Козацькі війни К. Косинського та С. Наливайка. 1591-1596 - Леп'явко С. (читать хорошую книгу полностью txt) 📗
12 серпня переможців урочисто приймала Варшава. Завдяки свідченням очевидців, про цю подію нам докладно відомо. Процесію становили кілька десятків відкритих карет, колясок і возів, а також кінні почти. Спочатку їхали ротмістри коронного війська, за ними везли вісімнадцять гармат, трофейні прапори та полонених. Першим везли Наливайка, в окремій кареті, а за ним – парами – двоє інших козацьких ватажків. На Наливайка захотіла подивитися стара королева, і тому процесія завернула в приміський замок в Уяздові. Королева вийшла на балкон, а Наливайко, побачивши її, устав і поштиво вклонився. Потім ув'язнених повезли до ратуші, де ув'язнили в підземеллі.
Присутній при цьому німецький торговий агент із Данцига (Гданська) Йоган Керкербарт так змалював зовнішність Наливайка: «…З вигляду гарний чоловік, сильний і стрункий, з вихованим і відвертим обличчям, та ні одним рухом не виказує малодушності або страху. І так багато хто шкодував, що він свою чесноту і мужність замість на користь батьківщині обернув їй на згубу». Така думка стороннього й неупередженого глядача про Наливайка була типовою. Усі сучасники одностайно відзначали вишукану лицарську поведінку та яскраву зовнішність козацького ватажка. Йоахим Бєльський так написав про це: «Була то особа красива, муж, яких небагато, був би на добре обертав, що йому Бог дав, до того ж пушкар знаменитий». Як бачимо, відгуки двох різних осіб про Наливайка майже дослівно збігалися. А сучасники висловили не лише свої думки, але й загальну оцінку козацького ватажка. Зрозуміло, що для польських сучасників поняття «користь батьківщині» означало щось інше, ніж для Наливайка, тому адресований йому закид насправді не був справедливим.
Потім для полонених настали найтрагічніші дні. Їх ув'язнили, довго допитували й катували, а потім стратили. Імена всіх соратників Наливайка, привезених до Варшави, відомо. Першими 23 вересня стратили Кособуцького та Павловського. Вони були шляхтичами, і про їх помилування просили представники католицької церкви, однак їм відмовили. Подію організували особливо урочисто, на майдані, за участі жовнірів, які вишикувалися в ряди. Перед смертю друзі обійняли один одного. Їм відрубали голови.
Подальші страти відбувалися з інтервалом у кілька тижнів. Можливо, так варшавці намагалися розважити й водночас показати силу й могутність влади. Коли черга дійшла до Шаули й Шостака, сталась цікава річ. Цих козацьких ватажків боялися, оскільки вважали, що ті мають здатність до чарівництва. Можливо, про них ходила слава як про козаків-характерників, здатних проходити крізь стіни, уникати куль і шабель. Тому ватажків повели до башти для тортур, де в них зрізали все волосся, яке, за тогочасними уявленнями, надавало надприродних сил. Шаулу й Шостака допитали, після чого коронний маршалок відразу доповів про результати доповіді королю. Очевидно, інформація, яку отримав маршалок, була особливо важливою. Згодом стратили наступного полоненого – Івашка, хоч всі в'язні одноголосно заявляли про те, що він ні в чому не винен. Однак король помилував трьох козаків: Дуку, Оливку та останнього з приречених – другого Івашка, який мав іти в Україну й розповісти всім про побачене у Варшаві для науки бунтівникам.
Особлива доля чекала Семерія Наливайка. Про нього то забували, то знову згадували й починали допитувати. На допити приходили високопосадовці країни, у тому числі коронні маршалок і підканцлер. Приходили до нього й шляхтичі, які вимагали розповісти про забрані в них речі. Найжорстокішими виявилися тортури, коли, за наказом короля, Наливайкові по кілька діб не давали їсти та спати. Біля нього ставили литаврників, які щосили били в литаври, коли він заплющував очі. Та зрештою такі допити довелося припинити, оскільки Наливайко мало не збожеволів і не міг нічого розповідати. Тому довелося дати йому на якийсь час спокій.
Затримка Наливайкової страти викликала різноманітні плітки. Говорили, що за нього вступається чимало впливових осіб. І це було правдою. Сам Наливайко називав одного з них – пана Йордана Спітека. Наливайко писав листи до таких людей, але сторожа забирала їх, хоч, можливо, і не завжди. Одного разу Наливайко спробував утекти. Його вірний хлопець-джура передав через вікно пилку, якою Наливайко перепиляв кайдани, однак сторожа це помітила. Очевидно, що джура діяв не сам і у Варшаві була група людей, котрі намагались організувати втечу козацького ватажка.
Чим був цікавий Наливайко і якої інформації від нього чекали? Оскільки козацький ватажок мав тісні зв'язки з родиною Острозьких, владу цікавили його стосунки з ними. Наливайко неодноразово спілкувався з іноземними політиками, тому від нього хотіли отримати відповідні свідчення. Мабуть, польська влада вважала, що діяльність Наливайка зумовлена інтригами австрійського імператора, котрий був противником польського короля. Можливо, його свідчення мали допомогти викрити ворогів короля в межах країни. Зрозуміло, що такі тривалі допити не були викликані інтересом лише до суто козацьких проблем. Наливайка також могли тримати як живий компромат проти князя Костянтина Острозького, котрий розпочав відкриту боротьбу проти прихильників церковної унії. Оскільки унію підтримував король, це означало, що старий князь іде всупереч його волі. Тому можна було компрометувати князя його зв'язками з бунтівним козацьким ватажком.
Хай там як, страта Наливайка затримувалася. Минула осінь, а потім і зима 1596/97 року. Польська шляхта почала вимагати розправи з ватажком. У квітні 1597 року зібрався польський сейм, і питання про Наливайка розглянули одним із перших. Один з послів (депутатів) сейму виголосив гнівну промову: «А Наливайка чому до сейму тримаєте? Чи отаман не винен, що землі коронні на кількасот миль повоював? Що хоругви і зброю королівську у битвах брав? Людей уражав? Піхоту вибив? Чи сейм тільки через нього зібрався, а не через важливіші справи?»
З огляду на такі настирливі вимоги шляхти королівська влада мусила приймати остаточне рішення. 9 квітня Наливайкові влаштували останній допит. Його привезли до будинку коронного маршалка Миколая Жебжидовського, де допитували в присутності п'яти високопоставлених осіб, у тому числі двох сенаторів, королівського секретаря та регента канцелярії. Короткий протокол цього допиту зберігся під назвою «Повість Наливайкова». Допит був зосереджений довкола особи Костянтина Острозького. Наливайко визнав, що мав контакти з князем і що вони товаришували. Однак нічого особливого він не розповів. Адже не було нічого дивного в тому, що колишній військовий слуга і його пан прихильно ставились один до одного. Тому Наливайкові свідчення не дали достатніх підстав для шантажу Острозького.
У середовищі магнатів таємно розповсюджували якийсь документ під назвою «Сповідь Наливайка». Можливо, це був розширений варіант протоколу допиту, а може, дійсно сповідь козацького ватажка. Криштоф Радзивілл писав, що після прочитання сповіді відразу її спалив. Очевидно, вона містила якусь небезпечну чи неприємну для магната інформацію. Однак яку саме – ця таємниця й досі не розкрита.
Останнім днем життя Семерія Наливайка стало 11 квітня 1597 року. На майдані перед очима натовпу його стратили – відрубали голову й четвертували. Йоахим Бєльський писав, що частини Наливайкового тіла розвішали по Варшаві на пострах ворогам короля. Однак значно пізніше, у 1640-х роках, французький дипломат повідомляв із Варшави, що на околиці міста є каплиця, у якій поховано відомого козацького ватажка Наливайка. Тому, можливо, страхітлива інформація хроніста не цілком відповідає дійсності. Очевидно також, що за кілька днів після страти влада дозволила поховати Наливайка як належить.
Життя козацького ватажка скінчилося трагічно, але вже невдовзі після його загибелі відбулася метаморфоза: його коротка, але бурхлива діяльність і смерть стали легендою, що почала існувати самостійно й надовго пережила свого творця. При цьому образ Наливайка зазнавав змін – від бунтівника проти влади до борця за православну віру, а потім піднявся до символу боротьби за свободу народу. Ґрунтом для появи легенди стали видатні особисті якості Наливайка та яскраві події, які відбулися за його участю. Важливо також те, що його діяльність припала на зламний етап у стосунках українців і поляків у спільній Речі Посполитій.
