Бомба для голови - Семенов Юлиан Семенович (читаемые книги читать онлайн бесплатно TXT) 📗
— Це німецькі карателі, містер Дігон. Зв’язки, дані на сьогоднішній день, імена. Я почну по порядку. Я хочу, щоб ви зрозуміли, чому я прийшов до вас з цією розмовою. Отже, почнемо з «І. Г. Фарбеніндустрі». Шефами «І. Г.» ви вважали Абса і Шміца і правильно робили. Я приєднав би сюди й Боша, але він необережно ввійшов у сорок другому році в імперську раду в справах озброєнь. Шміц і Бош зараз у нас в тюрмі, в Ландсберзі. Абса після тримісячного арешту ми звільнили: він нічого не підписував, крім банківських чеків, хоча на ці банківські чеки купували верстати для вироблення газу «циклон». Але це так, сантименти… Так от, Абс уже сім разів зустрічався з людьми із Штатів та Лондона. Дюпон прислав до нього своїх людей. Уже два місяці тут живе пан з нашої «Дженерал дайстаф корпорейшн», добивається побачення з Шміцом, який сидить у нас в Ландсберзі… А Шміц був директором німецького філіалу цієї компанії.
— Це все, що у вас є?
— Це півпроцента того, що я маю.
— Зв'язки, номери рахунків, кредитори?
— Це я зберігаю в наших сейфах і намагаюсь не підпускати туди людей ФБР, яким хтось добре платить, — з тих, хто прилетів до Абса. Словом, «І. Г. Фарбеніндустрі», яку ми повинні, — Джон поморщився, — декартелізувати, вже обложено з усіх боків, а німці не забувають тих, хто простяг їм руку допомоги в тяжкі дні, як не забувають і тих, хто відвернувся від них у важку хвилину; вони не змогли забути Версаль, і з’явився Гітлер… Далі… Концерн Маннесмана. Генеральний директор концерну Цанген у нас в тюрмі. Він був заступником голови імперської господарчої палати і керівником імперської групи «Промисловість», він також курирував групу озброєння. Він у нас в тюрмі, і до нього знайшли підходи люди з Канади. Концерн Клекнера. Навколо цього концерну в’ється Аденауер, і я не виключаю такої можливості, що його син незабаром стане юрисконсультом Клекнера, а це означатиме, що англійці наклали лапу на все це діло в Рейнсько-Вестфальській області. Крупп… «Дженерал електрик» уже тут, і, поки ми тримаємо сина старого Круппа Альфреда в Лансберзі, його брати Бертольд і Гарольд фон Болен ведуть переговори з нашими бізнесменами про розгортання виробництва. Як ви розумієте, тепер, коли німецькі старигани сидять у наших тюрмах, розмова з ними легка, приємна і вельми результативна в плані ваших інтересів. Концерн Сімменса — європейська орієнтація, нашим туди не влізти… — Джон Лорд відкинувся на спинку крісла й, усміхаючись, подивився на Дігона.
— Забавно, — сказав той, — я радий, що зустрів такого цікавого знайомого. Тепер я спокійний за долю моїх сорока мільйонів і можу летіти в Штати…
Лорд закурив.
«Сміливіше, хлопче, — подумав Дігон, — Я знаю, чому ти нічого не сказав про концерн Дорнброка. Якщо ти скажеш про нього все, отже, з тобою треба мати справу, але якщо ти, знаючи про загибель Самуеля, промовчиш, виходить, тобі ще рано включатися в серйозне діло. А підкоривши собі Дорнброка, я відомщу за брата і дістану ту владу в Німеччині, яка служитиме нашій з Самуелем справі».
— Кролятину вони добре готують, — сказав Дігон, обсмоктавши ніжку, — я завжди залишаю на кінець розмови смачний шматочок. Якщо розмова була невдалою, я заїдаю досаду, якщо вона була потрібною, я підкріплююсь перед початком діла…
— Про концерн Герінга, мабуть, нема смислу говорити, — відсьорбнувши молока з високої склянки, зауважив Джон Лорд, — це діло приречене, Герінг є Герінг… Ну, а Дорнброк є Дорнброк.
Дігон мовчав, він не говорив ні слова, повагом попиваючи холодну воду: американці швидко привчили німців у всіх ресторанах подавати до обіду воду з льодом…
— Скільки йому дадуть? — спитав Дігон. — Чи все-таки повісять?
— Я не став би вішати солдатів, які виконували накази свого командира, — зауважив Лорд. — Дорнброк — єдиний, хто не має широких зв’язків з діловим світом за кордоном, він завжди орієнтувався тільки на Німеччину;
— А скільки він викачав з окупованих країн? — поцікавився Дігон. — Чи на це тепер не зважають?
— Чому ж, — відповів Джон Лорд. — На це зважають, звичайно. Якщо хочете, можете дати на нього письмові свідчення у зв’язку з загибеллю вашого брата. Я прилучу ці свідчення до справи, і вони добре прозвучать на процесі.
— У такому разі я просив би вас ознайомити мене з розслідуванням з приводу загибелі Самуеля.
— Спробуємо, — відповів Лорд, — тільки чи варто ятрити незагоєні рани?..
Вони мовчки дивилися один на одного — Дорнброк і Дігон. Дігонові здалося, що він зараз чує, як у кишені жилета цокає великий кишеньковий годинник — подарунок Самуеля в день його двадцятиріччя.
— Сідайте, будь ласка, — сказав Дорнброк, показавши рукою на круглий металевий табурет.
— Це я кажу вам — сідайте. Сідайте, Дорнброк.
— У такому тоні розмови в нас не буде.
— Вона буде саме в такому тоні. Я прийшов до вас як до вбивці мого брата.
«Все-таки невихованість — нещастя американців, — подумав Дорнброк, сідаючи на своє залізне ліжко, — і звинувачувати їх у цьому не можна. Це те саме, що звинувачувати бідняка в бідності».
— Які у вас підстави вважати мене вбивцею вашого брата?
— Якби в мене цих підстав не було, я не розмовляв би з вами так.
— Перед тим, як я попрошу охорону припинити ваш візит, запам’ятайте, будь ласка, пане Дігон, номер рахунку в лондонському банку на ваші сорок три мільйони доларів — я переказав їх туди на ім’я Самуеля К. Дігона: 78 552.
— Я доплатив би вам ще сорок три мільйони, коли б ви тоді врятували життя Самуелю.
— Ви не знали, що таке нацизм. Хочете вислухати, яку роль я зіграв у цій трагедії?
— Значить, ви зіграли роль у цій трагедії?!
— Гейдріх — вам щось говорить це ім’я?
— Так. Це начальник вашої таємної поліції.
— Він викликав мене й попросив поїхати на дачу, де тримали вашого брата. «Адже ви знайомі з ним?» — спитав він. «Так, — відповів я. — Не дуже близько, але ми мали кілька справ у двадцять сьомому році». — «Умовте його погодитися з тією версією, яку запропонував Ейхман, і ми відпустимо його в Америку. Якщо він пообіцяє, що мовчатиме в Штатах, як його тут обробляли, а коли не додержить свого слова, тоді ми покажемо вам, як у нас обробляють на Принц-Альбрехтштрасе». — «Я не хочу бути негідником, обергрупенфюрер. Я хочу, щоб ви дали мені слово німця: коли Дігон мовчатиме, як його мучили, ви відпустите його». — «Я даю вам таке слово». І я поїхав до Самуеля, і він сказав мені, що йому пропонує Ейхман. «Але я повернуся додому, — сказав він, і там розповім усе, мій друже, все!» — «Це погубить мене тут, — сказав я йому, — я виступаю гарантом за вас перед властями». — «Що вони можуть без вас? — спитав він. — Що? Ви даєте їм ту могутність, якою вони загрожують світові. Ну виступите на прес-конференції й скажете, що я, підлий єврей, обманув вас і що все сказане банкіром — брехня і наклеп на рейх». Я не хочу брехати вам, пане Дігон, я умовляв Самуеля не робити цього, не ставити мене під. удар. Він був невблаганний. Нарешті ми домовились, що він, вирвавшись із Німеччини, обрушиться на мене з нападками як на пособника нацистів, як на їх адвоката і таким чином урятує мене від гестапівської кари. На другий день мене викликав Гейдріх і сказав, що мій запис розмови з Дігоном у нього на столі.
І він дав мені послухати цю розмову. Я винен у дурості, в довірливій дурості, а більше я ні в чому не винен. А потім Гейдріх надрукував у газетах, що мені передають гроші «єврейського банкіра Дігона». Тепер ви маєте право винести свій вирок.
Дігон навіть примружився від ненависті. Він стиснув кулаки, щоб не тремтіли пальці. «Я відомщу за тебе, брате, — сказав він сам собі, — я кину цього наці під ноги, як на заклання… Я відомщу за тебе, Самуель…»
— Що ж, ця версія точно враховує всю механіку вашої проклятої держави… Ви дуже страшна людина, Дорнброк… Уся справа брата зберігається в мене в фотокопії. І навіть повідомлення служби спостереження, чому запис розмови припинили. Ви тоді разом з Самуелем вийшли з кімнати, боячись апаратів прослухування. Може, не так? А от ваша розмова з Ейхманом у мене є.
