб ви розправилися зі злою примарою.
Річард не міг втрачати більше часу. Вони передали послання від Зедда. Він змушений їм довіряти.
— Гаразд, пішли. Але мені ніколи.
Жінки всі як одна посміхнулись. Кара забрала свій ейдж і схопила Річарда за рукав. Інша Морд-Сіт вхопилася за другий рукав, і вони побігли, тягнучи його з собою. Кара встигла шепнути, щоб він поводився тихіше миші. Чотири Морд-Сіт бігли попереду, перевіряючи дорогу.
Швидко і безшумно вони тягнули його по маленьких бічних коридорах і темних залах. Розвідниці побігли вгору по вузеньких сходах, якими зазвичай користувалася прислуга. Кара зі своєю подругою притиснули Річарда до стіни, приклавши палець до губ, і чекали. Пролунав короткий свист. Почувши його, вони помчали вгору.
Збігши по сходах, Річард ледь не наступив на тіло однієї з чотирьох побіглих вперед Морд-Сіт. Вісім д'харіанських солдат в обладунках, корчачись, валялися по всьому коридору. З вух у них текла кров. Річард зрозумів — вони вбиті ейджілами.
Стояча в кінці коридору жінка в червоному жестом веліла їм поквапитися.
Кара потягла його за кут, туди, куди вказувала Морд-Сіт, і вгору по чергових сходах. Річард відчував себе мішком з білизною, який тягнуть, смикаючи туди-сюди, б'ють об стіни, і ховають в кутках, з'ясовуючи, чи вільний шлях.
Вони мчали по коридорах, і Морд-Сіт як і раніше тягли його за рукави сорочки. Річард вже не розумів, куди вони біжать, остаточно заплутавшись в незліченних коридорах, сходах і залах. Подекуди були вікна, і він встиг розгледіти, що сонце вже встає.
Коли вони нарешті опинилися в знайомому широкому коридорі, Річард грунтовно віддихався. Сотні людей в мундирах і сяючих обладунках, побачивши його, опустилися на одне коліно, брязкання зброї і дзвін лат рознеслися по всьому величезному коридору. Солдати дружно відсалютували ударом кулака в груди.
Гвардійці встали, і один з них виступив вперед.
— Магістр Рал, я — командувач Внутрішньої гвардією генерал Трімак Ми поруч з Садом Життя. Я проводжу вас.
— Я знаю, де це.
— Вам треба поспішати. Магістр Рал. Бунтівні генерали перейшли в атаку Я не знаю, чи вдасться нам довго утримувати позиції, але ми будемо стояти до останнього, — Дякую, генерал. Постарайтеся протриматися, поки я не відправлю цього паскуду Даркена Рала в Підземний світ. Генерал відсалютував. Річард побіг далі. Знайомий облицьований гранітом коридор привів його до величезних позолоченим дверей в Сад Життя.
Майже нічого не усвідомлюючи від бушуючої в ньому люті, Річард увірвався в сад. Сонце вже зійшло, і його перші промені золотили верхівки дерев. Річард рішуче попрямував по доріжці повз низькі, повиті лозою стіни, по зеленій траві.
У центрі саду він побачив коло білого піску — чаклунського піску. Посеред кола лежала кісточка скріна, навколо неї на піску були накреслені магічні фігури. Позаду височів вівтар з трьома скриньками Одена — врата в потойбічний світ. Скриньки були такі чорні, що, здавалося, своєю чорнотою вони висмоктують з приміщення світло.
З відкритої шкатулки бив у небо крізь скляний дах стовп зеленого вогню. Навколо нього вилися сині, жовті, червоні іскри.
Даркен Рал, білий і блискучий, спостерігав за наближенням Річарда. Дійшовши до кола чаклунського піску, Річард зупинився навпроти примари. Губи Дарка Рала розтягнулися в посмішці.
— Ласкаво просимо, син мій, — пролунав свистячий голос.
