Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Елементал - Шкляр Василь (читать книги полностью txt) 📗

Елементал - Шкляр Василь (читать книги полностью txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Елементал - Шкляр Василь (читать книги полностью txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Прикро, що все це відбувалося на очах у Хеди, яка ще не оговталася від попереднього шоку, але що я міг удіяти? Єдине — це не вбивати Вессона в машині. Я виволік його із салону на свіже повітря, підвів до сосни і вгатив головою об стовбур — дощові краплі так і сипнули мені за комір.

— Хто вас намовив?

— Сучара, — прохрипів Вессон. — Ти за брата заплатиш.

Ні, він мені подобався: сам уже був на волосину від смерті, а думав про брата. Я знов постукав його головою у стовбур, поки не перестав сіятись дощик. Вессон давно б упав, якби я не тримав його за комір.

— Якщо скажеш, я не стрілятиму.

Щось таки зрушилось у його розтовченому лобі, можливо, звідти вилетіла остання клепка.

— Ібрагім, — сказав Вессон. — Це він…

— Навіщо?

— Викуп…

— Хто за ним стоїть?

— Ніхто. Він сам хотів узяти викуп. Сказати Русланбекові, що тебе вбили, її вкрали і вимагають викуп. Що ж тут не ясно?..

— Справді,— сказав я. — Ясніше не буває.

Але слова свого дотримав. Я не став стріляти у Вессона, тільки, щоб нікому не було образливо, ще раз угатив його головою у сосну. І коли відпустив комір, Вессон упав.

— Хлопці, я ж вас любив, — сказав я. Бо також іноді кортіло щось виголосити в таких ситуаціях, однак із тією істотною різницею, що я казав це не до того, а опісля. Все одно їм не доходило.

Я відчинив задні двері «Опеля», бо там на сидінні лежав пластиковий пакет із моїм сухим одягом.

— Вибач, — сказав я. — Ці люди зрадили нас.

Хеда мовчала.

Я перевдягнувся позаду машини, потім сів за кермо, увімкнув фари і так погнав «Опеля», що мені жаль стало Вессона, — тільки він міг оцінити таку їзду. Тупий Сміт навряд чи. Замість того, щоб відразу натиснути скобу, почав читати проповідь. Хоча шансів у нього практично не було в жодному разі.

Вони не здогадувалися, що я їм не довіряю, не знали, що в «Кака-ду» я побував у ролі Котигорошка, а в такому разі під час моїх московських пригод Ібрагімові випадала роль Вернигори, Смітові — Вернидуба, а Вессонові — Крутивуса. Усе в тому суворому порядку, як ці хлопці з’являються в казочці, а потім намагаються обвести Котигорошка довкола пальця.

Тепер пішли далі. Ібрагімові я не довіряв до кінця від самого початку хоча б тому, що в такому ділі сповна довіряти не можна нікому. А коли в «Кака-ду» він без жодних уточнень виклав три штуки і навіть не обумовив деталі, як же мені бути з Хедою після того, як я вихоплю її з об’єкта, то тут уже геть стало зрозумілим, що і цими грошима, і Хедою він після викрадення розпоряджатиметься по-своєму. І куди ж тоді подіти мене?

А казочка, вона ж мудра. Вона каже, що ці найвірніші друзяки вирішують убити Котигорошка відразу після того, як він визволить королівну. Тому я й повертався до них з королівною уже готовий до всього. Ось так, що може бути простішим?

Простішим може бути тільки те, що я зробив після розмови з Ібрагімом. Погравшись ще трошки в Котигорошка, я без особливих зусиль знайшов собі нове помешкання, бо в Москві, маючи добрі гроші, можна винайняти квартиру де хочеш — від Луб’янки до Кремля. Тож чудовий брелок із самотнім вовком мені довелося перевісити на інші ключі.

Потім я непогано заплатив одному водієві і сказав, що заплачу ще стільки ж, якщо він мене почекає цієї ночі там-то і там від першої години до третьої, а тоді відвезе мене з коханкою в інше місце…

Й ось так воно поки що все йшло за планом. Єдине, в чому я переплюнув Котигорошка і що зовсім не входило в мої плани, то це те, що у лігві змія я знайшов відразу і сестру Оленку, і королівну. Це, звичайно, було занадто. Сестра-жалібниця Холодного Яру стала аґентом московських спецслужб. Я її виховував, тренував, гартував, зламав їй целку, а вони прийшли, як завжди, на все готове. Що ж, буває. Кобила і та зривається за жеребцями і пре між ворожу кінноту. Сказ матки називається. Побігла за Бісланом у Знам’янське — столицю Надтеречного району, де всім заправляли фіскали, і там дослужилася до Москви. Чи не Бісланові я ото подарував ковіньку? Мабуть, йому, він один там був серед них чорненький. Жаль, що перед тим, як зробити небораці подарунок, я не поскородив йому ще й ребра. З кия виходить непоганий спис.

І ще в одному я був чомусь переконаний. Либонь, завдяки своєму ненормальному нутрові і тваринному нюхові, який тут уже споріднював мене не з Котигорошком, а з його суперником змієм. Той як тільки прилітав до хати, відразу: «Е, людським духом пахне»… Але я чув не взагалі людський дух, а запах конкретної людини. Принаймні тієї, з якою обмінювався тілом. І тепер я знав, що мене так непокоїло в Хединій кімнаті на лісничівці, яка стихія торкнула тоді мого нутра…

Ну, гаразд, змій, Вернигора, Вернидуб, Крутивус…

А що далі? Лихий дідок із бородою на сажень?

Я позирнув у дзеркальце на свою королівну і подумав, що, зрештою, всі ці казочки закінчуються весіллям, де п’ють мед-горілку, по вусах тече, а в рот не попадає. А мені про одруження нема чого й мріяти. Хіба що колись трапиться якась царівна-жаба.

— Хто були ці люди? — раптом озвалась Хеда.

— Сіамці,— сказав я.

— Мені здалося, що вони наші.

— Ні, німці. Тобто сіамці, але це все одно. Вони хотіли тебе продати. А мене вбити. Ти ж не хочеш, щоб мене вбили?

— Ні,— сказала вона. — Не хочу.

— А ці… що доглядали тут за тобою… Вони були там, у горах?

— Не всі. Я всіх не бачила. Дівчина була. Якби не вона, то…

— То що, Хедо?

— Їх би не підпустили до лісничівки. А так… думали, вона справді заблудилася. Наші не стріляють у жінок. А вони…

Хеда притихла. Я пошкодував, що був занадто делікатним у тому шале. Потім вона спитала:

— Куди ми їдемо?

— Там ти будеш у безпеці. Запам’ятай, віднині ти моя коханка.

— Хто-о-о?

— Коханка, — сказав я. — Не насправді, звичайно, а так. Про людське око.

Ох, ці берізки, наречені ви мої у ситцевих платтячках. Після грози ви ще кращі, умиті й причесані.

Я виїхав на трасу й увімкнув дальнє світло. Тепер до Moskau вела широка пряма дорога і, незважаючи на мокрий асфальт, «Опель» нормально почувався на швидкості сто шістдесят кілометрів. Палити таку машину не підніметься рука, тим більше, що вона ніколи не вкаже на французький слід… Слід, як завжди, буде чеченським… А з огляду на те, що я подарував Асі життя, він може виявитися й українським. Обидва варіанти мене цілком влаштовують.

Коли я Асю затяг до підвалу і прикував бранзолетками до труби завтовшки з ґранатомет, то не втримався, щоб не спитати:

— Ти пам’ятаєш кобилу отамана Чучупака?

— Жлоб, — сказала вона, не лишаючи мені шансу почути рідну мову. — Ты всегда был жлобом и таким остался.

— А ти, виявляється, завжди була сексотом.

— Зря я спасла тебе жизнь тогда, в Знаменском.

— Тепер я тобі дарую життя. Ми квити.

— Щоб ти здох!

— Я тебе люблю, Васю, — сказав я і, підморгнувши їй, пішов нагору.

5

А ось і він, той дідок з бородою на сажень.

Забачивши знак на зменшення швидкості, я зрозумів, що зараз буде «капе», перейшов на ближнє світло і скинув ґаз.

Так і є. Моя права смуга перекрита шлаґбаумом зі знаком «STOP», перед ним стоїть мент з паличкою, схожою на березову, а ще один лопух сидить у жовтенькому «жигулику» і длубається в носі.

Спершу я хотів попросити Хеду, щоб вона лягла на сидінні, не знав же, з якого дива вони тут не сплять, а потім усе-таки посоромився: не вистачає ще кланятися.

Я притишив хід, увімкнув правий поворот, показуючи, що зупиняюся, і справді поїхав майже прямо на того, що з паличкою, та в останній момент узяв різко ліворуч і, вискочивши на зустрічну смугу, куди не сягало крило шлаґбаума, притиснув акселератор до краю.

Ні, таки не варто палити цього прудкого «Опеля»: поки той бідний «жигулик» викривуляв з-поза шлаґбаума (я думав, що він ще прогріває двигун), ми вже були від нього за кілометр.

Перейти на страницу:

Шкляр Василь читать все книги автора по порядку

Шкляр Василь - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Елементал отзывы

Отзывы читателей о книге Елементал, автор: Шкляр Василь. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*