Божі воїни - Сапковский Анджей (прочитать книгу TXT) 📗

Тіло Самсона знову сильно задрижало.

— Verum, sine mendacio, certum verissimum, — промовив його трохи змінений голос. — Quod est inferius est sicut quod est superius, et quod est superius est sicut qoud est inferius, ad perpetranda Miracula Rei Unius ^{8}.

Радім Тврдік, який сидів біля Рейневана, голосно зітхнув, Щепан з Драготуш вилаявся собі під ніс.

— Це, — пошепки пояснив він, бачачи його питальний погляд, — це “Tabula Smaragdina”. Він говорить словами Гермеса Трісмегіста. Так, ніби… Так, ніби…

— Так, ніби насміхається з нас, — закінчив пошепки Йошт Дун.

- Іменем Альфароза! — здійняв руки Ян Бездєховський. — Іменем Бедрімубала! Per signum Domini Tau! Хто ти? Говори! Де істина?

— Відділяй землю від вогню, — майже негайно відповів голос Самсона. — З великою дбайливістю відділяй те, що тонке, від того, що щільне. І Потенція здійметься з землі до неба, після чого знову на землю опуститься і візьме в себе сили всіх істот вищих і нижчих. Тоді посядеш славу світу цього. І всяка темрява тебе

полишить.

— Вазотас, Замарат, Катіпа! — закричав Бездєховський. — Астросхіо, Абедумабал, Асат! Говори! Закликаю тебе говорити!

Довгий час панувала тиша, яку порушувало тільки потріскуванням свічок.

— Completum est… — прозвучав нарешті спокійний голос Самсона. — Completum est quod dixi de Operatione Solis ^{9}.

Не допомогли ні заклинання, ні імена Бога, не допоміг ні Астросхіо, ні Абедумабал. Не допомогли ритуальні жести, які виконувалися над Самсоном за допомогою athame й arctrave. Не допомогли ароматні суфумігації. Не допомогло aspergillum з вербени, барвінку, шавлії, м’яти і розмарину. Безсилим виявився як “Більший”, так і “Менший ключ Соломона”, не найкращим чином показали себе й “Enchiridrion” та “Grand Grimoire”. Магія ледве не розвалила будинку, але Самсон не озвався більше жодним словом.

Чарівники “Архангела” вдавали, ніби їх не обходить фіаско, казали, що це нічого, перша чарка колом, і що ще буде видно. Ян Бездєховський, якому робити добру міну було найважче, здобувся тільки на те, щоби пригадати кілька подібних випадків заміни особистості — йшлося, зокрема, про казус Поппо фон Остерни, великого магістра Ордену Хрестоносців. Запахло песимізмом, бо в тому випадку всі старання прусських чародіїв ні до чого не привели — Поппо фон Остерна до кінця свого життя, до самої смерті в 1256 році був “інакшим” — про що, зрештою, ніхто не шкодував, оскільки справжній Поппо був страшенним негідником.

Теггендорф не втрачав надії, infortunium [90] він приписував звичайному невезінню, посилався на Алькінді і невтомно розводився про шайтанів, гулів, джинів, та іфритів. Фраундіншт й Едлінгер Брем звинувачували dies egiptiaci, нещасливі єгипетські дні, до таких, на їхню думку, належала та пам’ятна п’ятниця тридцять першого серпня 1425 року, день екзорцизмів у шльонському монастирі бенедиктинців. Погана “єгипетська” аура, казали вони, спотворила тоді екзорцизм та його наслідки, через це справа стала вкрай нетиповою і повернути її назад буде важко. Телесма, своєю чергою, вважав, що нічого не можна досягти без талісманів, і обіцяв виготовити відповідні талісмани. Радім Тврдік, перш ніж його зацитькали, бурмотів щось про големів і шемів.

Щепан з Драготуш натомість розкритикував in toto [91] прийняту магами стратегію і тактику. Помилка, стверджував він, полягала не стільки в методі, бо він вторинний, скільки в меті, яку вони перед собою поставили. Приймаючи простий і незаперечний засновок, що особистість і дух Самсона Медка були невідомою силою трансплантовані в тіло придуркуватого силача, зусилля слід спрямовувати в напрямку обернення процесу, іншими словами, — до того, щоб виявити діючий фактор, оскільки nihil fit sine causa [92]. Виявивши цю causa efficiens [93], вдасться, можливо, зробити оборотним і процес. А що роблять маги “Архангела”? Зосереджуються на спробах розвіяти таємницю, розкрити секрет, що його сам Самсон цілком виразно не хоче або не може виявити. Намагаючись дізнатися, ким — або чим — є Самсон, чарівники прагнуть заспокоїти власну цікавість і марнославство, поводяться як лікарі, які діагностують і досліджують загадкову хворобу заради самого пізнання, без тіні жалю і співчуття до людини, якої ця хвороба торкнулася.

Маги обурилися і накинулися на моравця. Перш ніж розпочати лікування, скористалися метафорою, необхідно докладно розпізнати хворобу. Scire, цитували вони Аристотеля, est causam rei cognoscere [94]. Те, ким — або чим — Самсон є насправді, є ключовим елементом. Якщо й далі користуватися медичними порівняннями, то таємниця та інкогніто Самсона — це не тільки симптоми, а й сам nexus, саме ядро, сама сутність хвороби. Щоб вилікувати хворобу, треба розкрити таємницю.

Ось вони й розкривали. Із запалом та ентузіазмом. І без сліду результату.

Самсон тимчасом устиг подружитися з усіма магами “Архангела”. З Яном Бездєховським він годинами дискутував про Бога і природу. З Едлінгером Бремом цілими днями стояв біля перегінних кубів і реторт з гаслом “solve et coagula” [95] на вустах. З Теггендорфом обговорював теорії арабських хакімів і єврейських кабалістів. Зі Щепаном з Драготуш скнів над незнаними й дуже понищеними манускриптами П’єтро ді Абано і Чекко д’Асколі. З Йоштом Дуном виготовляв талісмани, які вони вдвох пізніше випробовували в місті. З Радімом Тврдіком ходив до Влтави по шлам для виробництва големів. Для Бенеша Кейвала, прикидаючись ідіотом, робив інтервенційні закупівлі в конкуруючих аптеках.

З усіма грав у карти, пив і співав.

Чарівники полюбили Самсона Медка. Рейневан не міг позбутися думки, що вони полюбили його настільки, що цілком занедбали будь-яку діяльність, яка могла призвести до розлуки з ним.

Двері, що вели до occultum, відчинилися, і з них вийшов Вінцентій Реффін Акслебен. Зібравши складки чорних шат, сів за стіл, залпом випив келих аліканту. Сидів у тиші й мовчанні, й сам також не озивався. Він був блідий і спотілий, піт приліпив рідке волосся до скронь і тімені.

Вінцентій Реффін Акслебен гостював у Празі проїздом. Із Зальцбурга, де він проживав, він прямував до Кракова, із циклом лекцій у тамтешній Академії. З Кракова чарівник планував їхати до Гданська, звідти, через Кролевець, — до Риги, Дерпта і Парнави [96]. З того, що Рейневан чув, остаточною метою подорожі була Уппсала. Чув він й інші речі. Те, що Акслебен, дарма що могутній, здібний і славетний чарівник, не користується повагою, бо займається одіозною некромантією та демономантією, забави з трупами й злими духами принесли йому в багатьох середовищах громадський бойкот. Поголос приписував йому знання і вміння користуватися Manusfortis, “Сильною Рукою”, - надзвичайно сильними чарами, які можна було навести одним рухом долоні. Поголоски також робили Акслебена одним із лідерів та чільних ідеологів східноєвропейських вальденсів і прихильників вчення Йоахима Флорського, а ще його пов’язували з ломбардською Стрегерією [97]. Відомо було і про дуже близькі зв’язки Акслебена з Братством і Сестринством Вільного Духа — чорнокнижників “Архангела” вельми дивувало, що під час свого перебування в Празі Акслебен скористався гостинністю в них, а не в домі “Під Чорною Ружею”, таємній празькій штаб-квартирі Братства. Одні приписували це дружнім відносинам Акслебена з Яном Бездєховським. Інші підозрювали, що некромант хоче залагодити при цьому якісь власні інтереси.