Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг TXT) 📗
Примітки
1) “Його замисли такі, що він хоче піддати Камінець Турчинові, і вже сілістрійський баша йде під Камінець”-львівські новини 14 червня, Міхалов. с. 656.
Розмова татарських бранців, присланих до Варшави 9 червня: “Поробив (Хмельницький) змови з Турками з ханом і з Москвою, щоб знищити кварцяне військо; на Камінець-Подільський мають великі замисли, обіцяв його Хмельницький віддати цісареві турецькому, аби зараз своїм людом обсадив”. Збірка Піноччі ркп. 310.
2) Міхалов. с. 656 і 660; див. ще відомости Греків нижче с. 445. В Th. Eur. оповідається, як то Лупул промовив Татарам до розуму, що він своє військо має готове, але пропонує їм бочку золота, коли вони його лишать у спокою: Татари взяли гроші й покинули Тимоша (с. 225).
3) Пол. справи 1652 р, столб. 1б. вязка 91: оповіданнє Ілії Греченина в Путивлі липня 8 (18).
4) Акты Ю.З.Р. III с. 482, лист без кінця, одержаний у Москві з Путивля 27 липня.
5) Теки Нарушевича 146 с. 265-6; згадується з Ляхами якийсь Воbeczenko, Boloczenko, котрого козаки хотіли дістати до рук.
6) Ojczyste Spominki II c. 84, повніша копія в Теках Нарушевича 146 с. 267.
7) Теки Нарушевича 146 с. 207, з датою 7 червня; коротша копія з датою 17 червня видана в книзі Міхаловского с. 657-8.
8) Міхалов. с. 659.
9) Коховский доволі широко описує пробу нічного приступу під Камінець (І с. 352), але се оповіданнє мабуть такогож белєтристичного походження, як і його історія першої облоги. Ми бачили вище компетентне запевненнє Яскульского, що штурму не було ні одного. Варшавські відомости, правда, згадують звістку про два невдалі приступи Тимошка до Камінця (Наруш. 147 с. 228); але сі невідомо звідки одержані вісти тратять свою вагу перед реляцією Яскульского.
10) Реляція з Яс кс. Щитніцкого 18 жовтня 1652 р.: “Татар тепер у Хмельницького нема; але по тім розріжненню, що було у них під Камінцем, він посилав послів до хана, і новою присягою скріпив приязнь, так що завсіди має їх на кождий поклик”.-Теки Нарушевича 147 с. 243.
11) Т. І с. 331 і 352.
12) Акты Ю.З.Р. III с. 485.
13) Т. 146 с. 211, німецький переклад в Тheatrum Europaeum c. 227.
14) Може не без значіння, що й тут військо козацьке не зветься королівським.
15) Коховский с. 348-9, Рудавский с. 105. Реляція нунція з 22. VI: “Хмельницький вислав універсали по Руси”, с. 146.
16) Історія про те як переловлено листа Радзєйовского до козаків, так як її розповідає Рудавский (слідом я до неї поверну) натякає, що Зацвіліховский вже тоді їздив з якимсь дорученнєм до Хмельницького: Коли припустити, що се не белєтристична подробиця, то се могло б дати вказівку на те, як були завязані перші зносини з Хмельницьким після Батозького погрому. Але підстава досить непевна!
ПОЛЬСЬКІ ЗАХОДИ-ПОСОЛЬСТВО ДО МОСКВИ, ПОСОЛЬСТВО УНКОВСКОГО, СТАНОВИЩЕ МОСКВИ.
Психольоґічними впливами пошести, що навістила Польщу і Україну, треба в певній мірі толкувати і той спокійний, чи анемічний темп, в якім розвивалися події в другій половині сього року: перед перспективою зарази й смерти упадала всяка енерґія, а розвивалася полохливість. Через те може й страшний погром, заданий козацтвом Річипосполитій в моменті, коли вона була певна, що спільними заходами її війська і козацької старшини своєвільність української “черни” придавлено нарешті ґрунтовно,-не викресав з шляхетської суспільности різкої реакції й яких небудь енерґійних заходів на погамованнє козацької самоволі. Правда, сприяли тому і зазначені вище обставини: розєднаннє двору з шляхетським громадянством, утома і вичерпаннє від попередньої війни, і ті моменти, що робили винним в сім інціденті самого покійного гетьмана: його пиха, нерозважність, піяцтво, і т. д.
Першою гадкою короля і двору було розписати посполите рушеннє-за неможливістю зібрати нові сили против козаччини якимсь иншим способом. “Віці” видано 11(?) червня, термін збору визначено на 10 червня, а 2 липня король мав замір вирушити до війська 1).
Але се було досить непевним і рискованим заходом, в момент коли шляхта без памяти кидалася в паніці, пакуючи річи і тримаючи на поготові під Варшавою байдаки, щоб при першій небезпеці тікати до Ґданська 2), а страх перед пошістю розганяв уже збиті хоругви і тим більше міг служити оправданою вимівкою від зборів під повітові корогви.
З другої сторони, справа не кінчилася самою козацькою небезпекою. Одно за другим вставали ріжні політичні ускладнення. З полудня йшли чутки, що Хмельницький збирається здобувати Камінець для турецького султана, і той уже вислав туди турецьке військо. Шлюб Тимоша грозив втягнути в сферу козацької політики Волощину. Йшли остороги, що на місце нуреддіна рушає з Криму сам хан, ще з більшою ордою 3). Семигород викликав великі побоювання 4). Становище Москви супроти Козаччини ставало все більше двозначним. Масове виселеннє з сусідніх українських земель за московський кордон прибирало грізні розміри. Слідом лучилось сенсаційне переловленнє листів Радзєйовского до козаків з пропозиціями завязання постійних звязків з Швецією і євангелицьким світом взагалі, і т. д.
Король розіслав до визначніших сенаторів листи, запитуючи їх гадки, що належить чинити в такій небезпечній ситуації, і чи не треба би без сойму зробити розпорядження, яких вимагають обставини, инакше сказавши-чи сенатори готові прийняти одвічальність перед шляхетським загалом за скликаннє посполитого рушення, наєм нового війська і т. д. 5). Сенатори очевидно не схотіли брати на себе такої одвічальности, і в результаті обміни гадок між сенаторами і двором король обіжником 23 червня потвердив на всяк випадок посполите рушеннє, пересунувши його термін на 15 серпня, а на день 8 липня розписав соймики. Наказав перевибрати на них послів на сойм-на випадок коли обставини позволять його відбути, з правом скоротити його за недостачею часу, а перед усім радив подумати над способами скомплєктування війська і його оплати, та позбирати не заплачені податки, то що, з огляду, що задніпрянське військо грозило кинути службу з останніми днями червня, коли їм не буде виплачена платня 6). Сойм проєктовано відбути в 20-х днях липня 7).
Тимчасом починено ріжні дипльоматичні заходи, щоб відвернути від Польщі небезпеку і пошукати помочи проти неприятелів. На цісарськім дворі пороблено енерґійні заходи, щоб дістати поміч в людях; вказувано, яка небезпека грозить католицькому світові, коли навколо Польщі замкнеться сей грізний перстень ворогів католицької віри: України, Москви, Волощини, Туреччини, Семигороду. Але мудрі совітники апостольського величества рішучо відрадили йому встрявати в сю небезпечну історію, щоб не накликати походу Татар на Угорщину, і Польщі рішучо відмовлено в якій небудь помочи-навіть в вербованню рекрутів, хіба щось потайки на сусіднім Шлезку 8).
Московському урядові королівські посли А. Пенцлавский і Каз. Уніховский, передаючи соймову ухвалу про кари на винних в прописках царського титулу (сатисфакцію для царя, мовляв згідно з його попередніми жаданнями) мали звернути увагу на недопустимість таких фактів, що підчас повстання козацького війська против короля, цар, його союзник, висилав до них послів з милостивим словом, дає їм моральну підтримку, а також приймає на московські землі утікачів з України-даючи їм утриманнє і землі для оселення. На се бояре на конференціях з послами, в місяці липні відповіли, що царське правительство в відносинах до козаків не допустило ніякої нельояльности супроти Польщі. Згідно з тим, що було намовлено з польським посольством ще при кінці 1650 р., цар посилав до гетьмана своїх послів і напоминав його, щоб він не входив в союз з “неприятелями християнськими”, і своїх козаків стримував від всякого лиха. А що були з гетьманом зносини-так се робили пограничні воєводи: посилали до нього в ріжних пограничних справах, що виникали від козаків-про захоплення пасік, убийства і кривди царським підданим. Обійтись без того неможна було, “бо підчас важких усобиць урядників в королівських городах не було нікого, всі повтікали від козаків, і царським воєводам не було з ким зноситися в тих обидах окрім Хмельницького”,-а тим більше потім, коли король з козаками замирився. А от в справі московських претензій за прописки царського титулу бояре признали дану цареві сатисфакцію за недостаточну: соймовий декрет привезений послами їх не вдоволив, і вони інкримінували польській стороні новий ряд проступків против царського величества 9).
