Гордість і упередженість - Остин Джейн (читать книги бесплатно полностью без регистрации .txt) 📗
— Так, завжди, — машинально відповіла Елізабет, бо думки її полинули кудись далеко, а коли вони невдовзі повернулися до неї, то вона несподівано вигукнула: — Пам'ятаю, як колись ви, містере Дарсі, сказали, що майже ніколи й нікому нічого не прощаєте і що коли ви вже сформували негативне ставлення, то ніщо не змусить вас його змінити. Сподіваюся, таке ставлення ви формуєте з належною обережністю?
— Так, — упевнено відповів Дарсі.
– І ніколи не дозволяєте упередженості засліплювати вас?
— Сподіваюся, що ніколи.
— Для тих, хто ніколи не змінює своєї думки, дуже важливо, щоб перше судження було правильним.
— Куди це ви хилите, дозвольте запитати?
— Нікуди. Я просто хочу більше дізнатися про вашу вдачу, — відповіла вона, намагаючись не виглядіти серйозною. — Я хочу її збагнути.
— Ну і як — успішно?
Елізабет похитала головою.
— Поки що я не просунулася ані на крок. Я чую про вас настільки різні думки, що це мене просто ошелешує.
— Я з готовністю повірю, — мовив Дарсі серйозним тоном, — що думки стосовно моєї персони дійсно можуть сильно різнитись; і я хотів би, міс Беннет, аби ви наразі не поспішали якось окреслювати мій характер, оскільки існують підстави побоюватися, що моя справжня поведінка може не задовольнити жодну з цих думок.
— Але якщо я не створю вашого портрета зараз, то іншої можливості в мене може більше ніколи не з'явитися.
— Я жодним чином не позбавлятиму вас такого задоволення, — холодно відповів Дарсі.
Елізабет не сказала більше нічого; потанцювавши ще деякий час, вони мовчки розійшлися. Кожне з них відчувало невдоволення, хоча і різною мірою, бо у своїй душі Дарсі плекав до неї вельми сильну симпатію, котра незабаром забезпечила їй прощення, а весь його гнів спрямувала проти іншої людини.
Не встигли вони розійтись, як до Елізабет підійшла міс Бінглі та з виразом напускного обурення на обличчі звернулася до неї в такий спосіб:
— Так значить, міс Елізо, наскільки мені відомо, ви у захваті від Джорджа Вікхема? Зі мною про нього розмовляла ваша сестра й поставила при цьому безліч запитань, тож мушу вам сказати, що цей молодик під час розмови з вами забув про дещо розповісти, а саме про те, що він є сином старого Вікхема, дворецького в маєтку покійного містера Дарсі. Як ваша подруга хочу, однак, порадити вам не приймати за чисту монету всі його твердження; бо його розповідь про погане ставлення до нього містера Дарсі — то є суцільна неправда. Навпаки, той завжди був до нього надзвичайно добрим, незважаючи на те, що Джордж Вікхем поводився з містером Дарсі просто ганебно. Я не знаю всіх подробиць, але мені дуже добре відомо: не вина містера Дарсі в тому, що він на дух не переносить навіть імені Джорджа Вікхема, і, хоча мій брат просто не міг не включити його у список запрошених офіцерів, містер Дарсі був надзвичайно радий, дізнавшись, що той вирішив відсторонитися. І взагалі — його приїзд до наших країв був нечуваним нахабством, не уявляю, як він зміг на таке наважитися. Мені дуже шкода, міс Елізо, що вам довелось дізнатися про гріхи вашого улюбленця, та чого ще можна було чекати від людини такого походження!
— Ви говорите так, ніби саме його походження вже є гріхом, — сердито відповіла Елізабет, — бо ви звинуватили його лише в тому, що він є сином дворецького містера Дарсі, а про це, смію вам сказати, він сам мені розповів.
— Вибачте, — зневажливо хмикнула міс Бінглі, відвертаючись од неї. — Прошу пробачення за те, що втрутилась. Я хотіла як краще.
«Нахабо! — подумала Елізабет. — Ти сильно помиляєшся, коли гадаєш, що цей жалюгідний напад справить на мене якесь враження. Я не вбачаю в цій спробі нічого, крім твого впертого небажання знати правду і злостивості з боку містера Дарсі». — Потім Елізабет заходилася шукати свою старшу сестру, котра питалась у містера Бінглі про ту ж саму людину. Джейн зустріла її лагідною усмішкою, вся сяючи від щастя, що свідчило про її цілковиту вдоволеність подіями цього вечора. Елізабет миттєво прочитала на її обличчі всі емоції, і в цей момент співчуття до Вікхема, гнів до його недругів і все інше втратило свою значимість і потьмяніло у світлі надії на те, що незабаром її сестра щасливо вийде заміж.
— Розкажи мені, — мовила вона з усмішкою, такою ж лагідною, як і у Джейн, — що ти довідалася про містера Вікхема. Але, можливо, ти була надто приємно захоплена спілкуванням із містером Бінглі, щоб думати про когось іще… Якщо так — тоді вибач.
— Та ні, — відповіла Джейн, — я про нього не забула, хоча боюся, що нічого втішного тобі не скажу. Повністю цієї історії містер Бінглі не знає, як не знає він і всіх тих обставин, що спричинилися до образи містера Дарсі. Але він ручається за достойну поведінку, честь і шляхетність свого друга і цілковито переконаний, що містер Дарсі приділяв містеру Вікхему набагато більше уваги, ніж той заслуговував. Мені неприємно про це говорити, але, судячи з розповіді містера Бінглі та його сестри, містер Вікхем зовсім не є гідним поваги молодим чоловіком. Боюся, що поводився він украй нерозважливо й тому втратив повагу містера Дарсі.
— А сам містер Бінглі знає містера Вікхема?
— Ні, ніколи раніше він його не бачив, аж доки не зустрів отоді вранці в Меритоні.
— Значить, своє враження про нього він отримав від містера Дарсі. Я цілковито задоволена почутим. А що він розповідав про парафію?
— Він не пам'ятає точно всіх подробиць, хоча неодноразово чув про них од містера Дарсі; однак — на його думку — містер Вікхем міг претендувати на місце парафіяльного священика лише за певних умов, указаних у заповіті.
— Я аніскільки не сумніваюсь у щирості містера Бінглі, — запально мовила Елізабет, — але вибач, мене не переконають одні лише слова. Так, містер Бінглі вдало виправдав свого приятеля, але оскільки з деякими моментами цієї історії він незнайомий, а про інші дізнався від свого друга, то я дозволю собі залишитися при тій самій думці про містера Вікхема та про містера Дарсі, що й раніше.
Потім вона перейшла до більш приємної для них обох теми, з приводу якої розбіжностей між ними бути не могло. Елізабет із задоволенням вислухала розповідь Джейн про ті радісні, хоча й скромні надії, що вона їх мала стосовно Бінглі, а потім сказала все, що могла, аби ці надії посилити. Коли до них приєднався містер Бінглі, Елізабет пішла до міс Лукас, на чиї розпитування про її останнього кавалера вона ледве встигла відповісти, як до них підійшов містер Коллінз і дуже схвильовано повідомив про те, що йому поталанило зробити надзвичайно важливе відкриття.
— Я цілком випадково дізнався, — сказав він, — що серед присутніх у цій кімнаті перебуває близький родич моєї патронеси. Мені довелося почути, як цей джентльмен сам назвав молодій господині цього дому імена своєї кузини міс де Бург та її матері — леді Кетрін. Які дивовижні речі часом трапляються в житті! Подумати тільки: на цьому прийомі я зустрів не кого-небудь, а самого племінника леді Кетрін де Бург! Я дуже вдячний долі, що це відкриття зробив у момент, дуже слушний для того, щоб засвідчити йому мою повагу, а саме це я зараз і збираюся зробити. Сподіваюся, він вибачить мені те, що я не зробив цього раніше. Гадаю, що моє повне незнання про цей родинний зв'язок служитиме пом'якшувальною обставиною.
— Чи не збираєтеся ви відрекомендуватися містеру Дарсі?
— Збираюсь, а що? Благатиму його вибачити мені за те, що не зробив цього раніше. Я не сумніваюся, що він і справді є племінником леді Кетрін. Гадаю, мені не важко буде запевнити його в тому, що тиждень тому її світлість почувалися прекрасно.
Елізабет намагалася відговорити його від такого вчинку, запевняючи, що містер Дарсі розцінить його звернення без попереднього знайомства як нечуване нахабство, а не як похвалу його тітоньці, і що для них обох немає ніякої необхідності виявляти ініціативу, а якщо хтось і мусить виявити її та познайомитися, то це має бути містер Дарсі — вищий за становищем.
Містер Коллінз слухав її з виразом, що свідчив про його рішучість триматися свого наміру, і, коли вона скінчила говорити, відповів їй таким чином:
