Сага про Форсайтів - Голсуорси Джон (лучшие книги .TXT) 📗
Він чув, як приїхав Вел, як розвантажували «форд», потім знову навколо запала тиша літньої ночі, яку порушувало тільки далеке овече мекання та різкий крик дрімлюги. Він висунувся з вікна. Холодний місяць, тепле повітря, горби наче з срібла! Метелики, дзюркіт струмка, виткі троянди! Боже, який порожній світ без неї! В Біблії сказано: зостав батька свого і матір свою і приліпися до… Флер!
Набратися духу, прийти і сказати їм! Вони не можуть перешкодити йому одружитися з нею, не схочуть перешкодити, коли довідаються, яке глибоке його почуття. Так! Він скаже їм! Скаже сміливо і відверто — Флер помиляється!
Дрімлюга замовкла, вівці принишкли; з темряви долинав тільки дзюркіт струмка. І Джон заснув, звільнившись від найгіршого життєвого лиха — нерішучості.
XI. ТІМОТІ ПРОРОКУЄ
День побачення, що було призначене в Національній галереї, але не відбулося, припав на другі роковини відродження гордості й слави Англії, тобто циліндра. Крикетний матч на стадіоні «Лорд»— свято, яке відмінила була війна, — вдруге підняв свої блакитні й сині прапори, демонструючи майже всі атрибути славного минулого. Тут під час перерви на сніданок виставлялися всі різновиди жіночих капелюшків і один вид чоловічих капелюхів, які затінювали різноманітні типи облич, що в своїй сукупності відповідають поняттю «Заможні класи». Спостережливий Форсайт міг би розгледіти на безплатних і дешевих місцях деяку кількість чоловіків у м'яких капелюхах, але вони майже не зважувалися підійти ближче до поля; представники давньої школи — чи шкіл — могли радіти, що пролетаріат і досі ще неспроможний платити півкрони за вхід. Це був заповідник для обраних, останній такий великий; газети писали, що на стадіоні зібралося десять тисяч глядачів. І десять тисяч, натхнені однією ідеєю, зверталися одне до одного з тим самим запитанням: «Де ви снідаєте?» В цьому запитанні було щось на диво заспокійливе і величне — в запитанні і в самому вигляді цього зборища людей, схожих одне на одного одягом і думками! Які багаті ресурси Англії — доволі голубів і омарів, баранини й лососини, майонезу, суниць і шампанського, щоб нагодувати весь цей натовп. Не потрібно ніяких чудес, обійдемося без семи хлібин і кількох рибин — віра має надійніші підвалини. Шість тисяч циліндрів будуть зняті, чотири тисячі парасольок будуть згорнені, десять тисяч ротів, що розмовляють усі англійською мовою, будуть наповнені. Ми ще живі, ого-го які живі! Слава традиції! І ще раз слава! Яка могутня і гнучка традиція! Хай лютують війни, зростають ненаситні податки, хай пристають з ножем до горла здирники-тред-юніони і Європа вимирає з голоду — ці десять тисяч будуть нагодовані; за цією огорожею вони гулятимуть по зеленому газону, носитимуть свої циліндри і зустрічатимуться одне з одним. Наше серце здорове, пульс б'ється ще рівно. І-тон! І-тон! Гер-роу!
Серед багатьох Форсайтів, що прийшли в цей заповідник, маючи на те право чи діставши запрошення, був і Сомс із дружиною й дочкою. Він ніколи не вчився ані в Ітоні, ані в Герроу, він не цікавився крикетом, але хотів, щоб Флер показала людям свою сукню, хотів поносити свій циліндр — продемонструвати його, знову прогулюючись у мирі й достатку серед рівних собі. Він поважно ступав скраю, Флер ішла між ним і Аннет. Як він пересвідчився, жодна жінка не могла зрівнятися з ними. Вони вміють ходити й триматися; їхня врода має істотну основу; а сучасна жінка не має ані фігури, ані грудей — анічогісінько! Раптом він пригадав, як, сп'янілий від гордощів, прогулювався тут із Айріні в перші роки їхнього шлюбу. І як вони, бувало, снідали в екіпажі, якого мати примусила батька купити; це було так шикарно: поле оточували коляски й карети, а не оці незграбні великі трибуни. І як Монтегю Дарті щоразу випивав зайве. Мабуть, і тепер люди випивають зайве, хоча розмах тепер не той. Він пригадав, як Джордж Форсайт, брати якого, Роджер і Юстас, училися один в Герроу, а другий в Ітоні, ставав на весь свій чималий зріст зверху на екіпажі, тримаючи в одній руці блакитний прапорець, а в другій синій, і, розмахуючи ними, вигукував: «Ітроу-Гертон!» саме тоді, коли всі мовчали, — він завжди поводився, наче блазень; а Юстас стояв унизу, чепурний, вифранчений — такому денді не годилося носити будь-яку емблему — синю чи блакитну — або виявляти свої почуття. Гай-гай! Давні часи, і Айріні в сірій шовковій сукні з блідо-зеленим полиском. Він скоса поглянув на обличчя Флер. Майже безбарвне — ні світла, ні жвавості! Це кохання точить її серце — кепська справа! Він позирнув далі, на обличчя дружини, підфарбоване більше, ніж звичайно, трохи зневажливе, — хоч у неї немає ніяких підстав виявляти зневагу, наскільки йому відомо. Вона сприймає втечу Профона з дивним спокоєм; чи, може, його «невеличке плавання» тільки про людське око? Якщо так, треба вдати, що він цього не розуміє. Вони обійшли поле і, проминувши павільйон, відшукали столик Вініфред у наметі «Клубу бедуїнів». Цей новий клуб, що приймав у свої члени жінок нарівні з чоловіками, був заснований з метою сприяння подорожам і поліпшення добробуту одного джентльмена з старовинним шот-андським прізвищем, хоч його батько — дивний факт — мав прізвище Леві. Вініфред стала його членом не тому, що любила подорожувати, а тому, що інстинктивно відчула: у клубу з такою назвою і таким засновником велике майбутнє; якщо не станеш його членом відразу, то потім, може, й не пощастить. Його намет із висловом з Корана на жовтогарячому тлі та вишитим зеленим верблюдиком над входом впадав у очі серед інших. Біля входу вони побачили Джека Кардігана (колись він грав у команді Герроу), він розмахував ротанговою палицею, показуючи, як «тому хлопцеві слід було вдарити по м'ячу». Він повів їх усередину. За столом Вініфред зібралися Імоджен, Бенедикт з молодою дружиною, Вел Дарті без Голлі і Мод із своїм чоловіком; коли Сомс і його дами сіли, залишилося ще одне вільне місце.
— Я чекаю Проспера, — сказала Вініфред, — але він такий заклопотаний своєю яхтою.
Сомс крадькома позирнув на дружину. Її обличчя було незворушне. Прийде той суб'єкт чи не прийде, їй, очевидно, відомо. Не уникло його уваги й те, що Флер теж подивилася на матір. Коли Аннет не зважає на його почуття, вона мала б подумати про дочку Розмову, зовсім безладну перебивали розповіді Кардігана про гравців лівого краю. Він перелічив усіх «великих лівих» від створення світу, наче вони являли собою окремий расовий елемент, що ліг в основу британської нації. Сомс доїв омара і взявся за пиріг з голуб'ятиною, коли почув слова «Пробачте, що я трохи спізнився, місіс Дарті», — і побачив, що за столом уже немає вільного місця. «Той суб'єкт» сидів між Аннет і Імоджен. Сомс їв далі, часом перемовляючись із Мод і Вініфред. Навколо нього гула розмова. Він почув голос Профона:
— Гадаю, ви помиляєтесь, місіс Форсайд, ладен закластися, що міс Форсайд погодиться зі мною.
— У чому? — пролунав через стіл дзвінкий голос Флер.
— Я казав, що молоді дівчата тепер такі самі, які вони були завжди, — різниця дуже невеличка.
— Ви так добре їх знаєте?
Ця гостра відповідь привернула загальну увагу, і Сомс неспокійно засовався на своєму легенькому зеленому стільчику.
— Я, звичайно, не певен, але гадаю, вони хочуть здійснити свої невеличкі бажання, і, по-моєму, мріяли про це споконвіку.
— Невже?!
— Але ж, Проспере, заспокійливо втрутилася Вініфред, — дівчата з простолюду — ті, що попрацювали на військових заводах, молоді продавщиці — їхні манери просто б'ють у вічі.
Почувши слово «б'ють», Джек Кардіган припинив свою лекцію, і серед тиші мосьє Профон сказав:
— Досі це було всередині, тепер вийшло назовні; ось і вся різниця.
— Але їхня моральність! — вигукнула Імоджен.
— Вони не аморальніші, ніж були колись, місіс Кардіган, але тепер у них більше можливостей.
У відповідь на це замасковане цинічне твердження Імоджен коротко засміялася, Джек Кардіган трохи розтулив рота, а Сомс заскрипів стільцем.
