Твердиня - Кидрук Максим Иванович (книги полные версии бесплатно без регистрации .txt) 📗
світовий бестселер «Люди й пацюки», — під час своїх мандрів відкрив і описав понад сотню раніше невідомих видів. Народився 1965 р. в м. Бангор, князівство Уельс, Велика Британія. У 1981—1989 pp. працював у Джерсій- ському зоопарку (нині Парк дикої природи ім. Даррелла), заснованому всесвітньо відомим натуралістом і письмен¬ником Джеральдом Дарреллом (1925—1995).
Відомий тим, що 1997 р. на перуанському хребті Вілка-бамба, неподалік руїн Мачу-Пікчу, спіймав невідомого науці шиншилового деревного щура (Cuscomys ashaninka) , 2004-го під час дослідження гори Удзунґва в Танзанії відкрив новий вид слонячих землерийок, згодом названий сіролицими сенгу (Rhynchocyon udzungwensis) . Також 2001-го Холбрук першим описав «геніального пристосуван¬ця» — мураху Myrmeconema neotropicum, що вміє перетво-рюватись на ягоду, у такий спосіб привертаючи увагу пта¬хів, які ковтають «ягоду», а разом із нею кілька сотень яєць.
2006-го за видатні наукові досягнення Холбрук був удо-стоєний лицарського титулу.
The Daily Telegraph
Friday, July 18, 2008 No 47,687 70p
ВІДОМИЙ НАТУРАЛІСТ безслідно зник у джунглях Перу1
Тобі Ґроуфорді Беперлі Мелоун
Британське посольство у Лімі, столиці Перу, висловлює занепокоєння долею видатного натураліста й мандрівника сера Пола Холбрука.
П’ять місяців тому сер Пол на трьох човнах вирушив із ГІуерто- Мальдонадо (адміністративного центру найбіднішого і найменш заселеного регіону Мадре-де-Діос) угору по Ріо-де-лас-П’єдрас. В експе¬диції його супроводжувала колега з Австралії біолог Котрій Мупі, перуанець-провідник, а також десять (за іншими даними — п’ятнадцять) носіїв із племені мачігуенга. Мета експедиції, підготовка до якої широ-
1.Стаття у The Daily Telegraph – за п’ятницю, 18 липня 2008 року (М> 47687).
The Daily Telegraph — щоденна ранкова консервативно орієнтована британська газета, заснована у 1855 році, середній щоденний наклад — 643 тисячі примірників
ко висвітлювалась у британських та американських ЗМІ: пошук рудо-бородого тіті — невеликого примата, чиє існування до сьогодні науко¬во не підтверджено. Низькоякісну фотографію мавпи, нібито зроблену лроворубами в лісах крайнього заходу Бразилії влітку 2002-го (на цей момент — єдине зображення рудобородого тіті), спеціалісти вважають шімком сумнівного походження. Втім, сер Пол переконаний в існуван¬ні примата і не раз заявляв, що бачив його у 2006-му в колумбійській частині тропічних лісів Амазонії. Британець також стверджував, що ці милі бородаті створіння перебувають на межі вимирання — їх популя¬ція не перевищує 250—300 особин, — тож їх потрібно рятувати.
Кетрін Муні вирушила в ліси Мадре-де-Діос, сподіваючись розшу¬кати Martialis heureka, особливий вид мурах, які, за її твердженням, дожили до наших часів із Крейдяного періоду. 2000 року в околицях містечка Манаус (Бразилія) Муні знайшла лише трьох представників цього виду — на жаль, мертвими. Завдяки незвичайному вигляду цих комах уже відносять до окремої підродини.
Експедиція була чудово устаткована.
Першими на сполох забили, як не дивно, колеги Кетрін Муні з ав-стралійського відділу Міжнародного товариства збереження природи (Conservation International), розташованого у Сіднеї — за тринадцять тисяч кілометрів від Перу. Технічні засоби дозволяли Холбруку і Му¬ні виходити на зв’язок; також за допомогою GPS-локаторів на сайті www.saveredbeardedtiti.com можна було стежити за пересуванням екс-педиції у джунглях. Зв’язок із науковцями обірвався понад місяць то¬му — 5 червня.
Професор Норман Хенке, який до останнього стежив за просуванням експедиції з координаційного центру в Сіднеї, пояснив «The Daily Telegraph», чому не здійняв тривогу раніше: «У цьому немає нічого дивного. Зв’язок часто зникає. Пол і Кетрін опинилися в агресивно¬му середовищі, де немає можливості купити нові акумулятори або за¬нести передавач у майстерню з ремонту радіоапаратури. Можливо, закінчився заряд батарей, можливо, підчас переправи намокли аку¬мулятори, а може, щось скоїлося з передавачем. Усе могло статися. Проте GPS-маяки працювали, експедиція рухалась, а отже, я знав, що з ними все гаразд».
Так тривало до 27 червня, коли GPS-локатори припинили надсилати сигнали на супутник. Коментує професор Хенке: «А ось це зди¬вувало мене, оскільки я знав, що маячків чотири, вони споживають дуже мало енергії і кожен із них обладнаний вбудованою батарейкою, якої вистачить мінімум на вісімнадцять місяців роботи. Мені важко уявити, що мало статися, щоб вони вийшли з ладу одночасно. Я поче¬кав п’ять днів і зв’язався з британським послом у Перу. Гадаю, це бу¬ло правильно».
Крайнє зафіксоване положення експедиції має координати Ю’50‘52? гід. ні. 70°54‘26? зх. д.
5 червня, під час останнього сеансу зв’язку, сер Пол повідомив Нормана Хенке, що натрапив на руїни, схожі на інкські сільськогос¬подарські тераси в Андах, хоч і більші за розмірами, і вирішив відхи¬литися від курсу, щоб дослідити їх. Дані супутника це підтверджують: 6—7 червня група прямувала на захід. Після цього експедиція повер¬нула на північний схід і дотримувалась раніше визначеного маршруту.
Перуанська влада затримує початок пошукової місії, пояснюючи це тим, що не мають доказів того, що група Холбрука вскочила в халепу. Співробітник МЗС Перу в приватній розмові з представником «The Daily Telegraph» зазначив, що Холбрук подався надто далеко, пошуки коштуватимуть сотні тисяч доларів — ніхто на таке не піде, більше то¬го, сер Пол не повідомляв офіційну владу про експедицію, не отриму¬вав дозволу, а тому, строго кажучи, Перу не зобов’язане його рятувати.
Американський фотограф Гаррі Паллістер, напарник сера Пола під час поїздки в Танзанію у 2003—2004 роках, зберігає оптимізм. За йо¬го словами, сер Пол об’їхав півсвіту, забираючись у найбільш непри¬ступні закутки, і є надзвичайно досвідченим мандрівником, що знає, як ухилятися від небезпек, а також уміє виявляти витримку в критич¬них ситуаціях. Малоймовірно, щоб людина з таким досвідом втратила контроль над експедицією.
«Так, Мадре-де-Діос — це справжня дугіа на тілі планети. Але не варто здіймати істерію і передчасно ховати Пола, — каже містер Пал¬лістер. — Цей хитрий лис не пропаде. Знаю його давно, і часом мені здається, що 1 Іол народився у джунглях і сам перегризав собі пупови¬ну. Не здивуюсь, якщо за кілька тижнів він приповзе до Пуерто-Маль- донадо, голодний і охлялий, з двома видами тропічної лихоманки за па¬зухою, що валитимуть його з ніг двічі на день, і ще одним, третім видом, до сьогодні невідомим медицині, але разом із тим щасливий і усміхне¬ний, і головне — з цілим караваном саморобних кліток за спиною, за¬повнених звірятами, яких іще не бачило людство. Він пішов за рудо¬бородим тіті — і він його дістане. У цьому весь Холбрук».
На запитання, що він думає про згадані в останньому повідом¬ленні руїни, Гаррі Паллістер відповів: «Важко сказати... Пол не ці¬кавився руїнами древніх цивілізацій. Наскільки мені відомо. Котрій Муні теж. Мені не віриться, що Пол міг відхилитися відобраного маршруту заради мертвих каменюк. Хіба то натрапив на дещо справді цікаве».
22 липня 2008 ронц. 13:38 [UTC1 +2] Дубенсьний військовий навчальний полігон 17км на схід від містечна Дубно. Рівненська область. Україна
Левко м’яв губами квітку конюшини, чекаючи своєї черги. Поряд на траві витягнувся Джонік, темноволосий хлопчина з карамельними очима й інтелігентним виразом обличчя — командир 521 -го навчаль¬ного взводу. Нижче від них примостилися ще четверо курсантів — найкращі стрільці 521-го (гіпотетично найкращі, оскільки ніхто з них раніше не брав до рук справжнього АК-742, їх стрілецький до¬свід обмежувався рогатками і — в кращому випадку — підхмеленою пальбою з пневматичних гвинтівок по гномиках у тирі).
Заклавши руки за голову, Джонік апатично роздивлявся хмарки. Левко підібгав коліна до грудей, обхопив їх руками і спостерігав, як шес¬теро їхніх товаришів (передостання шістка з 521 -го) підтюпцем набли¬жаються до вогневого рубежу. Дотримуючись інструкцій, курсанти біг¬ли не навпростець, а строго по розмічених прапорцями хідниках (на полігоні інакше не можна). За мить хлопці вишикувались гіередлінією вогню. Двоє широкоплечих лейтенантів, рясно сиплячи грубою лайкою, викрикували останні настанови. До Джоніка і Левка долітали лиш урив¬ки фраз. «Перевірити запобіжник... вставити ріжок... затвор на... зняти... спочатку, бля, чергою... вийняти ріжок на х... пересмикнути затвор... контрольний постріл... доповісти про завершення стрільби!»
