1Q84. Книга І - Мураками Харуки (серии книг читать онлайн бесплатно полностью .TXT) 📗
— Правду кажете?
— А чого б я брехав?
— Ну, то покажете?
— Тут?
Ледве стримуючись, Аомаме насупила обличчя.
— Тут? Ви що, з глузду з'їхали? Як ви, доросла людина, живете з такими думками? Якщо ви його тут виставите, то уявляєте собі, що буде? Що подумають про вас люди? Ми зараз підемо у ваш номер, ви там роздягнетеся й покажете. Наодинці. Це вже вирішено, чи не так?
— Покажу, й що будемо робити? — занепокоєно спитав чоловік.
— Покажете, й що будемо робити? — перепитала Аомаме й, затамувавши подих, сміливо насупилася. — Ясна річ, займемося сексом. Спеціально прийти до вас у номер, побачити ваш інструмент, після того сказати: «Дуже дякую за ваші зусилля. Гарну річ ви мені показали. На добраніч!» — й піти додому? Невже у вашій голові електричне коло розірвалося?
Чоловіка ошелешила драматична зміна обличчя Аомаме. Коли вона супилася, більшість чоловіків зіщулювалася. Маленькі діти навіть пісяли з переляку. Її гримаса мала вбивчу силу. «Здається, трохи перегнула палицю, — подумала вона. — Не годиться так лякати співрозмовника. Бо перед тим треба одну річ залагодити». Вона мерщій напустила на себе попередній вираз обличчя й силувано всміхнулася. І знову повчально сказала:
— Коротко кажучи, підемо у ваш номер і займемося сексом. Сподіваюсь, ви — не голубий і не імпотент?
— Та ні. Двох дітей маю…
— Послухайте, хіба вас хтось питає, скільки у вас дітей? Ми ж не робимо перепису населення. Я вас прошу, не кажіть нічого зайвого. Я вас питаю, чи ваш інструмент стирчатиме, коли ляжете в ліжко зі мною. Питаю тільки це й нічого більше.
— Досі у важливий момент він ні разу мене не підводив, завжди ставав у пригоді, — сказав чоловік. — А ви — профі, так би мовити?.. Одним словом, професійно цим займаєтеся?
— Та ні. Що ви таке кажете, перестаньте. Ніяка я не профі. І не збочена. Просто звичайна громадянка. Яка одверто хоче мати статевий акт з людиною протилежної статі. Ніяка я не особлива, а пересічна людина. Що в цьому поганого? Після важкої роботи, увечері, випивши чарку, хочу розвіятися, переспавши з невідомим чоловіком. Хочу розслабитися. Це мені потрібно. Якщо ви — чоловік, то, гадаю, зрозумієте мої почуття.
— Звичайно, зрозумію, але…
— Від вас мені грошей не треба. Навпаки, я можу вам заплатити, якщо заслужите. Можете не боятися захворіти, бо я приготовила презервативи. Зрозуміли?
— Зрозумів, але…
— Схоже, не маєте настрою, правда? Чи я вам не підходжу?
— Та ні, це не так. Просто я не зовсім розумію. Ви — молода, вродлива, а я такого віку, що годжуся вам у батьки…
— Я вас прошу, не верзіть дурниць. Хоч би яким був ваш вік, я — не ваша непутяща дочка, а ви — не мій непутящий батько. Гадаю, ви це зрозуміли. Від такого узагальнення тільки нерви псуються. Мені просто до вподоби лиса голова. Її форма. Розумієте?
— Я ще не настільки лисий, щоб про це говорити. Це правда, що невелику залисину маю…
— Годі ж бо! — сказала Аомаме, ледве стримуючись, щоб не насупити обличчя. Потім трохи зм'якшила голос. Бо негоже надмірно лякати співрозмовника. — І так непогано. Я вас прошу: не говоріть нісенітниць.
«Хоч би що ви казали, але у вас голова таки лиса, — подумала Аомаме. — Якби під час перепису населення стояла графа „лисий“, то ви поставили б у ній свою галочку. Якби їхали до неба, то до неба лисих, а якби до пекла, то до пекла лисих. Зрозуміли? А якщо зрозуміли, то не відвертайте очей від дійсності. Ну, їдьмо! Прямісінько до неба лисих. Негайно!»
Чоловік розплатився, і вони удвох подалися до його номера.
Його прутень справді виявився трохи більшим за середній, але не набагато. Зізнання чоловіка справдилося. Аомаме вміло з ним погралася, щоб став твердим. Скинула блузку й спідничку.
— Напевне, ви думаєте, що в мене циці маленькі, — поглядаючи на чоловіка, холодним голосом сказала вона. — Мабуть, зневажаєте за те, що вони в мене малі, а прутень у вас великий. Може, почуваєтеся ошуканим.
— Та ні, я так не думаю. Ваші груди зовсім немалі. І дуже гарної форми.
— Невже? — сказала Аомаме. — А знаєте, я не завжди ношу бюстгальтер з мереживом. Але в роботі доводиться. Коли хочу показати груди.
— А що ж це за така робота у вас?
— Я ж вам раніше твердо сказала, що говорити тут про неї не збираюся. Та хоч би якою вона була, з жінкою всякі неприємності трапляються.
— І з чоловіком у житті таке буває.
— Але ж вам не доводиться носити бюстгальтер з мереживом, коли ви цього не хочете.
— Це правда, але…
— Не кажіть, що ви все розумієте. У жінок набагато скрутніше життя, ніж у чоловіків. Ви коли-небудь на високих каблуках спускалися крутими сходами? Перелазили через паркан у тісній міні-спідничці?
— Пробачте, — щиро сказав чоловік.
Аомаме повернула руку за спину, зірвала бюстгальтер і кинула на підлогу. Стягла і скрутила в клубок панчохи. Після того лягла на ліжко і знову почала гратися з прутнем.
— Яка чудова штучка! Я в захваті. З гарною формою й ідеальною величиною. Тверда, немов корінь дерева.
— Спасибі за такі слова, — наче трохи заспокоївшись, сказав чоловік.
— О, любка вас зараз добре обласкає й порадує!
— Може, перед тим станете під душ? Адже спітніли.
— Та перестаньте! — сказала Аомаме. І, ніби попереджаючи, легенько пальцем постукала по правому яєчку. — Я ж прийшла сюди, щоб займатися сексом, а не для душу. Зрозуміли? Передусім — гаряче кохання. А піт мені байдужий. Бо ж я не сором'язлива учениця.
— Зрозуміло, — сказав чоловік.
Погладжуючи після любощів відкриту шию виснаженого чоловіка, що лежав долілиць на ліжку, Аомаме відчула сильне бажання штрикнути гострим вістрям свого інструмента те особливе місце. Справді хотіла. В її сумці лежала мініатюрна плішня, загорнута у шматок тканини. Її заточене вістря стирчало в м'якому, спеціально обробленому корку. Якби вона вирішила, то могла б просто це зробити. Підняти праву руку й легенько опустити вниз. Навіть незчувшись, він одразу помер би. Цілком безболісно. Наче внаслідок природної смерті відправився б на той світ. Але, звісно, Аомаме одумалася. Не було причин вилучати цього чоловіка із суспільства. Тим паче що й сама вона не мала для цього реальних підстав. Вона хитнула головою й прогнала від себе цю небезпечну думку.
«Цей чоловік непогана людина, — переконувала вона себе. — Був по-своєму вправним у сексі. Стримував еякуляцію доти, поки вона не зазнала оргазму. Форма його голови й лисина їй подобалися. Розмір прутня їй підходив. Пристойно поводився, охайно одягався, не нав'язливий. Дістав непогане виховання й освіту. Щоправда, страшно нудний у розмові, здатний будь-кого роздратувати. Але ж це не злочин, за який карають на смерть. Можливо».
— Телевізор можна ввімкнути? — спитала Аомаме.
— Звичайно, можна, — відповів чоловік, усе ще лежачи долілиць.
Перебуваючи в ліжку, вони до кінця додивилися новини, що передавалися об одинадцятій годині. На Середньому Сході Іран та Ірак і далі вели кровопролитну війну. Вона загрузала в трясовиння, і не було видно ключа для її закінчення. В Іраку молодих хлопців, що ухилялися від призову до війська, вішали на телеграфних стовпах, щоб іншим не кортіло цього робити. Іранський уряд звинувачував Саддама Хусейна у використанні нервово-паралітичних газів і бактеріологічної зброї. У США Волтер Мондейл і Ґері Гарт боролися за висунення своєї кандидатури від Демократичної партії на президентських виборах. Ніхто з них не здавався людям у світі мудрим. Позаяк мудрі президенти здебільшого стають мішенню таємних убивць, то, можливо, мудрі люди, як тільки можуть, намагаються ними не стати.
На Місяці йшло будівництво постійної спостережної станції. Там США й СРСР на диво дружно співпрацювали. Як і з дослідницькою станцією на Південному полюсі. «Станція на поверхні Місяця? — дивувалася Аомаме. Розмов про таке вона ніколи не чула. — Власне, що діється у світі?» Однак вирішила про це не думати. Бо були інші важливі проблеми. Від пожежі у вугільних шахтах на острові Кюсю загинуло багато людей, уряд розслідував причину аварії. Аомаме здивувало, що в епоху, коли будується станція на поверхні Місяця, люди все ще добувають вугілля з-під землі. США вимагали від Японії відкрити свій фінансовий ринок. Інвестиційні банки «Морґан-Стенлі» й «Мерілл-Лінч» улещували уряд, шукаючи нових джерел наживи. Показували розумного кота з префектури Сімане. Він сам відчиняв вікно, виходив надвір і потім зачиняв його за собою. Так навчив його робити господар. Аомаме із захопленням дивилася, як худий кіт, обернувшись назад, витягнув лапу і з розумним виразом очей спритно зачинив вікно.
