Кінець світу. Том 1. До… - Базів Василь (электронную книгу бесплатно без регистрации .TXT) 📗
Десь у піковий момент наших взаємин із Місяцем у США відбулася суперрезонансна прес–конференція колишнього керівника фотографічної служби Лабораторії з дослідження Місяця NASA K. Джонсона і письменника Р. Хоугленда. Майте на увазі, що інформація йшла не від Герберта Веллса, а від знавця теми прес–конференції №1. Журналістам було сказано, що влада приховує від суспільства винятково важливі відомості, які містяться на фото з Місяця.
Що ж показали відчайдушні американці на цій фотосесії із нашого нічного красеня, оспіваного поетами всіх часів і народів? Таке враження, що знімали на Супутник, а саму неньку Землю. Башта із напівпрозорого склоподібного матеріалу. Титанічні хрести зі світла висотою 800 метрів, встановлені як пізнавальні знаки. Руїни зіккуратів — шумерських варіантів пірамід, що трактуються, як агрегати колишнього земного космопорту. Схожі на шумерські, цілі міста, поховані під камінням, мости, дороги, копальні.
Інший американець Дж. Леонард у 1977 році видав книгу «На нашому Місяці є ще хтось…». І знову — це не фантасмагорія, а робота із документами, яким присвоєно відповідні таємні номери NASA. Чотири десятки знову приголомшливих фотографій. Особлива увага автора — до зіккуратів, котрі, як відомо, на Землі десятки тисяч літ тому були споруджені пришельцями із планети Нібіру за шумерським епосом.
Особливо чітко видно гірничодобувні копальні, які мають у діаметрі два кілометри, із застосуванням екскаваторів. Автор так описав цього велетня, який називають у його честь Джоном Леонардом: «Це гігантські об’єкти, що виглядають, як два перехрещені черв’яки. На відміну від інших конструкцій, вони не видаються металічними і знаходяться у лежачому положенні».
Британець Дж. Леонард, як і японець П. Міцуї, майже однаково описали місячні трубопроводи. Ось іще один епізод: «В семи милях від Булліальда «Рейнджер–7» зробив унікальні фото великого металевого об’єкта, що має закруглену форму із баштою зверху. На циліндрі видно прогалини на рівній відстані одна від одної. Із цієї башти виходить туман або пара. На об’єктах проглядаються пізнавальні знаки».
Маються на увазі хрести, що світяться, як маяки, і підносяться над цим «виробництвом» на висоту майже до кілометра. Очевидно, вони сигналізують в Небо — де саме ведуться роботи.
Окрім цієї, за жанром, науково–популярної літератури, маємо, врешті, офіційний Каталог NASA місячних подій різноманітного характеру. У ньому — 579 епізодів, з яких виділено 186 як особливо цінні. Загалом у статистиці американського космічного агентства є така цифра — три мільйони фотографій з Місяця.
І все ж фото — це «мертва» дійсність. Уся ця чудасія вражає, приголомшує, але не рухається. Мертва космічна зона.
Не кваптеся з висновками. При всій повазі до земних мислителів їхні висновки завше оповиті сумнівами, оскільки тисне той факт, що мудрість свою вони продукують, не відриваючи сідниць від стільців. Їм завше є змога дорікнути — ви ж там не були.
А що кажуть ті, що були там, у космосі і на Місяці?
Під час першого пілотованого польоту на Місяць члени екіпажу «Аполлона–8» не тільки бачили дископодібний НЛО, а вимушені були маневрувати, щоб не зіткнутися з ним, що кінець кінцем призвело до того, що на якомусь відрізку маршруту «Земля—Місяць» вони збилися з курсу.
Астронавт Гордон Купер за вікном побачив червоний НЛО, який зафіксували і наземні служби.
Циліндричний НЛО супроводжував корабель «Джеміні» і його на власні очі бачив астронавт Олтон Мак–Девітт.
Командир «Меркурія МА–6» Джон Гленн бачив аж три НЛО поруч зі своїм кораблем. А його послідовник із «Меркурія Ма–7» Мальком Скотт Карпентер не тільки бачив, а й сфотографував неземного колегу.
Загалом 25 астронавтів бачили НЛО. Гості на Місяці попросту були удостоєні ескорту. Прямо скажемо, від такої уваги можна звихнутися. Характерно, що більшість із землян, які поверталися звідтам, ставали зовсім іншими людьми, зокрема свято вірили в існування неземного розуму як у своє власне існування.
Не вірити, що на Місяці ми — не перші, може тільки сліпий. NASA офіційно підтвердила наявність на Супутнику не природних, а штучних, споруджених об’єктів.
І тут би мене кардинально поправив дока у місячних питаннях Дж. Леонард, звинувативши у дитячій наївності, з якою малюки вірять, що дітей приносять бузьки. Бо твердження, що Місяць — супутник Землі, давно застаріло. Ну просто докопернікова астрономія.
Є три версії. Леонард вважає, що Місяць — не що інше, як велетенський космічний корабель, який нині використовується як база, що належить розумній расі. Можливо, цей корабель розміром у три чверті Землі зазнав катастрофи, його творці щось тут пробували ремонтувати, але безуспішно.
За другою версією, навіть не одна, а кілька рас займаються на Місяці видобутком корисних копалин. Ці «інопланетні шахтарі» нас серйозно не сприймають, але краще нам не зариватися.
Третій варіант — найбільш інтригуючий. Поселенці Місяця знаходяться неподалік від нас і виконують завдання з виведення особливої земної раси Homo sapiens. Тобто йдеться про те, що це вони нас створили. Завдання вони отримали на сотні тисяч літ, а проживають по сусідству.
Звучить майже казково, але зачисляти до байкарів метрів світової науки я би не квапився. Як визначити — світило це чи черговий фентезі–адепт? Титул лауреата Нобелівської премії в означеній проблематиці вас переконує? Саме це найвище звання носить Френсіс Крик, котрий в інтерв’ю італійському журналу «Експрес» висловився так: «Не виключено, що «вони» захотіли перетворити Землю на щось на зразок резервації або природного міжгалактичного парку, де зароджуються і зберігаються живі види, які не досягли досконалості у процесі еволюції і залишилися позаду інших, але все–таки можуть бути корисними як запаси генів або просто як природні релікти».
До речі, Місяць не так уже й далеко від нас. Близько 400 тисяч кілометрів. Автопробіг японського автомобіля, якому я віддаю перевагу. Тому в галактичному масштабі цілком резонно те, що діється на Землі і на Місяці, розглядати як єдине ціле.
Наразі нам звідтам грізно помахали пальцем. Після кількох спроб земляни в один момент, за прийнятим, звичайно ж, таємним державним чи міжнародним рішенням, припинили подорожі на Місяць.
Випливає з того, щонайменше, три висновки. По–перше, наша експансія на Місяці — небажана. Подруге, наша там присутність небезпечна для самого нашого існування. І третє, головне. Раніше від нас, як і передбачав Леонардо да Вінчі, Місяць заселив інший, інопланетний носій неземного розуму.
Виглядає так, що вони сильніші від нас. Сильніші розумом. Тому нам не варто ризикувати. Вони неймовірно далеко від нас пішли у розвитку, тому нам не варто поводитися, як пустуни. Хто знає, злі вони чи добрі.
Наостанок свіжа інформація. Під час останньої репетиції Всесвітнього потопу біля берегів Японії спостерігалися спалахи на одному із місячних кратерів. Навіть не спалахи, а пробуджене світило.
І з ключовим словом у свідомості — «Репетиція» — перетинаю Атлантику, де на протилежному березі, на центральноамериканському півострові Юкатан, нам залишили сценарій уже заключного земного спектаклю із фіналом у завершальному акті Календаря майя.
Якщо самим аборигенам Месоамерики поставити питання руба: «Звідки вони такі мудрі взялися?» — майя у цьому відношенні чужих заслуг собі не приписують. Вони прямо так і пишуть у своїх письменах — премудростей їх навчили Перші Люди. Тут аналогія із шумерами. Мовляв, куди нам самим дійти до цього — нас навчили. Хто? Боги. До речі, зовні абсолютно такі самі, які оті «блондини» із уже модерної класифікації інопланетян, яку впорядкували, цю таблицю, сучасні уфологи.
Для майя найсвятіше ім’я Отця — Кецалькоатль. Біловолосий Бог з бородою, котрий прийняв образ Крилатого Змія — коатля, що поєднює вищу мудрість змії і волелюбність кришталевого птаха кецаль, який у неволі гине і може жити тільки на волі. Воля як потреба людини — із цієї нової премудрості розпочиналося виведення дикунів із печер.
