Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Під куполом - Кінг Стівен (книги онлайн полные версии бесплатно .txt) 📗

Під куполом - Кінг Стівен (книги онлайн полные версии бесплатно .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Під куполом - Кінг Стівен (книги онлайн полные версии бесплатно .txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— Більшість із них будуть біля Купола близько дев'ятої, а їхні нікчемашні родичі під'їдуть туди не раніше десятої. А то й пізніше. На той час ці вже натопчуться там і потерпатимуть від спраги. Опівдні ті, що не здогадалися прихопити з собою води, почнуть пити із засцяного коровами Дінсморового ставка, хай їх Бог любить. Бог мусить їх любити, бо більшість з них занадто тупі, щоб працювати, і занадто полохливі, щоб красти.

Картер вибухнув реготом.

— Ось із чим нам доводиться працювати, — наголосив Ренні. — Юрма. Нікчемашний лохотрат. Чого вони потребують, Картере?

— Я не знаю, бос.

— Знаєш, ти добре це знаєш. Їжі вони потребують, Опри [439], музики кантрі й теплої постелі, щоби, коли сідає сонце, завалювати до неї своїх почвар. Таким чином вони можуть плодити нових подібних собі істот. Ага, як на те, ось іде показовий екземпляр цього племені.

То був Пітер Рендолф, витираючи хустинкою своє яскраво-червоне обличчя, він волікся вгору горбом.

Великий Джим перебував тепер у всуціль лекторському режимі.

— Наша робота, Картере, — про них піклуватися. Нам це може не подобатись, ми можемо не завжди думати, що вони цього варті, але це та робота, яку нам доручив Господь. Втім, займаючись нею, спершу ми мусимо думати про себе, і саме тому більшу частину свіжих фруктів і овочів з «Фуд-Сіті» було складовано в приміщенні секретаріату міської ради ще два дні тому. Ти ж про це не знав, чи не так? Ну, й не дивно. Ти на крок випереджаєш їх, а я на крок попереду тебе, і так воно й мусить бути. Наука проста: Господь тим допомагає, хто сам собі помагає.

— Авжеж, сер.

Підійшов Рендолф. Він захекався, під очима в нього були темні дуги, і, здавалося, він схуд. Великий Джим натиснув кнопку, якою опускалося вікно.

— Сідай сюди, шефе, подихай трохи в клімат-контролі, — а коли Рендолф узявся за ручку дверей переднього пасажирського сидіння, сказав: — Та не туди. Тут сидить Картер. — Він усміхнувся. — Сідай назад.

3

Ззаду під «Одіссей» під'їхала не поліцейська машина; то був санітарний автомобіль зі шпиталю. За кермом сидів Дагі Твічел. Поряд з ним, на пасажирському сидінні, зі сплячим немовлям на руках сиділа Джинні Томлінсон. Відкрилися задні двері, і звідти вилізла Джина Буффаліно. Все ще у своїй уніформі санітарки-волонтерки. А слідом за нею інша дівчина — Герріет Біґелоу в джинсах і майці з написом: ОЛІМПІЙСЬКА ЗБІРНА США З ПОЦІЛУНКІВ.

— Що… що… — це, мабуть, було і все, на що була спроможна Лінда. Серце в неї ледь не вискакувало, кров так сильно била їй у голову, що їй здавалося, аж слухові перетинки в неї тріпочуть.

Твіч промовив:

— Нам подзвонив Расті і наказав виїжджати до саду на Чорній Гряді. Я навіть не підозрював, що там є якийсь сад, зате Джинні про нього знає, і… що це? Ліндо, ти біла як примара.

— Зі мною все гаразд, — відповіла Лінда, розуміючи, що ось-ось може зомліти.

Вона вщипнула себе за пипки вух, трюк, якого колись давно її навчив Расті. Як і більшість з його народних способів самолікування (прибивання жировиків корінцем важкої книги, наприклад), це подіяло. Коли вона знову заговорила, голос у неї, як їй здалося, уже звучав і ближче, і далебі реальніше.

— Він вам сказав, щоб ви спершу заїхали сюди?

— Так. Забрати дещо з отого. — Він показав на рулони свинцю на вантажному дебаркадері. — Просто, щоб підстрахуватися, так він сказав. Але мені потрібні оці ножиці.

— Дядюню Твіч! — закричала Дженні і кинулася до нього.

— Як справи, Тигрова Ліліє? — він обняв її, підхопив на руки, а тоді поставив на землю. Дженні зазирнула крізь пасажирське вікно, подивилася на дитинча. — А як її звуть?

— Це він, — відповіла Джинні. — Його ім'я Малюк Волтер.

— Класно.

— Дженні, повертайся на свої місце, нам треба вже їхати, — гукнула Лінда.

Терсі запитав:

— А хто в лавці залишився, що скажете?

Джинні зніяковіла:

— Нікого. Але Расті сказав, що це не біда, поки нема нікого, хто потребував би постійного догляду. А таких, окрім Малюка Волтера, там нема. Тож я вхопила хлопчика і ми дременули. Пізніше ми зможемо знову туди повернутися, так сказав Твіч.

— Добре, щоб хоч комусь це вдалося, — зажурено зауважив Терсі. Журба, як це нарешті помітила Лінда, стала постійним настроєм Терстона Маршалла. — Три чверті населення міста попхалися по шосе 119 до Купола. Повітря нездорове, і температура на десяту ранку підніметься до вісімдесяти п'яти [440], якраз коли мусять прибути візитери. Якщо Ренні з його підручними й забезпечили якесь укриття, я про це нічого не чув. Ще до заходу сонця у Честер Міллі з'явиться чимало недужих людей.

— Друзі, може, нам краще повернутись? — промовила Джина. — Бо я почуваюсь, як той пацюк, що тікає з корабля.

— Ні! — вигукнула Лінда раптом так різко, що всі подивилися на неї, навіть Одрі. — Расті сказав, що мусить статися щось погане. Може, ще не сьогодні… але він сказав, що мусить. Набирайте свинцю для вікон вашої машини і їдьте. Я не наважуюсь тут довго чекати. Один з прихвоснів Ренні вже приходив до мене сьогодні вранці, а якщо він знову опиниться біля садиби і побачить що нема моєї машини…

— Їдь тоді, — сказав Твіч. — Я зараз здам назад, щоби ти могла виїхати. Тільки не пробуй по Мейн-стрит, там зараз сущий гармидер.

— По Мейн-стрит, повз поліцейську дільницю? — Лінду аж пересмикнуло. — Ні, дякую. Матусине таксі везе тільки по Вест-стрит і далі на полонину.

Твіч сів за кермо санітарної карети, й обидві юних медсестрички-новобранки теж знову полізли на свої місця. Джина кинула через плече на Лінду останній, сповнений сумнівів погляд.

Лінда затрималась, спершу подивившись на спляче, спітніле немовля, потім на Джинні.

— Може, ви з Твічем зможете повернутися до шпиталю сьогодні ввечері, подивитися, як там справи. Скажете, що були на виклику казна-де, у Північному Честері, чи ще десь. Тільки, що там не трапиться, ніде не згадуйте про Чорну Гряду.

— Авжеж.

«Легко тобі казати, — подумала Лінда. — А чи легко тобі було б прикидатися, аби тебе Картер нагнув до мийки».

Вона заштовхнула Одрі в мінівен, закрила зсувні двері й сковзнула за кермо свого «Одіссея».

— Давайте забиратися звідси, — сказав, сідаючи поряд з нею, Терсі. — Я не відчував такої параної з тих часів, як скандував «кінчай свиню» [441].

— Добре, — кивнула вона. — Бо ідеальна параноя — це оптимальна обачливість.

Вона здала задом, об'їхавши санітарну машину, і спрямувала мінівен на Вест-стрит.

4

— Джиме, — звернувся Рендолф із заднього сидіння «Гаммера». — От я міркував про той рейд.

— О, нарешті. То чому б тобі не поділитися з нами плодами твоїх міркувань, Пітере?

— Я шеф поліції. Якщо йдеться про регулювання натовпу на фермі Дінсмора або командування рейдом на нарколабораторію, де нелегальні речовини можуть охороняти озброєні наркомани… ну, я розумію, де мені годиться справляти свої обов'язки. Ну, скажімо, так.

Великий Джим збагнув, що йому зовсім не хочеться обговорювати цю тему. Дискутувати з дурнем контрпродуктивно. Рендолф поняття не мав, які види зброї можуть зберігатися на радіостанції. По правді, так і сам Великий Джим теж (хтозна, що Буші міг повписувати в їхні бланк-замовлення), але він принаймні міг собі уявити найгірше, це той ментальний подвиг, до якого не був здатний цей базікало в уніформі. А якщо щось трапиться з Рендолфом… ну, хіба він уже не вирішив, що Картер буде йому цілком адекватною заміною.

— Гаразд, Піте, — промовив він. — Я був би не я, якби намагався стати між тобою і твоїм обов'язком. Отже, ти тепер новий командувач операції, а Фред Дентон твій заступник. Ти задоволений?

— Цілком і повністю, на всі сто! — випнув груди Рендолф. Ставши схожим на дорідного півня, готового ось-ось закукурікати. Великому Джиму, хоча з почуттям гумору в нього й було слабенько, довелося тамувати посмішку.

вернуться

439

Опра Вінфрі (1954) — знаменита телеведуча власних ток-шоу.

вернуться

440

85° F = 29,4 °C.

вернуться

441

«Кінчай свиню» — неофіційне гасло радикальної афроамериканської Партії Чорних Пантер, яка існувала в США з 1966 до початку 1970-х pp. (в американському сленгу «свиня» — поліцейський).

Перейти на страницу:

Кінг Стівен читать все книги автора по порядку

Кінг Стівен - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Під куполом отзывы

Отзывы читателей о книге Під куполом, автор: Кінг Стівен. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*