Лялька - Прус Болеслав (книга бесплатный формат txt) 📗

— Облиште… Вона дивна жінка… — шепнув Охоцький.

— Всі вони здаються нам дивними, — роздратовано відповів доктор, — поки ми не переконаємось, що вони дурні або нікчемні… Про Вокульського нічого не чули?..

— Оце якраз… — почав був Охоцький, але раптом умовк.

— Ну, то ви знаєте про нього що-небудь? Чи ви хочете зробити з цього державну таємницю?.. — наполягав доктор.

В цю мить з криком вбіг Казимеж:

— Пане докторе, з нашим паном щось сталося! Йдіть швидше!

Шуман вибіг на вулицю, Охоцький за ним. Вони взяли візника й галопом полетіли до Жецького. В під’їзді їх зупинив дуже заклопотаний Марушевич.

— Уявіть собі, пане докторе, — звернувся він до Шумана. — У мене до нього така важлива справа… йдеться про мою честь… а він узяв та й помер!..

Доктор і Охоцький в товаристві Марушевича увійшли в квартиру Жецького. В першій кімнаті були ви й Шлангбаум, радник Венгрович і торговельний агент Шпрот.

— Якби він пив світле пиво, — казав Венгрович, — то дожив би до ста літ… А так…

Побачивши Охоцького, Шлангбаум схопив його за руку й запитав:

— Ви неодмінно хочете забрати свої гроші на цьому тижні?

— Неодмінно.

— Чому так швидко?

— Я виїжджаю.

— Надовго?

— Може, назавжди, — холодно відповів Охоцький і ввійшов за доктором у кімнату, де лежало тіло небіжчика.

За ним навшпиньках зайшли інші.

— Страшне діло! — сказав доктор. — Одні гинуть, другі виїжджають… Хто ж кінець кінцем залишається тут?

— Ми!.. — в один голос відповіли Марушевич і Шлангбаум.

— Людей вистачить… — додав радник Венгрович.

— Вистачить… Але поки що вийдіть відціля, панове! — крикнув доктор.

Цілий гурт людей з обуренням вийшов у передпокій.

Залишились тільки Шуман і Охоцький.

— Придивіться до нього, пане Охоцький, — промовив Доктор, показуючи на тіло. — Це останній романтик!.. Як вони вимирають… Як вимирають…

Він смикнув себе за вуса й одвернувся до вікна.

Охоцький взяв захололу вже руку Жецького й нахилився над ним, немов хотів йому щось сказати на вухо.

Тут він помітив у бічній кишені лист Венгелека, що наполовину висунувся з кишені, й машинально прочитав вирізнені великими літерами слова:

— Твоя правда… — промовив він наче сам-до себе.

— Кажете, моя правда? — запитав доктор. — Я давно вже це знаю.

Охоцький мовчав.

Кінець