Син землі - Турянський Осип Васильевич (книги бесплатно без регистрации .TXT) 📗
— Яка ж би то була несподіванка?
XXV
Щойно після двотижневого побуту у Львові Іван вернувся до своєї хатки в лісі. Було це пополудні. Мавка вже сиділа біля хатки, виглядаючи його. Коли побачила Івана, радісно стрибнула й побігла до нього, мов ласичка.
Нагло зупинилася й закликала:
— Лісовику, що це?.. Чорний елегантний стрій, лискучий ковнірець... шовкова краватка-метелик... Ти виглядаєш, наче принц із казки, і як натхнений поет. А проте я гніваюся на тебе.
Невже ти мусив задля цієї несподіванки для мене кинути мене аж на два тижні?..
Іван усміхнувся:
— Ні, моя музо, не це несподіванка. Признаюся: мені забракло фантазії. Тому вибач мені, що я не був у силі на що інше здобутися, лиш на оці книжки.
Тут Іван передав мавці гарно оправлені томи Шевченкового «Кобзаря» і дуже гарне видання Шекспіра.
— Це для мене дуже мила річ, але і вона не в силі виправдати твойого аж двотижневого перебування у місті. Іване, я на тебе дуже гніваюся...
Іван усміхнувся загадково і сказав:
— І досі є за що... Однак тепер... Прошу прочитати оцей документ.
Мавка скоро взяла документ у руки та читала: «Свідоцтво зрілості.
Іван Куценко, вік 24 роки, здав гімназійний іспит з відзначенням».
З рук мавки упав документ на землю. Мавка глипнула на Івана зчудованими очима, опісля підняла папір й сховала у викрій на грудях.
Пригорнулася до нього, обняла за шию й, дивлячись йому сердечно-ніжно в очі, клопітливо обізвалася:
— Іванчику, скажи мені… як виглядає поцілунок з відзначенням?
— Не знаю,— сміявся Іван.
— В такім випадку, як це ти матуру здав з відзначенням?.. — жартувала мавка.— Взагалі розкажи мені з самого початку, як тебе допустили до матури?
Іван коротко розказав:
— Знаєш, моя музо, я їхав до Львова з почуванням людини, котра, як це кажуть, поривається з мотикою на сонце.
Я ніколи не був би зважився навіть думати про щось подібне, але причина, чому я впав на таку думку й виконав її, не залежала від мене, лиш находиться поза мною.
— Де ж ця причина? — цікавилася мавка.
Іван усміхнувся:
— Вона тут... Називається втілена краса, доброта і мудрість: моя весна-мавка.
Мавка засміялася.
— Коли директор гімназії мене побачив, зараз мене пізнав і дуже зрадів, як довідався, що я хочу сісти до матури.
Якраз на другий день мав розпочатися письмовий іспит зрілості. І хоч я не мав усіх документів, він допустив мене до іспиту. Дванадцять днів пізніше я сів до усної матури.
Велике вражіння зробила моя відповідь при іспиті з української літератури на питання: «Що це таке поезія?»
Я хотів відповісти шаблоново, як воно стоїть у шкільних підручниках.
Але в тій хвилі явився переді мною твій образ. Твої очі усміхалися до мене, а твоє золоте волосся чародійно-творчими проміннями ввійшло у мою душу, а твої уста і вся твоя постать говорили так до мене:
«Дивися на мене і відповідай...»
І я відповів:
«Поезія — це казка, вичарована з життя, й життя, вчароване у казку».
Тоді інспектор запитав:
«Ну, як же ж ви докажете правдивість вашої тези?»
Я дав ось такі докази:
«Історія всесвітньої літератури вчить, що найвизначніші поетичні твори найбільших поетів мають непроминаючу вартість. Коли ж я застановлявся над причиною того явища, то прийшов до переконання, що вона лежить у гармонійній злуці життєвого і казкового елементу у творчості тих велетнів духа. Чи візьмемо під увагу Гомера, Софокла, Данте чи Шекспіра, Сервантеса чи Гете, всюди в їх найбільших творах життя замкнене в казку, казка замкнена в життя».
На прохання мавки Іван мусив розказати всі подробиці матурного іспиту, а кожна відповідь Івана й кожне його слово незвичайно її цікавило.
Вона раділа й була горда з того, що учені люди думали про Івана те саме, що вона. Тому вона сказала жартом, що вона надалася б на дуже корисного члена іспитової комісії для відкривання і належного оцінювання талантів. Іван радів думками мавки і дивився на неї з невимовною любов'ю і вдячністю. Його душа була в тій хвилині подібна до рослинки, що досі мусила в'янути в темнім підземеллі, а тепер якась чудодійна сила відвалила каміння і скелі з-над неї та показала їй весь безмір життєтворчої сили сонця.
І те сонце не жаліє йому свого світла і тепла.
Воно було б в силі навіть і з далеких просторів розвивати буйним квіттям Іванове життя. Однак воно тим не задовольняється. Те сонце зійшло з вершин на землю й ось тепер воно сидить на Іванових колінах.
— Мені здається, мавко, моя весно, що хоч я стратив два тижні в місті, то ти таки вдоволена моєю несподіванкою?..
— Так, Іване. Тепер я думаю над несподіванкою для тебе.
— Яку ж ти могла б мені зробити несподіванку, коли ти сама для мене є таким несподіваним небесним даром, що про нього не лиш я, а взагалі людина не могла би навіть найбуйнішою уявою мріяти?
— Ти сильно перебільшуєш. Я щойно думаю стати тим, за що ти вже тепер мене маєш. І для того щось таке зроблю, з чого, як думаю, ти будеш задоволений. Чи ти сказав усе свойому батькові, що ти здав матуру?
— Ще ні. Я уважаю своїм обов'язком поділитися тією вісткою з тобою перше.
— Чи пізно вже? Сонце ще досить високо, оскільки його тут видно поміж гущею сосон.
Іван поглянув на годинник: шоста година.
За радою мавки обоє постановили ще сьогодні піти до Іванового батька.
XXVI
Перший раз мавка йде разом з Іваном у село.
Хоч Іван чується в її товаристві гордий, як цар, і щасливий, як само щастя, та проте деякі хмарки отінюють його думки. Він не може затаїти їх і щиро каже мавці:
— Знаєш, моя музо, я боюся двох речей...
— Яких? — питає мавка.
— По-перше: коли твоя рідня довідається, що ти йдеш селом зі мною разом, можеш мати неприємності...
— Смійся з того, Іване. Мені тільки залежить на тому, щоб моя бабуся все була зі мною в згоді. Я радію, що вона мене розуміє. Нічого я не затаювала перед нею і не думаю затаювати.
Іван подумав:
«Невже графиня знає все? Невже вона потакає всьому, що її внучка робить?..»
Уже хотів спитати про це мавку, та в останній хвилі змовк.
— Яка ж це друга річ, котрої ти боїшся?
— Ти, моя весно, ввійшовши у селянську хату, розчаруєшся...
— Чому?..
— Знаєш... ти дитина, вихована у виставності, серед гарної та блискучої обстановки. А що побачиш у селянській хаті?
— Не кажи так, Іване. Мені не першина зайти до хати селянина. Простота селянського життя мені подобається. А щодо вдачі селянина, то чи знаєш, яка різниця між аристократом і між селянином? Селянин забруджує свою одежу, пан ховає бруд у свою душу.
Тепер обоє вийшли на доріжку, що вела в село.
Вся доріжка встелилася чатинням, з-поміж котрого ледве було видно слід коліс. Над мавкою й Іваном поспліталось гілля молодих сосон, неначе дерева простерли рамена над ними і благословили їх.
Із усіх усюдів сосни посилали молодятам пахощі живиці, від якої груди розширялися і радувалась душа.
Недалеко видно було кінець лісу і у тому місці, на долині, вільний отвір над доріжкою, залитий променисто, мінливо-золотою смугою палкого сонячного дня.
Коли обоє вийшли з лісу, побачили малу, зі старості похилену хатину, а перед нею гралися на вигоні маленькі діти.
Як лиш побачили мавку і Івана, перелізли скоро через пліт і поховалися в коноплях.
Мавка, сміючися, приблизилась разом з Іваном до тину та побачила, як із конопель дивилася на неї боязко цікава пара великих, синіх дитячих очей. Вона почала кликати дитину до себе, однак дитя устромило палець в уста й показувало охоту пірнути глибше в коноплі.
Іван дав мавці в руки бублик і поволі мавці вдалося довести до того, що дитина перелізла через тин і станула перед нею. Була це, може, чотирилітня дівчинка з русявим, майже сиво-білим волоссям, одягнута тільки в довгу сорочинку, повну плям.
