Темна вежа. Темна вежа VII - Кінг Стівен (читать книги бесплатно полные версии .txt) 📗

Трохи не доходячи до верхівки пагорба (напівзруйнована кам’яна піраміда височіла попереду справа, за двадцять кроків від них), Роланд зупинився і востаннє опустив ручки візка на дорогу. Кожен нерв у тілі стрільця волав про небезпеку.

— Патріку, зістрибуй.

Патрік послухався, стривожено дивлячись на стрільця і ухкаючи.

Роланд похитав головою.

— Поки що не можу сказати чому. Знаю лише, що на візку небезпечно.

Голоси співали величним хором, але повітря довкола було нерухоме. Жодна пташка не ширяла у височіні й не співала вдалині. Стада банноків залишилися на рівнинах позаду. Тільки вітер зітхав довкола і хвилювалися трави. А ще троянди кивали голівками.

Удвох вони рушили далі, і, йдучи, Роланд відчув на своїй скаліченій правій руці несміливий дотик. Він подивився на Патріка. Німий хлопчина відповів йому стривоженим поглядом і спробував усміхнутися. Роланд узяв його за руку, і так вони вийшли на верхівку пагорба.

Унизу, скільки сягало око, від обрію до обрію простиралося величезне червоне запинало. По ньому бігла дорога — запорошена біла смужка, досконало рівна, завширшки футів із двадцять. А посеред трояндового поля височіла кіптяво-сіра Вежа, достоту така, якою він бачив її у снах. Її вікна блищали на сонці. Біля підніжжя дорога розділялася, ідеально рівним колом огинала Вежу й продовжувалася на іншому боці, прямуючи, як припускав Роланд, строго на схід, а не на південний схід. Під прямим кутом від Вежі на північ і на південь (якщо стрілець не помилявся в тому, що сторони світу відновили свою непохитність) ішла ще одна дорога. Згори, напевно, Темна вежа здавалася центром криваво-червоної мішені.

— Це… — почав Роланд, але одразу ж і замовк. У потоці вітру долинув до них скажений вереск, на силу якого чомусь не вплинула відстань кількох миль. «Його доносить Промінь, — подумав Роланд. — І передають троянди».

— СТРІЛЕЦЬ! — заволав Багряний Король. — ЗАРАЗ ТИ ПОМРЕШ!

Пролунав свист, спочатку тихий, потім щораз гучніший. Він прорізав спільну пісню Вежі й троянд, як найгостріше лезо, загострене на гострильному брусі з алмазними крихтами. Патрік стояв, мов заворожений, і тупо дивився на Вежу. І якби не реакція Роланда, як завжди, блискавична, від нього лишилися б самі чоботи. Стрілець спритно потягнув німого хлопця за руку в укриття — за кучугуру каміння піраміди. У високих заростях дикого щавлю й дурману, лежали сховані від ока інші камені. Через них Роланд з Патріком перечепилися і розтягайся на траві. Один камінь боляче впнувся стрільцеві під ребра.

Свист усе наростав, перетворюючись на оглушливе завивання. Роланд побачив, як повз них майнуло щось золотисте — снич. Він ударився об візок, і той вибухнув. Їхні ґунна розлетілися на всі боки. Залишки речей упали назад на дорогу, загрюкотіли й застрибали бляшанки, деякі з них розірвалися.

До них долинув деренчливий і верескливий регіт, від якого в Роланда зуби зацокотіли, а Патрік затулив вуха руками. Божевілля в цьому реготі було майже нестерпне.

— ВИХОДЬ! — зажадав той далекий, божевільний голос-сміх. — ВИХОДЬ, ПОГРАЄМОСЯ, РОЛАНДЕ! ІДИ ДО МЕНЕ! ІДИ ДО СВОЄЇ ВЕЖІ, ЯКУ СТІЛЬКИ ДОВГИХ РОКІВ ШУКАВ!

Патрік у відчаї перелякано подивився на стрільця, притискаючи до грудей, ніби щит, свій альбом.

Роланд обережно визирнув з-за піраміди і на балконі двома рівнями вище від підніжжя Вежі побачив точнісінько таку картину, як і в кабінеті сея Сейра: червона пляма і три білі, обличчя та дві підняті руки. Але то було не мальоване полотно. Одна рука метнулася вперед, наче кидаючи щось, і повітря знову прорізав той пекельний свист, що безупинно наростав. Роланд спритно заховався за піраміду. Пауза, що настала за цим, здавалося, тривала нескінченно довго, та потім снич ударився об каміння піраміди з протилежного боку і вибухнув. Струс був такий, що їх з Патріком кинуло вперед, і вони впали на землю обличчями донизу. Патрік пронизливо закричав від жаху. Довкола градом сипалося каміння. Деякі уламки падали на дорогу, але Роланд помітив, що жодної троянди жоден уламок не торкнувся.

Хлопець зіп’явся на коліна й побіг би — напевно, по дорозі вниз, — якби Роланд не ухопив його за комір шкуратяного пальта і не вклав рвучко на землю.

— Тут ми у відносній безпеці, — пробурмотів він до Патріка. — Дивися. — Він сягнув рукою в діру в піраміді, звідки випав камінь, постукав по осердю кісточками пальців, видобувши тим самим глухий дзвін, і силувано всміхнувся на всі кутні. — Сталь! Отак! Хай хоч дюжину своїх летючих куль випускає, ця піраміда витримає. Усе, що йому вдасться, — зірвати камені, якими її обкладено, й оголити те, що всередині. Тямиш? Але я не думаю, що він отак марнуватиме свої боєприпаси. Либонь, їх у нього не так багато.

Не встиг Патрік відповісти, як Роланд визирнув з-за нерівного краю піраміди, склав руки рупором і закричав:

— СЕЙ, СПРОБУЙ ЩЕ РАЗ! МИ ЩЕ ТУТ, АЛЕ ХТОЗНА, МОЖЕ, З НАСТУПНИМ КИДКОМ ТОБІ ПОЩАСТИТЬ БІЛЬШЕ!

Якусь мить панувала тиша, а відтак божевільний голос заверещав:

— І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І! НЕ СМІЙ З МЕНЕ ГЛУЗУВАТИ! НЕ СМІЙ! І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І!

І знову засвистів у повітрі снич. Роланд ухопив Патріка і впав на нього зверху, за пірамідою, але не дотикаючись до неї. Він боявся, що вібрація від вибуху може спричинити в них струс мозку чи перетворити їхні м’які нутрощі на драглі.

Та тільки цього разу снич не вдарився об піраміду. Він проминув її й завис у повітрі над дорогою. Роланд перекотився на спину. Його очі вирізнили золотисту пляму на тлі неба в тому місці, де куля зробила петлю, щоб повернутися до своїх мішеней. Він розстріляв її в повітрі, як глиняну тарілку. Сліпучий спалах — і снич зник.

— ОТ ХАЛЕПА, МИ ВСЕ ЩЕ ТУТ! — викрикнув Роланд, намагаючись, щоб голос його звучав насмішкувато. Але глузливо закричати на повен голос було не так уже й легко.

У відповідь — знову скажений вереск «І-І-І-І-І-І-І-І!» Роланда дивувало, як це в Багряного Короля голова ще не розвалилася від тих криків. Він вставив патрон у порожнє гніздо барабана (бо збирався якомога довше тримати револьвер повністю зарядженим) і цього разу почув подвійний свист. Патрік застогнав, перекотився на живіт і сховав обличчя в засипаній уламками каменів траві, а голову накрив руками. Роланд сперся спиною на піраміду з каменю й сталі. Довгий ствол шестизарядного револьвера лежав у нього на стегні. Стрілець розслабився й чекав. Водночас усю свою силу волі спрямував на один зі сничів, що летіли в їхній бік. Через той пронизливий свист його очі погрожували наповнитися слізьми, та він їм не дозволив. Бо настала та мить, коли йому була потрібна кожна частка його надприродно гострого зору, яким він свого часу славився.

Коли сничі блискавкою промчали над дорогою, блакитні очі стрільця були ясними. Цього разу одна куля звернула направо, інша — наліво. Обидві здійснювали обманні маневри, шалено виписуючи в повітрі зигзаги. Але це не мало значення. Роланд чекав, витягнувши розслаблені ноги. Його старі розбиті чоботи носками набік утворювали букву «V», серце билося повільно й розмірено, очі немов увібрали в себе всю чіткість і всі барви цього світу (його б зору того останнього дня ще трохи гостроти — і стрілець побачив би сам вітер). Відтак рвучко підняв револьвера і розстріляв обидва сничі, а потім (ще світлові спалахи, що пульсували в унісон із серцем, не зникли з-перед очей) знову заходився перезаряджати барабан.

Він нахилився до краю піраміди, підніс бінокль до очей, поклав його на зручний кам’яний виступ і подивився крізь нього на ворога. Багряний Король буквально вистрибнув на нього, і Роланд побачив саме те, що собі й уявляв: старого з велетенським гачкуватим восковим носом, червоні губи, що квітнули на тлі розкішної сніжно-білої бороди, сніжно-біле волосся, яке спадало Багряному Королю майже до кістлявого заду. Його залите багрянцем обличчя витріщалося в той бік, де ховалися Роланд з Патріком. Король був убраний у ясно-червону мантію, розцятковану блискавками й кабалістичними символами. Едді, Сюзанна та Джейк подумали б, що він схожий на Санта-Клауса. Роланду ж він здався тим, ким був насправді: втіленням самого пекла.