Свіччине весілля - Кочерга Иван Антонович (версия книг .TXT) 📗
Ф о к а
Оце тобi Капернаум солодкий!
С и м е о н
Єго же й ти, здається, воспрiя?
Ф о к а
Ну й халепа! Невже на цiлий Київ
Не залишилось жодної повiї?
Чи бурею куди їх занесло?
С и м е о н
Стривай, я здумав. Ось в чому причина!
Не в кушнiра, а в бондаря вона -
Ходiм мерщiй. Тепер я пам'ятаю.
Тягне його знову праворуч.
Ф о к а
Е, нi, стривай. Це зовсiм iнша рiч.
У кушнiра, бач, легкий причандал,
I то макiтри нашi постраждали.
А в бондаря залiзне все: струги,
Уторники 1 якiсь там, молотки,
Як дасть раза - то вже амiнь, не встанеш.
1 Уторники - iнструменти для виготовлення уторiв - жолобiв на краях бочки, в якi вставляють дно.
С и м е о н
О маловiрний! Та навiщо ж вiн
Даватиме? То ж бондар - не кушнiр.
Ходiм мерщiй.
Ф о к а
Е, нi, стривай, коли ж
У бондаря... такi, бач, молотки...
Виходять обоє.
VI
М е л а н к а
(вертається).
Пропало все - погаснув мiй лiхтар...
I що ж тепер... i що ж тепер робити...
Кого благать... кого? Одна вночi,
Беззахисна, безсила, безпорадна...
Розчавлена надсильним тягарем...
(Сiдає на церковних сходах i плаче).
О боже мiй! За що даремну муку
На мене ти, нещасную, поклав?
За що ж мене довiв ти до розпуки,
Навiщо путь тернисту я пройшла!
Чи для того ж в борнi я знемагала,
Чи для того мiй огник берегла,
Щоб вiн загас, а я отут упала
I втратила надiю всю мою...
Нема в тобi нi правди, нi жалю...
(Завмерла в безвихiднiй тузi).
З глибини виходить якийсь поважний, гладкий городянин у довгому сукняному кожусi з засвiченим лiхтарем у руцi.
М е л а н к а
(придивляється).
О боже мiй... Невже... невже вогонь...
Невже вогонь менi ти посилаєш...
Так... так... лiхтар...
(Пiдводиться).
О, тiльки б не дозiр...
Нi, нi... це так...
(Метнулася назустрiч).
Добривечiр, мiй пане!
Дозволь огню у тебе попрохать.
Спiзнилась я i заблудила трошки.
Городянин спиняється i, пiднявши вгору лiхтар, дивиться суворо на Меланку.
Г о р о д я н и н
Геть, одчепись, лахудро безсоромна!
Як смiєш ти до чесних громадян
На вулицi зухвало так чiплятись!
Iще вогню їй треба! Подивись
Попереду, до чого ти подiбна.
По всiх ярах качалася в багнi.
Геть, проклята!
(Замахується цiпком).
Бо так тебе огрiю,
Що без огню в болото полетиш.
Проходить. Меланка з жахом кидається в свiй куток i ревно плаче.
М е л а н к а
Ще не кiнець... Ще, мабуть, не до дна
Свою весiльну випила я чару...
(Застигла в нiмiй розпуцi).
VII
З глибини виходить хмурий Козека, що веде до кляштора закутану в хутряну кирею Гiльду. Позаду слуга несе лiхтар.
Г i л ь д а
Далеко ще? Чи скоро той Конвент?
Ти, мабуть, сам дороги тут не знаєш.
К о з е к а
То не моя причина, що вночi
Проїхати не можна в цих завулках
I конi там загрузнули в багнi.
Тепер вже близько.
Г i л ь д а
Тихше. Постривай.
Хтось плаче тут... чи жiнка... чи дитина.
Здається, тут... Дай свiтло - посвiти.
(Схиляється над Меланкою).
Якась нещасна...
(Доторкується до її плеча).
Слухай-но. Хто ти?
Чого ти тут, сердешна, притулилась?
Меланка опам'яталася й дивиться на неї нетямущим поглядом, не пiдводячись, проте, з мiсця.
М е л а н к а
О, не жени... О, не жени, благаю.
Мене весь час тут мучили... кляли,
Знесилена, здрiмалась я... на мить,
Бо згаснула... бо згаснула надiя...
Гiл ьд а
О дiвчина нещасна!
К о з е к а
Це ж вона!
Це ж Свiччина Меланка!
Меланка отямилася, зривається на ноги.
М е л а н к а
Боже ж мiй!
В тебе є свiтло! Дай менi, благаю,
О, засвiти, благаю, мiй лiхтар!
Мерщiй, мерщiй! Ти ж бачиш, ось наказ:
Коли я свiчку в Поруб донесу,
Тодi його я визволю од смертi...
Вiн був погас. Але воскресла знов,
Воскресла знов тепер моя надiя.
Г i л ь д а
(що прочитала тим часом наказ).
Бiдняточко! Дитинко ж моя люба!
Яку ж ти муку мусила знести.
(Бере в неї лiхтар i запалює з свого).
Ну, то неси ж, неси мерщiй свiй огник
I цей наказ, щоб визволить його.
Неси мерщiй!
(Цiлує її).
Нi, нi! Я так не можу,
Тебе не можу так я залишить.
Тебе ще скривдять... Разом всi пiдем,
Щоб не було якого ошуканства.
М е л а н к а
(бере наказ i лiхтар).
О дякую, о дякую тобi.
Г i л ь д а
Ходiм мерщiй!
К о з е к а
(втручається).
Ба нi. Цього не можна.
Г i л ь д а
Як смiєш ти!
К о з е к а
Тебе повинен я
До кляштора негайно одвести
I схибити нi кроку не дозволю.
Г i л ь д а
Та це ж недовго.
К о з е к а
Навiть i на мить.
Г i л ь д а
Її ж там скривдять!
К о з е к а
Не моє то дiло.
Не гайся, бо насильно вiдведу.
Г i л ь д а
I справдi... раз у раз я забуваю,
Що я сама не бiльше - як раба...
Ну, то iди ж - прощай, моя сердешна.
(Знову цiлує Мелаику).
Нехай тебе хтось дужчий захистить.
М е л а н ка
Намучена i скривджена од всiх -
Повiк твоєї ласки не забуду.
Виходить лiворуч.
Г i л ь д а
I знову вiн... Яка химерна доля
З цим зброярем мiй шлях переплела...
Ну, що ж... Веди... без щастя, без любовi
До кляштора нарештi я дiйшла...
Любов? Її згасила... бо не смiю
Своїм огнем ту свiчку запалить,
Що iншою любовiю горить...
I в кляшторi замкну мою надiю...
Виходять всi троє праворуч.
VIII
Через якусь хвилину з лiвого боку вбiгає сполохана Меланка.
М е л а н к а
Куди ж тепер... Там вiн. Там вiн, цей князь.
Сюди iде... вiн кинувся за мною.
О, краще смерть, нiж стрiнутися з ним!..
Куди ж сховатись?..
Бiжить до церкви й притуляється грудьми до дверей, ховаючи лiхтар i своє обличчя.
Тут... отут в кутку...
О, заступи мене, святая дiво!
В ту ж мигь вбiгає Ольшанський.
О л ь ш а н с ь к и й
Сюди вогню! Свiтiть в усi кутки!
Увiходить цiла процесiя: четверо жовнiрiв iз смолоскипами, Козелiус iз пергаментом у руцi, двоє катiв в червоному вбраннi, з мотузками, молотками та якимись клiщами.
О л ь ш а н с ь к и й
(вихоплює смолоскип у жовнiра i починає оглядати всi кутки).
А, ось де ти, голубко, притаїлась!
(Повертає смолоскип жовнiровi i пiдходить до Меланки).
Ну, то чого ж, чого ж ти так тремтиш,
Чого злякалась, пташко полохлива?
