Кінець світу. Том 2. Пiсля… - Базів Василь (книги онлайн бесплатно TXT) 📗
Чому ж тоді цивілізації не розтягують по частинах Польщу, Болгарію, Грецію та багато інших європейських і неєвропейських країн лише тому, що їхні території на правах анклавів чи колоній входили до різних імперських державних утворень?
Якщо вже нинішній глобальний устрій шиється за старими історичними лекалами, чому ж тоді гарвардський професор, який так полюбляє опускатися углиб аж до Римської імперії, не зупинився на півдорозі до двотисячолітніх витоків і не зауважив на тисячолітній глибині найбільшу європейську імперію — Київську Русь? Адже саме звідси сягають першоджерела цілісної української, цивілізаційної ідентичності, бо ця першодержава нинішньої України була одним із епіцентрів Європи як цивілізації.
Цивілізаційне ядро столиці сучасної України — це один із найпотужніших сакральних згустків християнської сутності, яка лежить в основі цивілізаційної приналежності. Цей духовний центр загальноєвропейського масштабу був створений на попередньому стику міленіумів — між першим і другим тисячоліттями і по праву асоціюється з одним із наймогутніших правителів тогочасної Європи, київським князем Ярославом Мудрим.
Якщо цивілізаційна ідентифікація має виключно духовне походження, якщо духовно–релігійна сутність є зв’язуючим матеріалом, тими єдино нетлінними нитками, з яких тривалі століття тчуть цивілізаційні полотна, якщо цивілізаційні узи скріплюються братами по крові, то варто навести вельми промовистий патримоніальний реєстр того часу, коли, власне, закладалася цивілізаційна матриця сучасної України: Ярослав Мудрий з повним правом став «сватом» усієї Європи. Донині у Парижі знають, що 19 травня 1051 року у катедрі містечка Реймс відбулося вінчання короля Франції Генріха І з Анною Ярославною. Через дев’ять років після смерті чоловіка вона практично правила Францією, оскільки її син–престолонаслідник Філіп І був неповнолітнім. Сестра Анни, дочка Ярослава Мудрого Марія Доброніга вийшла заміж за польського короля Казимира І, а наймолодша Ярославна стала дружиною угорського короля Владислава. Згодом її син, онук Ярослава, Андрій, став угорським королем. На південь подався син Ярослава Всеволод, який одружився із грецькою княжною Марією, родичкою імператора Костянтина ІХ. Його ж дочка Євпраксія–Пракседа–Аделейда згодом вийшла заміж за короля Генріха ІУ. Треба сказати, що Всеволод на поприщі європейського «свата» перевершив навіть свого знаменитого батька і був посвоячений мало не з усіма дворами Європи: по сестрах — із королями Франції, Угорщини, Норвегії, по братах — з королями Польщі й Саксонії, дочка його, Євпраксія, була німецькою імператрицею, а син Володимир одружився із дочкою англійського короля Гарольда ІІ Гітою... Загалом у той час Київ мав більше 60 шлюбів із християнськими дворами Європи.
Варто хіба що додати, що тисячу років тому, будучи одним із креаторів європейської ідентичності, скріпленої кров’ю монарших сімейних уз, прадержава нинішньої України ніколи не воювала із сьогоднішніми країнами НАТО — Англією, Францією, Німеччиною та іншими, хоча самі вони перманентно знекровлювали одна одну у мілітарних конфліктах.
У площині сучасній Хантінгтон доводить цивілізаційний дуалізм України електоральною статистикою. Він вміщує карту України «Розколота країна», забарвлену двома кольорами за результатами президентських виборів 1994 року, коли західні області проголосували за Л. Кравчука, а східні — за Л. Кучму. Відштовхуючись від одних із численних українських виборів, науковець робить висновок: «Характерно, що українська громадськість уже незначною перевагою підтвердила вибір Хмельницького 1654 року».
Навряд чи варто було квапитися із таким фундаментальним висновком, оскільки уже в 1998 році, а чотири рази у новому столітті — на парламентських виборах 2002–го, 2006–го, 2007–го і на президентських виборах 2004 року та сама «українська громадськість», якій так поквапно чіпляється цивілізаційна ідентифікація, голосувала проти вибору Хмельницького. Характерно, що це знайшло своє підтвердження у 1998 році при голосуванні за того ж Л. Кучму, якого, як відомо, на перший термін обрав Схід, а на другий — Захід, оскільки у другому випадку він був носієм європейського вибору, на відміну від промосковського П. Симоненка. Якщо арифметичним мірилом перемоги на виборах двох претендентів є різниця між ними, то внесок Львівської області у виграш Кучми був 29 відсотків, у той час як внесок Дніпропетровщини — 6,6 %, Донеччини — 7,4, а Харківщини — 0, 06 %. Це значить, що вплив Львівщини на повторне президентство Л. Кучми у 4 рази більший, ніж Дніпропетровської області, у 4,4 раза більший, ніж у Донецькій області, й у 512 разів більший, ніж внесок у Харківській області... Одна Львівщина дала Леоніду Кучмі голосів більше, ніж місто Севастополь, Кіровоградська, Миколаївська, Херсонська, Чернігівська, Полтавська області, разом узяті.
Тому виборчий розкол — не більше, ніж одноразовий електорально–технологічний, маніпулятивний фрагмент, який із такою домінантною константою, як цивілізаційність, нічого спільного не має. Українські політичні сили неспроможні знаходити інтегральну виборчу риторику і свідомо орієнтуються на окремо взяті регіони, так само свідомо зачисляючи інші регіони у «мертві» для себе зони. Усі повзають на поверхні вчорашніх стереотипів або сьогоднішніх тимчасових віянь, а заглибитись до спільної для усього сучасного українського соціуму цивілізаційної матриці вони неспроможні, що підкреслює не відсутність цієї матриці, а відсутність цієї спроможності.
Тому глобально–цивілізаційний вибір для України як держави, для України як географічного центру європейської християнської цивілізації полягає у тому, чи здатною виявиться вона породити хай і не Ярослава, але неодмінно Мудрого.
Однак протягом 20 років Вашингтон з новим і праведним законом — для України фата–морґана. Поки що населення України обирає на виборах не мудрих, пасіонарних і чесних, а тупих, злодійкуватих і підлих.
Чи є в Україні мудрі, пасіонарні і чесні? Є. Але народ їх не обирає.
Що ж, то його право, то його вибір — народу, носія влади. І кожен народ має таку владу, яку заслуговує. Тому народові нема кого робити винуватим. Окрім себе самого.
Якщо народ таки залишиться неспроможним відповісти на виклик, сам проект такої держави може бути забракованим історією.
І тоді Хантінгтон виявиться правим, і тоді цивілізаційний розкол як фронт майбутніх світових воєн може пролягти за моїм вікном.
БОГООБРАНІ ЯДРА
Гегелівський поділ народів на історичні і неісторичні не випадково у силу свого суб’єктивізму донині викликає жваві дискусії. Натомість пропонується вичленити із етнічного розмаїття і соціального загалу ті національні клітини, які спроможні стати носіями найвагомішої, реальної, а не віртуальної, репродуктивної субстанції — субстанції цивілізаційної. Пропоную назвати їх цивілізаційними ядрами.
Термін «ядро» має досить поширене застосування у природничих науках. У фізиці — це центральна частина атома, у якій зосереджена практично вся його маса. В біології — це органела клітини живих організмів. У ботаніці — внутрішня частина плодів, рослин, зокрема насіння. У нейрофізіології ядро — згусток сірої речовини у певній частині центральної нервової системи. Вживаним є ядро і в економіці — як множинність допустимих розподілів ресурсів, які не можуть бути поліпшеними жодною кількістю агентів. У функціональному аналізі існує така ключова субстанція, як ядро інтегрального оператора. У цивілістиці кожна із наведених дефініцій доповнює одна одну, складаючи усю множинність ядра цивілізаційного.
Виходячи з цього, предметнішим, зримішим і переконливішим, ніж двоподіл на історичні і неісторичні народи, буде застосувати їхнє ієрархічне групування — на цивілізацієутворюючі і цивілізацієнеутворюючі нації.
До цих «обраних» народів, що піднімаються до статусу цивілізаційних ядер, я відношу китайців, євреїв, індусів, японців, арабів, англосаксів.
З–поміж них можна виділити найвищу категорію — нації, які є титульними не лише на рівні держав, а на рівні цивілізацій. Принаймні дві з них — китайці та індуси — уже в найближче десятиліття становитимуть половину людства. Хоча японці, яких також номіную на окрему цивілізацію, аж ніяк не володіють для цього мільярдним людським ресурсом.
