Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг TXT) 📗
Безсумнівно, се було офіціяльне ретроспективне поясненнє тактики гетьмана і старшини за весь час від Білоцерківської угоди: вони мовляв тільки з біди терпіли Ляхів і манили їх своїм послухом, щоб приспати їх увагу до часу, коли можна буде проти них повстати, вигнати з України і помститися за кривди.
В такім аспекті зложена й звісна дума про очищеннє України від жовнірських леж, або про Білоцерківську угоду. Захована в двох варіянтах, досить відмінних, записаних в 1840-х і 1850-х рр.-раз нібито на Херсонщині, другий раз на Чернигівщині 1), вона дає досить ясно відчути абриси свого архетипа. А сей архетип, очевидно, доволі вірно віддавав те офіціяльне роз'ясненнє, так як воно могло бути дане-навіть таки через кобзарів, уже тоді, після того як рішено було, на великій великодній раді- почати наново війну з Поляками. Роз'яснялося, що польському війську за Білоцерківською згодою було дозволено стати на Україні, але під умовою, щоб воно не витягало великої стації. Воно ж не то що вимишляло велику стацію, але стало знущатися над козаками та їх родинами. “Тоді стали козаки як малі діти і почали заносити скарги до Хмельницького, та жалітися, що він на них такий ясир наслав. Вони просили його дозволу на Ляхів уставати-або до Москаля тікати. Але Хмельницький не дозволив ні одного ні другого, а велів сидіти тихо “од святої Покрови до Світлого Воскресення”. І справді як пришло “тридневне Воскресеннє” (тут в оповіданню відчувається прогалина-що се на Великодні Хмельницький міняє свою тактику: воно розуміється в теперішнім тексті, але не говориться так виразно, як повинно було бути в архетипі), то Хмельницький сам покликав козаків до повстання-так як і першим разом. Взагалі дума про се друге очищеннє йде за думою за перше очищеннє України (від орендарів) і дає поетичний pendant до неї, включно до ріжних буквальних подробиць, що переносилися з одної до другої в кобзарськім репертуарі.
В херсонськім варіянті початок явно підправлений: Ой чи добре пан Хмельницький починав, Як із Берестецького року всіх Ляхів-панів на Україну на чотири місяці висилав, І велів панам Ляхам на Україні чотири місяці стояти, А ні козаку ні мужику жадної кривди починати. Да вже-ж пани-Ляхи на Україні три місяці стояли. Стало на четвертий місяць повертати, Стали пани-Ляхи спосіб прибирати... “Берестецький рік”-особливо, а також і рахунки місяців мині здаються підробками. В чернигівськім варіянті початок простіший і натуральніший: “Ей чи гаразд чи добре наш гетьман Хмельницький учинив, Що з Ляхами із мостивими у Білій Церкві замирив?”-Але я вважав би й його пізнішою кобзарською зміною, коли вже не відчувалася початкова тенденція: можливого оправдання гетьмана. Я припустив би в прототипі щось подібне до дальшого:
“Як наш гетьман Хмельницький, батько Зиновий чигиринський, із Ляхами, мостивими панами у Білій Церкві замирив-він позволив 2) Ляхам, мостивим панам по мужиках 3) стацією стояти-та не велів великої стації вимишляти,
Та що ж 4) то Ляхи, мостиві пани? —
По козаках і по мужиках поставали,
Да великую стацію 5) вимишляли:
Од їx ключі поодбирали
Да стали над їx домами господарями.
Хазяїна на конюшню одсилає,
А сам з його жоною на подушках почиває 6).
То козак альбо мужик із конюшні прихождає,
У кватиру поглядає:
Як Лях, мостивий пан іще з його жоною на подушках почиває.
То він оден осьмак у кармані має,
Піде з тоски та з печалі в кабак та й той прогуляє 7).
То Лях, мостивий пан од сна уставає,
Юлицею йде-
Казав би: як свиня нескребена попереду ухом веде
(як свиня ухо до корчми прикладає)
І ще слухає-прослухає,
Чи не судить його де козак альбо мужик.
(А слухає Лях, що козак про Ляхів розмовляє,
То Лях у корчму убігає,
Й козака за чуб хватає, —
То козак козацький звичай знає:
То будь то до Ляха медом і оковитою горілкою припиває,
А тут Ляха за чуб хватає
І скляницею межі очі морскає
І келепом по ребрах торкає 8).
Іще стиха словами промовляє:
Ей Ляхи ж ви Ляхи, мостиві пани!
Хотя ж ви од нас ключі поодбірали,
І стали над нашими домами господарями,-
Хотя б ви на нашу кумпанію не нахождали.
(Не лучче б тобі, Ляше, превражий сину
На Україні 9) з козацькою жінкою спати,
Аніж в корчму вхожати?
Да вже ж на Україні не одна жінка курку зготовала,
Тебе, Ляха, кручого сина, на піч чекала 8).
Тоді ж стали козаки у раді 10) як малиї діти,
Од своїх рук листи писали,
До гетьмана Хмельницького посилали,
А в листах приписували:
“Пане гетьмане Хмельницький,
Батько Зінов наш чигиринський,
За що ти на нас такий гнів положив?
На що ти на нас такий ясир наслав?
Уже ж тепер ми ні в чому волі не мієм:
Ляхи, мостиві пани, од нас ключі поодбірали
І стали над нашими домами господарями.
(Звели нам под Москаля тікати,
Або вели нам з Ляхами великий бунт зривати!
То Хмельницький листи читає,
До козаків словами промовляє:
“Гей, стійте, діти, ладу ждіте!
Не благословляю вас ні під Москаля тікати,
Ні з Ляхами великого бунту зривати” 11).
Погодіте ви трохи, мало, не богато:
Як од святої Покрови до світлого трехдневного Воскресення,-
Як дасть Бог, що вийде весна красна,
(Прогалина: як прийшов Великдень, і сам Хмельницький проголосив мобілізацію).
Тоді ж то п. Хмельницький добре дбав,
Козаків на схід сонця в похід виправляв
І стиха словами промовляв:
Ей, козаки, діти, друзі,
Прошу я вас: добре дбайте,
На славну Україну прибувайте,
Ляхів, мастивих панів, у пень рубайте,
Кров їx лядську у полі з жовтим піском мішайте,
Віри своєї християнської у наругу не давайте.
(У Херсон. не воєнна мобілізація, а поклик до селянського повстання:
потайного побивання жовнірів-тому “козаки” тут не підходять:
То вже ж Хмельницький до козаків приїжджає
Словами промовляє:
“Гей, нуте, діти, по три, по чотири з куренів вставайте і до дрючків, до оглобель хватайте
І ляхів-панів у нічку у четвертеньку так як кабанів заганяйте!”
То вже ж із куренів по три по чотири вставали,
До дрючків і до оглобель хватали,
І Ляхів-панів, так як кабанів, у нічку у четвертеньку заганяли 12).
Тоді Ляхи, мостиві пани догадливі бували,
Усі по кущах, по лісах утікали.
То козак і лісом біжить,
А Лях за кущем і лежачи дріжить.
То козак Ляха за кущем знахождає,
Келепом межі очі наганяє
І стиха словами промовляє:
Ой Ляхи ж ви, Ляхи, мостивиї пани.
Годі вам по кущах валяться:
Пора до наших жінок на спочинок іти.
Уже наші жінки і подушки поперебивали
І вас, Ляхів, мостивих панів ожидали.
Тоді то Ляхи козаків рідними братами узивали:
“Ей козаки, рідні брати, коли б ви добре дбали
Да нас за річку Вислу хоть в одних сорочках пускали”.
Оттоді Ляхам Бог погодив:
На річці Вислі лід обломив.
Тоді козаки Ляхів ратували, за патли хватали,
Да ще далі під лід підпихали:
“Ей, Ляхи ж ви, Ляхи, мостиві пани!
Колись наші діди над сією річкою козакували
Да в ciєї річці скарби поховали,-
Як будете скарб находити,
То будемо з вами по-полам ділити,
Тоді будемо з вами за рідного брата жити.
Ступайте-тут вам дорога одна:
До самого дна.
(То вже один козак лугом біжить,
Коли дивиться на кущ, аж кущ дріжить.
Коли дивиться у кущ, аж у кущі Лях, як жлукто лежить.
То козак козацький звичай знає,
З коня вставає,
І Ляха за чуб хватає,
І келепом по ребрах торкає.
То Лях до козака словами промовляє:
“Луче б, козурю, могли мої очі на потилиці стати,
Так би я міг з-за річки Висли на Україні поглядати” 13).
