Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг TXT) 📗
Досить близькі до сього і докладні відомости в Theatrum Europaeum:
8 червня козаки, в числі 40 тис., з 80 тис. Татар обложили Камінець, через ніч поробили шанці, і розпочали гарячу канонаду, але невеликим калібром, не більше 3 фунтів. Пробували також запалити місто ґранатами, але спричинити пожежі не вдалось. Так само не вдались проби загатити ріку наповненими землею мішками, і не припустивши штурму, 23 червня козаки відступили (226).
Листа до Камінчан, згаданого бранцем Олексою, маємо в повнім тексті 7). Він писаний іменем гетьмана і всього війська, з датою 7 (17) червня:
“Їx м. панам реґіментарям, війтові, бурмістрам і всім міщанам міста Камінця жичливе поздоровленнє від нас-війська Запорозького. Приходиться і монархам і могутнім кавалєрам коритися часові і волі божій. Так і тепер по розгромленню війська, шляхом за тими що повтікали прийшли ми під Камінець. Але бачимо вашу упорчивість-що покладаєте надії свої не на Бога, а на фортецю. Але спамятайте, прошу вас, в великій вашій пишности, що Бог і мури руйнує! Коли ви будете далі при своїм упорі зіставатись, ми за поміччю божою будемо шукати способів, і від вас не одійдемо, доки воля божа сповниться. Коли ж захочете вжити святої покори і схочете нам піддатись без пролиття крови, запевняймо вас, що то буде з меншою шкодою для вас: побачивши вашу схильність і покору, ми не будемо бажати розлиття вашої крови і знищення вас дощенту, а зараз звелимо декотрим військам нашим відійти. Не майте надії на ваші війська, що вони прийдуть вам на одсіч: ми маємо ліпшу сторожу, стоячи в полю, ніж ви сидячи в облозі, і т. д.
Гетьман вимагав негайної відповіди, і Камінчане відповіли короткою і здержливою відмовою, радячи пригадати невірність воєнного щастя і т. д. 8). Додержати своєї обіцянки стояти під Камінцем, поки він піддасться, у козацтва не було ніякої можливости, а брати його штурмом було занадто тяжке і небезпечне завданнє 9). За ті півтора чи два тижні, що козацьке військо простояло тут, Орда розпустивши свої загони під сам Львів, обловлювалася здобичею настільки важко, що довше ніяк не могла витримати. У Хмельницького мусіли бути прикрі розмови з нуреддіном: пізніші відомости, зібрані королівським висланцем до Туреччини, говорять, що Хмельницький кінець кінцем посварився під Камінцем з Татарами 10),-але затримати їх неможна було. Настоюючи, можна було довести до якраз протилежного: що Татари війшли б у переговори з Поляками, щоб виторгувати від них ще й контрибуцію за свій відступ: єсть навіть така звістка, побіжна, що правда, що від них була така пропозиція королеві. Хмельницькому супроти того треба було спішити з відступом. Ілля Грек згадує про якийсь королівський лист, котрим Хмельницький поясняв свій відступ з Поділля. Такого листа в дійсности мабуть не було-судячи з того, що Хмельницький нічого не згадує про нього в своїм прощальнім писанню, до котрого зараз перейду; але вважаю се вповні можливим і навіть правдоподібним, що він дійсно посилався на такий фіктивний лист короля, котрий його змушує завернутись на Україну, щоб привернути льояльні відносини між військом й королем. Се вповні відповідає ройялістській політиці гетьмана і війська. А лист кінець кінцем міг бути від якогось польського достойника, що подавав надію на королівське пробаченнє, відновленнє відносин і т. д.
В дійсности причиною такого раптового закінчення походу була перед усім отся неможливість затримати орду і продовжувати кампанію разом з нею. Поруч того мабуть грала ролю пошість. Коховский в своїм оповіданню кладе на сю обставину великий натиск, і я думаю, що в сім він не помиляється. Він каже, що “прискорений” вихід Татар з Польщі толковано їх страхом перед пошістю, і вона ж вплинула на те, що козаки покинули Камінець і пішли назад 11). Якраз сі західнє-українські краї тоді найбільше були захоплені сею пошістю. Вона прокинулася торік в війську під Берестечком і після Берестечка: скупленнє великої маси людей, лихо відживлюваних, утомлених тяжким і затяжним походом і нездоровою негодою сприяло поширенню хороби, і ми вже чули сумні відомости про грізні її розміри в польському війську. Але вона захопила також і козацьке, і через зиму стала ширитися між людністю як у Малопольщі так і в Західній Україні та Україні Правобічній. Особливо страшні розміри вона стала прибирати тут під осінь, і була причиною, що обидві сторони: і польська і українська не хотіли скупляти війська в більших масах. Се могло дати себе відчути вповні вже і в червні-хота з козацької сторони я не стрів таких вказівок.
Повертаючи до дому, Хмельницький зробив певні жести в бік короля і уряду для відновлення відносин. Про се так оповідали в Москві в кінці року посли козацького війська Самійло Богданович з товаришами. Коли минулого літа був бій у Каліновского з козаками, взяли козаки в тім бою в полон шляхтичів, пана Корицкого і пана Войну. Ті обідали Хмельницькому, що коли він їх пустить до короля, вони всяко намовлятимуть короля і панів-рад, аби король з козаками замирився і уложив вічну згоду. Гетьман тому повірив і виправив того Корицкого і Войну до короля з листом, щоб король всю ту ворожнечу замирив і зложив згоду згідно з Зборівським договором. А потім стало відомо, що той самий Корицкий поїхав від короля послом до Криму: намовляти і “накупати” кримського хана, щоб він ішов з польським королем війною на козаків і їх усіх знищив 12). Се оповідалось як ілюстрація того, чому козаки ні в чім не можуть Полякам вірити; але воно уставляє сей інтересний факт, що вповні потверджується листом Хмельницького що знайшовся в “Теках Нарушевича” 13)-тільки він адресований не до короля, а до канцлєра:
Сам Біг свідком, що нинішнє внутрішнє замішаннє і з-обопільне кровопролиттє сталося з справедливої причини, бо ми мусіли боронитися в останній нужді-через великий утиск так від їx мил. п. жовнірів як і від панів урядників. Думаємо, що то мусить бути добре відомо в. мил., яка сила товариства нашого заплатила за се горлом. Пактів постановлених незнать було, бо все вони робили по своїй волі. Тепер не сміючи післати своїх послів до й. кор. милости, пана нашого мил., ми визволили від Орди й. м. п. Войну і посилаємо його до й. кор. мил., аби його кор. мил. зволив нас не віддаляти від своєї панської ласки, а те що вже сталось-зволив пробачити. Бо се може бути відоме цілому світові, що не наша то була причина; ми мусіли в тім утиску хапатися (всяких) способів на ратованнє життя і маєтків наших. Унижено просимо, аби ваша мил., пан наш милостивий, причинився (до того) своєю високою інстанцією. Бо коли б у тім не було ласки його кор. мил., пана нашого милостивого, і всеї Річипосполитої,-неодмінно мусіло б бути з обох сторін крови християнської розлиттє, а землі королівської знищеннє. А ми стративши всяку надію на ласку й. кор. мил., пана нашого мил., мусіли б шукати собі пана иншого, постороннього, і вжити чужої сили на свою оборону. Та ми не сумніваємось, що й. кор. мил. п. н. м., своєю добрістю і милосердєм особливим, а вашамость, пан н. м., повагою і розсудком своїм погамуєте себе самих і признавши слушність і справедливі причини, зволите прихилитися до того, що нам і Річипосполитій може дати спокій. При тім віддаємо собі з униженими службами ласці в. м. Дано під Могилевим дня 24 місяця червня р. 1652. Богдан Хмельницький гетьман війська Запорізького 14) з усім військом.
Чи був ще крім того безпосередній лист від гетьмана до короля-як то говорили козацькі посли, чи він обмежився таким посереднім завязаннєм зносин через канцлєра? Останнє вповні можливо. Старі польські історики згадують ще инші листи, вислані від Хмельницького ріжним достойникам, й універсал Хмельницького до сусідніх міст для їх заспокоєння: писав їм, що козацьке військо нічого мого не замишляє, а Каліновский згинув тому, що не послухавши його осторог загородив його синові дорогу на Волощину. Пишуть, що на тілі Каліновского знайдено сей самий лист Хмельницького з осторогами, і він його показував як доказ того, що він все робив, аби сю катастрофу відвернути і т. д. 15). І хоч нам невідома відповідь ні канцлєра ні инших маґнатів, але треба так думати, що в якійсь формі спочуттє відновленню відносин було виявлено 16)-бo після сього козацьке військо вислало своїх послів на липневий сойм.
