Свіччине весілля - Кочерга Иван Антонович (версия книг .TXT) 📗
I свiчка ця горiла... i мої
Держав вiн руки... любий мiй, єдиний.
I в очi я дивилася яснi.
I раптом наче вихор налетiв-
Померкло все... i згасли всi свiчки,
I милого, єдиного немає...
Р и ц а р i
Вона безумна.
М е л а н к а
(кидається до нiг Воєводи).
Милостi благаю.
О, змилуйся, благаю всiм святим!
О, поверни мою любов єдину,
О, поверни щасливу ту годину
I свiчку цю весiльну засвiти.
Мовчання. Всi збентеженi.
К е з г а й л о
Невже твоє не зворушила серце
Голубка ця i тиха i сумна?
О, змилуйся!
В о є в о д а
I справдi зворушила
Своїм благанням душу ти мою...
Встань, дiвчино... Вiдмовити несила,
Коли у мене просиш ти вогню.
Гаразд! Твою я свiчку запалю,
Але нехай розсудить вища сила,
Чи їй горiть, чи гаснуть без жалю,
Нехай тебе розсудить Праурима,
Богиня свiтла, що в лiсах Литви
Вогонь пильнує вiчний, невгасимий.
Якщо вона укриє вогник твiй
I свiчку цю од бурi захистить,
(бере в Меланки її свiчку i запалює вiд канделябра на столi)
Клянусь, вiн буде вiльний i живий.
(Дає їй запалену свiчку - вона мовчки бере).
Пиши наказ, пане писарю: "Негайно
З тюрми Iвана Свiчку вiдпустить,
Якщо на доказ нашого наказу
Тобi горящу свiчку принесуть".
Козелiус пише.
Якщо богиня буде милостива
I вогник твiй од бурi захистить,
I донесеш його ти, до в'язницi,
Що в Порубi на Житньому торгу,-
Тодi, клянусь вогнем живим i вiльним,
Живий i вiльний буде твiй Iван.
Коли ж загасне свiчка - значить, так
Судила доля, i тодi умре,
Тодi умре твiй милий, бо не можу
Я вирок Праурими скасувать.
Козелiус подає Воєводi грамоту з печаткою, вiн пiдписує. Потiм бере з пiдлоги пустий лiхтар i подає його дiвчинi разом з наказом. Та мовчки бере.
Тепер iди. Бери оцей лiхтар
I цей наказ - iди, змагайся з вiтром,
Нехай тебе Праурима захистить.
Буря стрясає стiни.
Р и ц а р i
Ну й вигадав! Ну й загадав мороку -
Хай донесе. Попробує нехай
В такую бурю донести.
В о є в о д а
Мовчiть!
Це вирок Праурими.
К е з г а й л о
(виступає вперед).
Це знущання!
Знущання це безбожне. I з кого ж!
З голубки тихої, що, подивись,- прийшла
Намучена, в сльозах, в убраннi шлюбнiм,
А ти її на муку шлеш, на глум,
Щоб перший драб її схопив та скривдив
I свiчечку цю лагiдну одняв!
В о є в о д а
Мовчи, Кезгайле!
К е з г а й л о
Годi вже мовчать!
(Пiдходить ще ближче до Меланки).
Iди вiдсiль. Iди, моя голубко...
Куди своє ти горе принесла?
В звiряче лiгво, де твою журбу
Та бiле пiр'я в шмаття розiрвуть.
М е л а н к а
О, нi! О, нi, мiй рицарю, не бiйся...
Цю свiчку я - побачиш - донесу.
Чи можу я не донести її,
Коли вона життя мого Iвана!
Що кажеш ти? Чи є ж такая сила,
Щоб свiчку цю у мене загасила?
З моїм життям, з моїм життям хiба!
Кезгайло мовчки приладжує її свiчку в лiхтарi, потiм закутує її кирею.
В о є в о д а
Ось бачиш, мiй Кезгайле маловiрний,
Ця дiвчина смiливiша за тебе.
М е л а н к а
Прощай, мiй пане... дякую тобi.
Виходить. Кезгайло хапає свою кирею i бiжить до дверей.
Во є в о д а
Назад, Кезгайле!..
К е з г а й л о
(виймає меч).
З нею я пiду!
В о є в о д а
Нi кроку далi! Зупинiть його!
Рицарi виймають мечi й заступають Кезгайловi дорогу.
Чи п'яний ти, чи присягу забув?
Кезгайло вергає меч на землю.
К е з г а й л о
Так, я забув, що драб я, а не рицар...
В о є в о д а
Авжеж п'яний... Замкнiть його на вежi,
Аж поки хмiль рицарський не пройде.
Кезгайла виводять.
Тепер нехай турботи всi мовчать -
Панове, знов до кубкiв i дiвчат!
Р и ц а р i
Хай буря бушує, хай кубки дзвенять -
Цiлуймо, цiлуймо, цiлуймо дiвчат!
Завiса.
ДIЯ П'ЯТА
Недалеко вiд Магiстратського майдану на Подолi. Вузькi кривi вулицi. Лiворуч на першому планi ганок Воскресенської церкви. Темна й буряна осiння нiч.
І
Кiлька мiщан i ремiсникiв крадькома збираються купками в темрявi.
- Хто тут?
- Свої...
- Це ти, Передерiю?
- Ну й хвища, хай її!
- Ну, що ти чув?
- Це ковалi? - Вони.- Хто бачив Чопа?
- У Прiськи вiн - забрала до себе...
- Живий?
- Живий. Нехай тепер шукають...
- А Свiчка де?
- Гнобителi... Кати!
- Чи був хто в замку?
- В замок не пускають.
I замкнутi всi брами цiлий день.
I Магiстрат замкнуто... Варта скрiзь.
- Мене самого мало не схопили...
-- Балабуху схопили...
- I Шпака.
- Та доки ж нам терпiти цю наругу!
- Товаришi - нещастя... Свiчку вже
Засуджено на горло...
- Де ти чув?
- Коляндра чув.
Невже ж ми це допустим!
- Й Меланка зникла. Мабуть, i її
Проклятiї схопили душогуби.
П е р е д е р i й
Невже ж ми це, товаришi-брати,
Невже ж ми це допустим, щоб його,
Щоб кращого у нас згубили брата?
Коли скарають Свiчку, то яка ж
На нас паде неслава i ганьба!
В с i
Цього не буде! Краще всi тодi
Загинемо, а Свiчки не дамо!
К а п у с т а
I де ж воно це видано таке,
Щоб за весiлля страчувать людей...
Нащо вже був немилосердий рицар
Мартин Гаштольд... запеклая душа,
Людей карав... А щоб весiлля - нi,
З весiлля вiн нiкого не хапав...
Мелася... люба.... свiчечка ясна...
Недовго ж нам свiтила ти, жаданко...
Згасили радiсть нашу i твою...
В с i
Товаришi! На визвiл! Не дамо,
Щоб сором нашi голови укрив!
Пiдходить Чiп - голова йому зав'язана, в руках величезна дубина. За ним Прiся.
Ч i п
Кого лупить? Кажiть - кого товкти?
В с i
Чiп! Чiп прийшов!
Та тихше-бо, дурний.
Ч i п
Ну, то ходiм! Чого ж ви тут ждете?
До зброї всi! Трощiть катiв проклятих!
На визвiл Свiчки! В замок всi гуртом!
П р i с я
(чiпляється за його руку).
Василечку! Мiй любий! Схаменись!
Тебе ж шукають... в тебе ж голова
Поранена...
Ч i п
Це буде їй похмiлля!
Товаришi! За Свiччине весiлля!
В с i
За Свiччине весiлля! Хай його
Навiк запам'ятають душогуби! -
Товаришi! Дозiр! Дозiр iде!
З-за рогу виходить загiн жовнiрiв iз смолоскипами.
П е р е д е р i й
Товаришi, всi тихо по хатах,
Хай кожен цех напоготовi буде
На перший поклик линути на бiй.
В с i
(тихо).
Нiхто не спать!
Чекати гасла!
Ч i п
А гаслом буде "Свiччине весiлля".
Дозiр пiдiйшов.
О с м н и к
Гей, хто тут є! Всi зараз по хатах!
П р i с я
(вiдтягає Чопа).
Василечку, Василечку, тiкай,
Тебе ж побачать.
Ч i п
От лиха година!
Попався дiвцi в лапи.
