Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Україна та Росія. Як брати горщики побили - Журавльов Денис (лучшие бесплатные книги .TXT) 📗

Україна та Росія. Як брати горщики побили - Журавльов Денис (лучшие бесплатные книги .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Україна та Росія. Як брати горщики побили - Журавльов Денис (лучшие бесплатные книги .TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Остання спроба Хмельницького перемогти Річ Посполиту своїми силами (літньо–осіння кампанія

1653 року, що завершилася боями під Жванцем і відновленням — з певними модифікаціями — Зборівської угоди) фактично не увінчалась успіхом через позицію Кримського ханства, котре знову пішло на співпрацю з Річчю Посполитою. Швеція та Трансільванія, які згодом стануть союзниками Хмельницького, поки що не виявляли інтересу до української справи. Фактично коло потенційних союзників- протекторів майже вичерпалося. Тому прийняття «московської протекції» не було абсолютно вільним вибором, як згодом це буде представлено в різних варіантах «міфу про Переяслав». Не було це ні «результатом багатовікових прагнень українського народу», ні «трагічною, фатальною помилкою», яка сама по собі визначила майбутнє україно–російських взаємин на наступні 300 чи більше років — адже надалі, як пересвідчиться читач, україно–російські відносини складалися по–різному, і в принципі були можливі будь–які альтернативи. За словами відомого українського історика Івана Крип'якевича, Переяслав став вислідом обопільних тверезих розрахунків політиків–реалістів.

Що ж сталося 1654 року в українському Переяславі та Москві? Річ у тому, що обидві сторони кепсько уявляли собі, якою має бути майбутня угода. Не переймався цим ані цар, відряджаючи в Україну в жовтні 1653 року посольство Василя Бутурліна для складення присяги гетьманом Богданом Хмельницьким та українцями, ні сам гетьман. Над угодою від самого початку витав дух невизначеності. Ця невизначеність була вигідна гетьманові, бо він хотів укласти договірну угоду на кшталт тієї, що укладалася з Річчю Посполитою, але швидко відчув, що тут справа інша; вона також була вигідна царю, бо він не хотів пов'язувати себе якимись чіткими обіцянками перед новими «підданими». Цікаво, що відомий термін «Переяславська угода» загалом є неправильним — 8 січня 1654 року в Переяславі не відбулося підписання жодних договірних статей, а мали місце лише важкі російсько–українські переговори, в ході яких російські делегати, як відомо, навідріз відмовилися присягати за царя, дарма що українська сторона урочисто присягнула (хоча не без ексцесів — відмовлявся присягати славнозвісний Іван Богун, непросто було домовитися з київським митрополитом Сильвестром Косовим та ін.). Це мало не зірвало увесь процес переговорів, але справу якось залагодили (як саме — незрозуміло, бо керівник російської делегації Бутурлін, звісно, не зафіксував це у своїх офіційних записах — за вияв будь–якої власної ініціативи в такій справі він міг і голови позбутися). Проте багато дослідників відзначають, що конфлікт у переяславському Успенському соборі через обопільну українсько–російську присягу став символом відмінностей у політичній культурі козацької України й самодержавної Росії, початком «довгої низки міжкультурних непорозумінь» (американський дослідник Д. Фрік).

Справжня писана угода була відправлена до Москви з українським посольством на чолі з уже знайомим читачеві генеральним суддею Богдановичем–Зарудним та полковником Павлом Тетерею (майбутнім гетьманом і зятем Богдана Хмельницького). Ця угода складалась із 23 статей і була датована 17 лютого 1654 року. Відповідаю на неї була «Жалувана грамота царя Олексія Михайловича гетьманові Богдану Хмельницькому і Війську Запорозькому» (від 27 березня 1654 року) та 11 статей, виготовлених у царській канцелярії, які були «вижимками» з українського проекту угоди. Кожна стаття супроводжувалася царськими указами. Фактично козацька Україна залишалась державою під керівництвом свого виборного гетьмана, який зосереджував усю повноту влади у своїх руках (хоча теоретично його обмежувала козацька рада). Гетьмана обирали пожиттєво самі козаки, царя лише повідомляли про цей вибір. Козацька Україна мала власний уряд (генеральну старшину), військо у 60 тисяч реєстрових козаків, власну зовнішню політику (гетьман не міг лише вести прямі переговори з Османською імперією та Річчю Посполитою, проте на практиці цей пункт ігнорувався, із чим загалом погоджувались обидві сторони), власний, дуже відмінний від російського суспільний та економічний устрій, фінансову систему (частину податків, яка за угодою 1654 року мала надходити до скарбниці царя, Україна ніколи не сплачувала, що теж сприймалося спокійно аж до часів гетьмана Брюховецького), церковне і культурне життя. Символом влади царя над козацькою Україною був його новий титул царя «Малої Русі, великого князя Київського та Чернігівського», а також наявність російського гарнізону в Києві (а згодом іще в кількох українських містах). Найчастіше сьогоднішні дослідники визначають відносини України та Московського царства як протекторат останнього над першою зі збереженням її широких автономних прав. Отже, з самого початку це не був союз абсолютно рівних сторін, але складно говорити і про «надані царем автономні права», як згодом трактуватимуть Переяслав і Московські (чи Березневі) статті різні українські та російські політичні д іячі. Навмисна «розмитість» статей давала змогу обом сторонам, котрі уклали цю угоду, діяти в тому напрямі, у якому їм було вигідно на той чи той момент. І вони цією можливістю скористалися вповні. Звісно, за таких обставин об'єктивні чинники (більші ресурси Московської держави) працювали на її користь.

Однак поки що було укладено першу справжню військово–політичну україно–російську угоду, після чого розпочалася війна між Московським царством та Річчю Посполитою. Протягом 1654-1655 років московські й козацькі війська неодноразово побували в непідконтрольній козакам частині України, зайняли значну частину Білорусі та Литви, поставивши Річ Посполиту на межу цілковитої поразки. Проте саме через литовсько–білоруські землі стався перший серйозний конфлікт між царем і гетьманом — у Білорусії почали створюватися козацькі полки на взір українських (цю роботу провадив полковник Іван Нечай), і Хмельницький волів приєднати їх до своєї держави. Проте цар аж ніяк не хотів випускати з рук здобич, і україно–російські відносини почали швидко псуватись. Не бажаючи допустити, щоб і взяті з бою українські міста переходили під царську владу, Хмельницький навмисно затягує переговори, наприклад, з мешканцями Львова, перешкоджаючи росіянам узяти місто під свій контроль і надаючи львів'янам змогу відкупитися великою контрибуцією. Колосальна залежність російських полководців від царя та боярської думи не влаштовувала Хмельницького — такої долі для себе він зовсім не хотів, небезпідставно вважаючи себе фактичним князем окремої держави.

Взагалі 1655 рік ми можемо назвати роком «колосальних надій, що не справдилися», навіть у більшій мірі, ніж попередній, 1654. Адже це був рік знаменитого козацько–російсько–шведського «Потопу», у якому зрештою так і не потонув, здавалося б, такий хиткий човник Речі Посполитої. «Потопу», в організації котрого одну з головних ролей відіграла українська дипломатія, а в поразці — дипломатія російська. На початку 1656 року на хвилі успіхів багатьом московським політикам здалося, що з військовою потугою Речі Посполитої покінчено, і треба переключатись на вирішення «балтійської проблеми», відвойовувати у шведів вихід до Балтійського моря (як це згодом робитиме Петро І). Одним з ініціаторів примирення з Річчю Посполитою і війни зі Швецією (фактично — союзником козацької України) виступив відомий російський політичний діяч Афанасій Ордін–Нащокін (у майбутньому—голова Посольського приказу, «міністр закордонних справ» Московської держави). У раптового примирення Москви і Варшави було своєрідне «подвійне дно» — польські магнати знову наобіцяли царю Олексію Михайловичу, що його обрання польським королем цілком можливе, адже Ян–Казимир, мовляв, утомився від поразок і готовий зректися влади. Як наслідок, Річ Посполита здобула необхідний перепочинок, Московське царство затіяло нетривалу і безрезультатну війну зі шведами, а Хмельницький, обурений тим, що українських послів навіть не допустили на російсько–польські переговори, влаштував справжнісінький демарш — волав про доконечну потребу «від царської величності відступитись», мабуть, у дуже неполіткоректних висловах (про що у пом'якшеній формі записали російські посланці Бутурлін і Михайлов). Узагалі поведінка Москви була сприйнята Чигирином як зрада, і гетьман потроїв зусилля у створенні україно–шведсько–трансільванського союзу, не розриваючи, однак, формальних зв'язків із царем (на цьому наполягав Хмельницький, який все ще сподівався на те, що з Москвою вдасться домовитись на прийнятних для всіх умовах).

Перейти на страницу:

Журавльов Денис читать все книги автора по порядку

Журавльов Денис - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Україна та Росія. Як брати горщики побили отзывы

Отзывы читателей о книге Україна та Росія. Як брати горщики побили, автор: Журавльов Денис. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*