Таємничий лицар (ЛП) - Мартін Джордж (книги онлайн полные версии бесплатно .txt) 📗
«Чи не мене він збирається звинуватити?», майнула в Дунка думка. Десяток людей бачив, як він брав яйце минулої ночі, коли ніс пані Маслоплав до її чоловіка у ліжко. Але тут палець пана Гормона гнівно тицьнув у обвинувачуваного.
— Онде він! Хвойдин син. Хапайте його!
На дальньому кінці поля збентежено підняв очі пан Глендон Пал. Якусь мить він, здавалося, не розумів, що діється, поки не побачив, як на нього з усіх боків біжать стражники. А тоді зірвався з місця швидше, ніж Дунк міг собі уявити. Він вже наполовину вихопив меча, коли перший стражник схопив його за горло. Пал вивернувся, але тут налетіли ще двоє, врізалися, збили у грязюку… і миттю набігла решта, волаючи та хвицяючи ногами.
«Те саме могло статися зі мною», зрозумів Дунк. Він почувався безпорадним, як у Ясенброді того дня, коли йому сказали, що відріжуть руку та ногу.
Алин Глушняк смикнув його назад.
— Не лізьте у цю справу, якщо хочете знайти вашого зброєносця.
Дунк різко обернувся.
— Ви про що?
— Можливо, я знаю, де малий.
— І де ж? — Дунк не мав настрою гратися в ігри.
На дальньому кінці поля пана Глендона грубо поставили на ноги і міцно стиснули між собою двоє стражників у кольчугах та шоломцях. Від пояса до п’ят він був увесь бурий від грязюки, а по щоках стікала кров, розбавлена дощем. «Потекла кров звитяжця», подумав Дунк, поки біля затриманого злізав з коня Чорний Том.
— Де яйце?
Кров зацібеніла з Палового рота, щойно він його відкрив.
— Навіщо мені красти яйце? Я майже виграв його.
«Еге ж», подумав Дунк, «хто б тобі дозволив».
Чорний Том хльоснув Пала по обличчі кулаком у латній рукавиці.
— Обшукайте його сакви, — наказав пан Пик. — Заприсягнуся, що саме там ви його і знайдете, добре загорнуте та заховане.
Пан Алин стишив голос.
— І таки знайде. Пішли-но зі мною, якщо хочете знайти свого зброєносця. Кращого часу не буде; усі саме дивляться в інший бік.
Панич не чекав відповіді; Дунк мимоволі рушив за ним і за три довгі кроки опинився поруч.
— Якщо ви бодай щось зробили Яйкові…
— Не маю смаку до хлопчиків. Сюди. Перебирайте ногами.
Під арку, донизу заляпаними грязюкою сходами, за ріг. Дунк тупав за паном Алином під дощем по калюжах, притискаючись, як і він, до стіни, аби сховатися у тіні. Нарешті вони зупинилися у закритому дворику, вимощеному гладкими слизькими каменями. З усіх боків підступали будівлі замку. Нагорі виднілися зачинені віконницями вікна. Посередині дворику стояв низький, викладений з каменів колодязь.
«Якось самотньо тут», подумав Дунк. Це йому не сподобалося. Передчуття примусило потягтися по руків’я меча, поки він не згадав, що меча забрав Слимак. Шарпнувши рукою по стегні, де колись висіли піхви, він раптом відчув, як йому в поперек уперся кінчик ножа.
— Спробуєте обернутися — виріжу вам нирку і віддам замковим кухарям, аби засмажили на вечерю.
Кинджал настирливо проштрикнув Дункову камізелю.
— Ану вперед, до колодязя. Без різких рухів, пане добродію.
«Якщо він вкинув Яйка до того колодязя, то його не врятує якийсь там іграшковий ножик.» Дунк повільно ступив кілька кроків і відчув, як у животі піднімається лють. Вістря біля спини зникло.
— Можете обернутися лицем до мене, заплотний лицарю.
Дунк обернувся.
— Мосьпане… то це з-за драконячого яйця?
— Ні. Це з-за дракона. Ви гадали, я буду дивитися, як ви його крадете в мене? — Пан Алин болісно скривився. — Дарма я довірився тому ницому Слимакові. Він поверне мені усі гроші, до останньої монети.
«То це він?», вразився Дунк. «Оцей напахчений, товстозадий, пикатий панич — мій таємний ворог?» Він не знав, плакати йому чи сміятися.
— Пан Утор чесно заробив своє золото. Просто в мене міцна голова, та й годі.
— Схоже на те. Крок назад.
Дунк зробив крок назад.
— Іще. Іще. Іще один.
Ще один крок, і Дунк притиснувся до колодязя, відчуваючи камені попереком.
— Сідайте на край. Вас же не лякає трошки водички, га? Після дощу вже не страшно.
— Я не вмію плавати. — Дунк поклав руку на край колодязя. Камені були мокрі. Один піддався під рукою.
— Яка жалість. То самі стрибнете, чи пхнути ножем?
Дунк зиркнув униз. Побачив, як вода рябить під дощем — за добрих дванадцять стоп унизу. Стінки колодязя вкривали слизькі водорості.
— Я не зробив вам нічого поганого.
— І вже не зробите. Даемон мій. Я очолюватиму його Королегвардію. А ви не варті білого корзна.
— Я й не казав, що вартий.
«Даемон». Це ім’я закалатало у Дунковій голові. «Ніякий не Ян. А Даемон, на честь батька. Дунк-бовдунк, тупіший за замковий кут.»
— Від Даемона Чорножара народилося семеро синів. Двоє з них загинули на Червонотрав’ї, близнюки…
— Аегон та Аемон. Недолугі тупі горлорізи. Такі ж самі, як ви. Коли ми були малі, вони задля втіхи мучили і мене, і Даемона. Я плакав, коли Лихий Булат повіз його до вигнання. І другий раз, коли князь Пик сказав, що він повертається. А він побачив вас на дорозі й геть забув, що я взагалі є на світі.
Глушняк загрозливо махнув кинджалом.
— Можете стрибнути у воду як є, а можете, спливаючи кров’ю. Що обираєте?
Дунк вхопив пальцями розхитаний камінь. Він, проте, сидів міцніше, аніж Дунк сподівався. Пан Алин встиг кинутися уперед і вдарити, поки Дунк його вивертав. Але Дунк крутнувся, і вістря проштрикнуло тільки м’язи щитової руки. Саме цієї миті камінь нарешті вирвався на волю. Дунк загнав його просто в рота вельможному паничеві й почув гучний хрускіт зубів.
— У колодязь, кажете?
Він ще раз тріснув панича по зубах, тоді кинув каменя, схопив Глушняка за зап’ясток і викрутив так, що зламав кістку. Кинджал брязнув на каменях двору.
— Тільки після вас, мосьпане. — Ступивши убік, Дунк смикнув панича за руку вперед і вгатив йому чоботом нижче спини. Князь Алин беркицьнувся головою у колодязь. Почувся сплеск.
— Чудово! Мої вітання, пане.
Дунк рвучко обернувся. Під дощем він міг розібрати тільки постать у каптурі та велике бліде око. Але щойно чоловік наблизився, як обличчя під каптуром набуло знайомих рис пана Майнарда Бросквина, а бліде око виявилося застібкою із місячним каменем, якою він припинав кобеняка на плечі.
У колодязі плюскався і вовтузився князь Алин, волаючи:
— Пробі! Вбивають! Люди, на поміч!
— Він хотів мене убити, — мовив Дунк.
— Це пояснює, звідки стільки крові.
— Крові? — Дунк зиркнув униз. Його ліва рука була вся червона від плеча до ліктя. Просякла кров’ю сорочка липла до шкіри. — Ой леле…
Дунк не пам’ятав, як упав, лише раптом відчув себе на землі, а на обличчі — дощові краплі. Він ще чув, як пан Алин скиглить з колодязя, але плюскіт вже слабшав.
— Треба перев’язати вам руку. — Пан Майнард підсунув власну під лежачого Дунка. — Ану вставайте. Сам я вас не подужаю. Спирайтеся на ноги.
Дунк сперся на ноги.
— Пан Алин… він зараз потоне.
— Ніхто за ним не сумуватиме. А надто Скрипаль.
— Він не… — Дунк рвучко дихав, бліднучи від болю. — …не скрипаль.
— Авжеж ні. Він — Даемон з дому Чорножар, Другий тако наречений. Принаймні так він величатиме себе, якщо колись дістанеться Залізного Трону. Ви здивуєтеся, скільки вельможних князів бажають мати короля якомога хоробрішого та дурнішого. А Даемон молодий, зухвалий і пречудово виглядає на коні.
З колодязя леть чутно доносилися якісь звуки.
— Може, кинемо його вельможності мотузку?
— Спершу врятуємо, потім стратимо? Оце вже ні. Хай жере те, що сам вам наготував. Ану давайте, спирайтеся на мене.
Бросквин повів Дунка через двір. Зблизька риси обличчя пана Майнарда справляли дивне враження. Що ретельніше Дунк у них вдивлявся, то гірше бачив.
— Згадайте, як я пропонував вам тікати, а ви поставили честь вище за життя. Почесна смерть — це добре, та раптом життя, яким ви ризикуєте, не є вашим власним? Чи дасте ви тоді ту саму відповідь, пане мій?
— Чиє життя? — З колодязя почувся останній плюскіт. — Яйкове? Ви кажете про Яйка?
