Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг TXT) 📗
Новіший польський історик іронізує над таким “особистим і утілітарним становищем” старого канцлєра, що жалував того даремного спустошення-не передчуваючи для кого щадить той “наш край” Чарнєцкий 14). Такий підхід в оцінці звірств XVII ст. лишається характеристичним документом польських настроїв початку XX століття.
Але польські наїздники помилялись, щиро чи не щиро, пояснюючи чи виправдуючи свою спішну ретіраду з України наступом головних сил Хмельницького. Військо козацьке трималось на поготові, але не наступало. Людність трівожно оглядалась на всі боки, сподіваючись заповідженого королівського наступу польських і литовських військ на знищення руської віри і народу. При кождім руху польського або литовського війська починалася трівога, людність починала тікати до безпечніших сторін.
Климент Старушич розповідав напр. одному путивльському вістунові; 5 (15) січня були в Чернигові загонщики від маршалка в городі Чорнобилі і побили козаків, що були тут на заставі, і в Київі 5 січня була велика трівога, і гетьман Хмельницький велів київському полковникові Антонові йти з усім своїм полком в похід за Поляками; але Поляки з Чорнобиля пішли назад до маршалка, до Степани, й козаки за ними не пішли 15).
Межигорські монахи, що пішли з свого монастиря після Єрдану, оповідали в Яблонові в місяці лютім: Писав до Межигорського монастиря “пан з Чорнобиля”, щоб ігумен з братією не лишалися в манастирі, аби їх Ляхи не побили; бо як прийдуть Ляхи, то всіх ченців побють. Кияне з Київа перевозяться на сей бік Дніпра до Переяслава, зо всім. У чернигівського полковника Пободайла за Стародубом був бій з Ляхами; козаки зловили двох Ляхів, і ті козакам розповіли, що Ляхи збираються обманути гетьмана Б. Хмельницького і козаків мирним договором, а як козацьке військо після договору розійдеться до дому і не буде стерегтись, тоді Ляхи й прийдуть на козаків війною 16).
Далі (с. 508) ми побачимо, як поясняв король припиненнє польського наступу молдавськими подіями.
Примітки
1) Четверта неділя була 26 н. с. березня.
2) Польські справи 1653 р. ст. І л. 175, ориґінал з країв потлів і дещо трудно прочитати.
3) Акты Ю. З.Р. VIII с. 362.
4) Себ то коло 6 н. с. квітня.
5) искратчи.
6) Звертаю увагу на сей цікавий вираз: городы гетманские.
7) В ориґіналі в третій особі: того он, Иван не упомнит.
8) Звідомленнє Матвеева, безгл. столбцы 74 ч. І.
9) Теки Нарушевича с. 115-6; кінець листу, про приїзд Лупула до Камінця, подам далі.
10) Ч. III с. 84-5, Величко повторює се оповіданнє з деякими своїми, неважними додатками.
11) Коховский І с. 361-3, перекладаю свобідно, не йдучи за всіми плетіннями його схолястичної риторики. В скороченню, з деякими прикрасами, повторене се оповіданнє у Грабянки с. 118. В літературу пішли головно всякі польські й українські перерібки Коховського і Твардовского-див. Костомаров с. 511-2, Равіта-Ґавроньский II с. 228-230.
12) Мова мабуть про Богуна.
13) Memoriale в ркп. Осол. 117 л. 191. Наведу ще невеличку записку Ґоліньского: “На Україні військо наше розбило козацький полк і гетьман їх Болуг(!) утік до Церкви (се “Монастирище”), там замкнувся й боронився. Наші побоялися, щоб не прийшли більші сили татарські й козацькі йому в поміч, і відступили від Церкви; вирубали кілька міст з козаками і ріжною Руссю” (с. 621). В реляціях нунція 29 березня: “Пішла чутка про побіду нашу над великою партією козаків; останок їx сховався до одного українського міста (citta dell'Ukraina), і написав до иншого міста, просячи помочи в людях і муніції, але сей лист наші перехопили, написали відповідь з обіцянкою помочи наступної ночи. Справді прийшли туди, проведені вояками, що добре вміли руської мови (lingua ruthena) і не обійшлося без різні мешканців, що рішилися боротися до упаду. Чекають потвердження сеї звістки”. В депеші 16 квітня: Минулої суботи (9 квітня) курієр з обозу привіз звістку, що наші порубали 500 козаків, що були під проводом славного ватажка Воhаm, а більша частина пішла в розтіч, троє старшин взято в полон, а самого Богама смертельно ранено; після сього війшли до Chonasterowicz (Монастирища) і там знайшли чималі запаси поживи, взяли богато коней і всякого добра.
14) Rawita-Gawronski II с. 228.
15) Польські справи 1653 р. ст. І л. 125.
16) Столбці Приказного столу, № 203.
ДИПЛЬОМАТИЧНІ ЗНОСИНИ (ЗИМА-ВЕСНА 1653), КРИМ І ПОРТА, МОЛДАВІЯ, ВАЛАХІЯ, СЕМИГОРОД, ПОСОЛЬСТВО БУРЛІЯ І МУЖИЛІВСЬКОГО ДО МОСКВИ 23 с. с. БЕРЕЗНЯ 1653, ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ І РАДИВИЛ.
Гетьман тим часом мобілізував сили і на всі боки вів зносини, забезпечуючи собі поміч для війни, що йому загрожувала. Особливо жваві зносини були з Кримом-післанці снували туди й сюди, і ріжні відділи Орди, більші й менші, не вважаючи на зимовий час, то мандрували на Україну, то вертали до Криму, поки не було в них негайної потреби.
На різдвяних святах полтавський полковник сповіщав сусіднього воєводу, на його запитання:
Божиєю милостию великого государя Яна Казимира короля полского і великого князя литовского і иных єго королевского величества, тоєю жъ божиєю милостию от Богдана Хмельницкого гетьмана войска Запорозкого города Полътавы от Мартина Пушкаря полъковника войска Запорозкого і наяснЂйшого вел. государя і в. князя АпексЂя Михайловича всея Русии самодержца і многихъ государствъ государя і обладателя єго царского величества ув украинный город Вульный его царского величества воеводЂ, ВладымЂру Михайловичу Новосынъцову о ГосподЂ радоватися! Писалъ ты ко мнЂ довЂдуючи ся про крымъских і нагайских і про всяких воєнных людей, що бы мЂли под украинныє города войною подходиги єго царского величества. А тепер тых Татар у нас у Пулта†немашъ, і не слыхати; мирно живуть со всЂми; і не чайте їх к себЂ, бо у пана гетмана козакъ муй тепер былъ, і вЂстей жадных нЂмашъ про тЂх людей. А затым тебе Господу Богу поручаю. Писанъ в ПултавЂ. 30 декамвря 1652.Т. милости всего добра зычливый приятель Мартин Пушкар, полковник войска Запорозкого полтавский 1).
А вже два тижні пізніше путивльський пушкар бувши в Переяславі на ярмарку, чув як там викликали від гетьмана оповіщеннє, щоб у Переяславі, в селах і хуторах (деревнях) люди хліб стоячий молотили, до міста везли і в ямах ховали, і худобу тримали в місті або в лісах, тому що будуть в Переяславі і в околиці його Татари-йдуть на поміч козакам на Поляків 2).
Остороги були зовсім не зайві, бо з сих татарських маршів і постоїв виникали суперечки і бійки. Ханський товмач оповідав в Криму московському послові: кримські й ногайські Татари, що ходили гетьманові й козакам в поміч против королівських людей, бувши в довгім стоянню витратились і почали забирати у козаків фураж. Козаки за те побили богато Татар, і хан посилав до гетьмана “копичея” з листом, що гетьман недобре з ним поступає: покликавши Татар, велить їх убивати,-нехай надалі так не робить і козакам заборонить 3).
7 (17) лютого товмач оповідав, що він чув від ханського скарбника: Б. Хмельницький прислав послів з листом, що на нього йде польський король з Ляхами і Німцями ріжних країв. Він просить хана не порушити своєї присяги і не видати його ворогам, а прийти в поміч з Ордою, або прислати царевича. Турецький султан велів також своїм пограничним башам помагати козакам. Хан радився над сим з башею, з нуреддіном і з ближніми людьми, і рішили козацьких послів відправити негайно, а з ними скарбникового дворянина Імельдеша за вістьми: аби гетьман післав козаків під неприятельський табор по язика і прислав його зараз ханові з Імельдешом. А якби ніяк язика не вдалось дістати, то має Імельдеш напевно довідатись, чи сам король іде на гетьмана і козаків? скільки з ним війська? яких країв Німці йдуть і скільки? Хто гетьманом і инші старші? Коли напевно йде сам король, то сам хан піде в поміч Хмельницькому з царевичами і Ордою; коли йде тільки гетьман (польський), то хан пішле тільки царевича. А тепер в усякім разі хан посилає “перед собою” до гетьмана ширинського бея Мельдейгірея, аринських беїв (князів), та Кураш-мурзу, з 30 тисячами, і вони скоро підуть походом 4).
