Справа № 3-172 (г) відновлюється - Крупенкін Віктор Іванович (читать книги онлайн без .txt) 📗
Але часом обличчя його ставало напруженим і похмурим, в рухливих губах, у погляді, голосі відчувалося щось приховане і затаєне. І в такі хвилини Крилатий розумів: ще не знайдено ключ до тайників душі співбесідника. «Як встановити контакт сердечності, щоб Чилікін відчув до мене повне довір'я, без якого не можуть бути успішними наслідки допиту?» – думав він, дивлячись на Чилікіна, туманний погляд якого блукав за вікном.
Крилатий намагався вловити, які думки і спогади могло викликати в душі цього незрозумілого юнака сибірське осіннє небо.
Та ці хвилини були короткочасними. Чилікін знову повертався до реальної дійсності, підтримував розмову, охоче давав пояснення, час від часу просячи дозволу запалити.
Крилатий давав йому цигарки, тримався просто, як з рівним, і взагалі робив усе, щоб прихилити хлопця до себе.
І Чилікін, здавалося, все більше довіряв йому, дозволяв собі інколи навіть сказати дотепне слівце, розповісти анекдот. В ході допиту Крилатий переконався, що має справу з людиною тонкого розуму і твердого характеру. Якось інтуїтивно він відчував, що Чилікін знає про справжню причину смерті Ключини, хоч жодним натяком цього не виявляє.
Перший допит показав, що горішок попався міцний.
ПРИЗНАННЯ
Вранці вони зустрілися знову, в тій же порожній кімнаті з двома стільцями і столом. Знову багато палили і говорили.
З приводу смерті товариша Чилікін весь час повторював одне: мовляв, той був п'яний, падав у сінях, помер від удару головою в стіну. Тільки подавалося все це щоразу в іншій словесній інтерпретації.
Як і на першому допиті, Чилікін відповідав логічно, правдиво. Він наче нічого не приховував, що йому було відомо, але й не розповідав головного. А переконливих незаперечних фактів, що могли б викрити його, змусити признатися, у Крилатого не було. Хоч бери сідай і пиши висновок про припинення справи.
Та про такий безславний кінець слідства Крилатий не хотів і думати. Внутрішнє чуття і логічні висновки, зроблені ним при повторному розслідуванні євпаторійської справи, підказували йому, що Чилікін не такий уже й невинний, яким він прикидається на допитах. Гріх на душі має, це факт. Правда, міра його провини поки що залишалася невідомою. І тому треба було за всяку ціну змусити його розповісти всю правду!
І Крилатий вирішив вдатися до свого основного козиря – обмовки Вітковського. Цікаво, яка буде реакція? Невже і це не допоможе? А втім, Чилікіна й справді не так просто вразити. Можна було навіть позаздрити самовладанню і витримці цього зовсім юного хлопця.
Та слідчий не знав, якими зусиллями підтримував Чилікін цей зовнішній спокій. Не передбачав він і того, що нерви його співбесідника не витримають до кінця допиту. Безсонна ніч, проведена Чилікіним в болісних роздумах, стала Крилатому несподіваною помічницею у веденні слідства.
Чилікін з'явився на допит змарнілий, блідни. Вигляд у нього був нервовий, змучений. Під час розмови живий вогник в його темних очах спалахував рідше і зразу ж згасав. Вуста весь час здригалися, втративши колишню твердість.
Зміна настрою Чилікіна особливо стала помітна в кінці бесіди, яка дуже стомила їх обох. Чилікін сидів на краю стільця з виглядом людини, що стомилася після важкої дороги, але ще має йти далі, хоч і проти власного бажання. Крилатому здавалося, що його співбесідник навіть схуд за час останньої розмови.
– Ви погано себе почуваєте? – співчутливо запитав Крилатий, подаючи Чилікіну нову пачку «Бєломора». – Паліть, тільки це вже омські.
– Дякую. Щось не хочеться, – відмовився той. – Голова й так тріщить.
– Мабуть, не виспались?
– Я взагалі не спав.
– Даремно… Вночі треба відпочивати.
– Можливо… Кому це вдається, – якось сипло промовив Чилікін і, потерши пальцями чоло, втомлено запитав: – Ще будете допитувати?
– Доведеться… Адже ми з вами ні до чого конкретного так і не домовились, хоча вже розмовляємо стільки часу. Та й протокол ви не підписали, – поклав Крилатий перед ним кілька сколотих скріпкою аркушів, списаних каліграфічним почерком. – Прочитайте все уважно, може, щось зайве виявите, може, дещо захочете додати…
Чилікін мляво присунув до себе протокол, взявся читати. Та не дочитавши й до половини, розмашисто підписався і, дивлячись вбік, буркнув:
– Все вірно. Додати мені нічого.
І тут Крилатий вперше підвищив голос.
– Послухайте, Чилікін, – сказав він, – адже все, що тут написано – неправда! Ви ці два дні морочили мені голову, водили за ніс, коротше кажучи, брехали! І не дивіться на мене такими невинними очима. Я все це відчував і терпляче чекав, коли ж, нарешті, прокинеться у вас совість? А ви…
Крилатий якось гірко скривив рота і замовк, не знаходячи потрібних слів, щоб сказати все, що накипіло у нього на душі.
– Можна взяти цигарку? – раптом потягся до пачки Чилікін.
– Паліть! – Крилатий теж запалив. – Так от, будемо ставити крапки над «і». Вітковський сказав…
– Неправда! – вигукнув Чилікін і зразу став злим, колючим, як їжак. – Ви мене не залякаєте! Ні! Я не таких слідчих бачив! Знаю ваші витівки. Вітковський не міг наговорити на мене. Володька не такий…
Ясно-сині очі Крилатого потемніли.
– Неправда, кажете? А чи відомо вам, що судово-медична експертиза зробила невірний висновок про травму Ключини і що слідчий Туликова помилилася? Нами встановлено, що тріщина в черепі Ключини утворилася зовсім не від удару головою об м'яку штукатурку стіни…
І тут туга й страх, які так довго приховував у собі Чилікін, вирвалися назовні, засліпили його гнівом і люттю.
– Досить! Я більше не можу! Я все розповім, усе! Нічого не приховаю, тільки б швидше позбутися цього страшного тягаря. Він душить мене…
Крилатий мовчав, і тільки жовна, що видавалися на вилицях під білою шкірою, показували, з яким напруженням ловив він кожне слово.
Але істерика, що так раптово проявилася, швидко пройшла.
Чилікін зразу розм'як, несподівано став на диво балакучим.
– Так, я брехав вам і слідчому Туляковій. За моїм проханням приховував правду і Вітковський. Я просив його це зробити, і він погодився мовчати заради нашої дружби. Я боявся суду, боявся потрапити в тюрму, через те і заплутав слідство. Та від власної совісті, виявляється, сховатися неможливо. Я переконався в цьому раз і назавжди. Беріть вашу ручку і записуйте. Запевняю вас, тепер не буде жодного слова брехні. Тільки я вас прохаю: знищіть попередній протокол. Мені соромно за мою малодушність. Розірвіть, будь ласка…
– Цього я не можу зробити, – тихо промовив Крилатий, здивований цією несподіваною вимогою.
– Боїтеся одержати догану? – гірко промовив Чилікін. – А я думав, що ви відвертіший, більш душевний, ніж інші стражі закону. Виявляється, одного поля ягода. Теж тримаєтесь за папірець…
Крилатий добре розумів критичне положення, в якому він опинився Якщо не виконати прохання Чилікіна, не розірвати протокол, то між ним і допитуваним знову може постати стіна відчуження, яка тільки-но рухнула. А з другого боку, він, юрист другого класу, не міг піти на компроміс з совістю, порушити службовий обов'язок і знищити документ слідства. Коли б він це зробив, то втратив би всяку довіру держави.
– Я не тримаюсь, як ви говорите, за папірець, – стримано відповів він на репліку Чилікіна, і гіркі зморшки затьмарили його чоло. – У кожної людини є обов'язки, які вона не може порушити морально…
Чилікін, мабуть, збагнув, що вимагає від слідчого неможливого. Він глибоко затягнувся, потушив цигарку і байдуже махнув рукою.
– Ну що ж. не можете, то не рвіть, обійдеться. Але знайте, ви друга в моєму житті людина, перед якою я розкриваю всю свою душу. Навіть матері ніколи не розповідав я того, що ви зараз почуєте. Тільки одному дуже близькому другові повідав я колись про себе. А він… потім мене провчив… Правда, дуже дорого поплатився. Але про це пізніше…
– Може, вам потрібно трохи відпочити, зібратися з думками? – запропонував Крилатий, бачачи, як нелегко було Чилікіну розпочати свою сповідь.
