Оленіада - Роздобудько Ирэн Виталиевна (книги онлайн без регистрации полностью .txt) 📗
Глядачі, що сиділи в студії, занурилися в сенсорні екранчики, вмонтовані в спинки стільців попереднього ряду...
Ройтберг спітнів від хвилювання. Але... камера перемкнулась.
...На освітленій сцені «Балансу» стояв хор бабусь в охайно латаних вишиванках.
— голосно дотягували вони куплет під зворушливими поглядами суддів і оплески в залі.
Ройтберг нервово засмикав ногою: що ж там відбувається у Родріго?
І камера не змусила довго чекати — не дослухавши чергового куплета гурту бабусь, повела до студії, де на великому екрані вже висвітлився графік з білою, червоною і синьою «кривою» побудованого глядачами графіка.
— Отже, шановні, як ми бачимо, сьогодні в нашій студії зібралася досить свідома громада, — коментував Родріго, вказуючи указкою на червону лінію, котра значно вивищувалася над синьою і білою.
Обличчя Валентина Самсоновича вкрилося плямами.
Ох, якби ж знати, про що йшлося трьома хвилинами раніше! Про що саме знає ця свідома громада?!
Але камера одразу перемкнулася.
на шість голосів волали бабусі.
Ройтберг вилаявся: ну, було б в країні хоча б два канали! А так, через економію, доводиться дивитися цю дурню!
Не встиг подумати, як камера, немов почувши його бажання, знову перемкнулась на обговорення нагальних політичних проблем в студії Родріго.
Там, перед мікрофоном з рішучим виглядом уже стояв його недавній знайомий пан Цанюк, завершуючи свою промову:
— ...буде знесено у всіх містах країни! Так і знайте, шановні! Від сьогоднішнього дня ми засновуємо групу «Чисто», котра доповідатиме про кожен захід по викоріненню на всіх теренах...
На екрані знову з’явилося декольте Олени Прекрасної.
Вона оголошувала наступного конкурсанта:
— ...тесля третього розряду з селища Воронці Павло Потебенько і його десятеро дітей від різних шлюбів! Громадяни мають баланс!!!! Залишайтеся з нами!
Але камера не виконала заклику чарівної ведучої і повернула Ройтберга до політичної студії.
Перед мікрофоном маячив пан Кувалда, хижо поглядаючи в бік крісел опонентів:
— ...вносити смуту у вже цілком сформований уклад нашої великої країни! Ось фоторобот того антисоціального елемента, який склали активісти руху «Одягайся в цивільне — і пильнуй!»
Пан Кувалда здійняв над головою малюнок.
Але Валентин Самсонович не встиг розгледіти, що на ньому зображено, адже камера знову понеслася у розвеселий коловорот громадян, котрі демонстрували свої баланси.
І тут на нього теж чекав неабиякий сюрприз.
На сцені стояв його старий знайомий Семен Василенко! І не один!
До нього перелякано притискався старий огрядний олень, з круглих боків якого звисали клоччя давно нечесаного хутра.
Ноги оленя час від часу підкошувались, вуха тремтіли.
Зал напружено мовчав.
«Зовсім Семен з глузду з’їхав! — подумав Ройтберг. — Що він там робить...»
І камера знову перемкнула його розбалансовану увагу на Родріго.
— ...це — ваша чергова фальсифікація! — кричав у мікрофон пан Цанюк, помахуючи в повітрі «фотороботом», віднятим у пана Кувалди. — Це не він! Присягаюся, шановна громадо! У того були окуляри! Очі — світлі, швидше за все — сірі, зачіска — довша на три сантиметри, волосся — руде, зачесане на потилицю, верхня губа наповзає на нижню, зріст — метр вісімдесят п’ять, подвійна родимка на правій щоці за два сантиметри від носа!
«Здав...» — з жахом подумав Ройтберг, механічним рухом прикриваючи свою подвійну родимку.
— Не переймайтеся! — заспокоїв виступаючого Родріго. — Нам не складно зробити перевірку державної важливості прямо тут, у студії! І дочекатися дзвінків від наших свідомих громадян, котрі, я впевнений, підтримають наш експеримент і хутко виявлять цього громадянина серед своїх сусідів, рідних і близьких!!! А ми подивимось, хто з вас має більшу рацію!
Політична студія вибухнула шаленими оплесками.
— Прошу шановних опонентів вийти до середини залу! — жестом запросив Родріго пана Кувалду і пана Цанюка і голосно вигукнув за лаштунки: — Мольберти — в студію!!!!
До зали внесли мольберти.
— У кого з вас, шановні пане Кувалда і пане Цанюк, наш таємничий герой вийде більш схожим і знайде своє втілення в людській подобі завдяки нашим пильним громадянам, котрі зараз дивляться нас, — виграє незворотну підписку про виїзд до будь-якої обраної вами для відпочинку країни! — хижо і мудро посміхнувся пан Родріго.
«Я пропав...» — зі щемом подумав Валентин Самсонович, закриваючи обличчя подушкою.
І в ту ж мить впевнився, що Бог все ж таки існує!
Адже Родріго несподівано засмикав у вусі свій навушник і махнув рукою, зупиняючи дійство:
— Шановні пані та панове! Ми змушені зупинити трансляцію! Режисер прямих ефірів просить нас перервати наше шоу на користь колег з розважального майданчика!
Він знову посмикав у вусі мікрофон і додав:
— Як мені повідомили, там відбувається щось більш варте вашої уваги.
Валентин Самсонович стягнув з голови подушку і шанобливо поклав на себе хресне знамення.
Тим часом на екрані виникла сцена музичного змагання.
На ній так само понуро стояв огрядний Пантелеймон.
У світлі софітів, мов дим, висіла неймовірна тиша. Але за секунду Василенко струсонув у повітрі руками, розминаючи пальці, штурхнув оленя в роздутий бік і урочисто підніс до морди свого утриманця пальці.
Пролунав перший акорд, утворений свистом, що виходив з нутрощів переляканої але слухняної тварини. За цим акордом голосно і дзвінко розлився в повітрі другий, третій...
Першою схаменулася прекрасна Олена.
Вона підвелася і урочисто приклала руку до серця.
За нею підвелися судді, так само тримаючись за серця.
Зал у захопленні охнув і як один підвівся з прикладеними до грудей руками.
Камера вихоплювала з юрми натхненні обличчя і тут же переводила своє зелене око на Василенка, котрий майстерно перебирав пальцями ніздрі Пантелеймона.
Над сценою, злітаючи аж до стелі, лунали чарівні звуки. державного гімну.
Жах і відчай охопили руду гарячу голову Валентина Самсоновича Ройтберга.
І прихилити її було ні до кого.
Проте, несподівано вирішив він, її, цю голову, можна перефарбувати! Принаймні хоча б одна з прикмет, за якою його рано чи пізно впізнають, буде подолана.
Але як це зробити?
Була б поруч ця підступна, ця зрадлива і зваблива, ця згадувана ледь не щодня проклятуща і все ще жадана перукарка Зоя...
Але Зоя давно вже зникла з його горизонту.
Довелося потелефонувати Емануель Убліє. Тобто дружині Людмилі Вікентіїівні.
— Чим ти фарбуєш волосся? — спитав Ройтберг, щойно слухавку зняли.
— На розмову з мадам Убліє ви маєте три хвилини! — зачув у відповідь незнайомий голос, котрий скоромовкою промовив наступне: — Будь ласка, назвіть себе. Вік. Стать. Рід заняття. Хоббі. Які з книжок мадам Убліє справили найбільше враження і чому. Мадам дасть вам відповідь після сигналу. Чекайте.
У слухавці залунала зваблива мелодія з «Нотр-Дам де Парі».
Ройтберг плюнув, вилаявся, прикриваючи слухавку рукою, але вирішив скоритися.
Чітко відповів на всі запитання. Навіть висловив пару досить заплутаних думок з приводу найновішого роману дружини, котрий мав назву «Код Іродіади».
І почав чекати.
Чекати довелося довго.
Після арії Квазімодо пішли перші акорди пісні П. Гренгуара...
Нарешті в слухавці пролунав знайомий голос Людмили Вікентіївни:
— Не повернуся — не сподівайся!
Відверто кажучи, Ройтберг не сподівався.
