Весняні ігри в осінніх садах - Винничук Юрій Павлович (лучшие книги читать онлайн бесплатно без регистрации txt) 📗
У роті стояла спека пустелі, з піднебіння сіялося гаряче світло і спалювало все, що бачило на язику, я видихав безнадійну пустелю, на зубах хрускотів пісок — пити, пити, пити… Чи випити? О Боже, ні, тільки не це. Я запарив зеленого чаю і відчув, як з кожним ковтком у голові сходить сонце, проміння зблискує, розсіваючи тепло і радість, розганяючи смуток. На гілках затьохкали птахи, запах розквітлого бузку вдарив у ніздрі, а посеред пустелі розквітла оаза. Це все наслідки чаю.
Дорогою до Лесі я купив парфуми, букет троянд і поїхав на Новий Львів. У новобудовах я чуюся як зацькований щур, мені там незатишно і боязко: ці висотні будинки діють на мене з якоюсь агресією, мовби я чимось перед ними завинив. Ніби змовившись, вони роблять усе, аби заплутати мене, не дати знайти потрібне помешкання, навмисне повертаючись до мене не тим, що мені потрібно, боком, а інколи взагалі зникаючи з поля зору. Цього разу я блукав добрих півгодини, а коли нарешті потрапив до Лесі, там уже всі гості зібралися.
Леся нас познайомила, і я з радістю дізнався, що вона, крім мами, тата й сестри, має ще бабцю, хрещену маму, двох шкільних колєжанок, які вже встигли щасливо віддатися і прийшли з чоловіками, двох неодружених однокурсниць і аж трьох кавалерів, які на мене дивилися з промовистим почуттям невдоволення. Мабуть, кожен з них мав свої плани щодо Лесі, але самій Лесі це не заважало, і вона посадила мене між собою і сестрою. Сестра Лесі називалася Рома. Вона була старша за Лесю років на два-три. Рома була вища, Роми було більше. Вона дуже втішилася, отримавши таку гарну забавку, як я, на якій можна з успіхом проекспериментувати всі салати й закуски та домашні наливки. Вона повністю заволоділа моєю тарілкою, і я не встигав дожувати, як підкидала щось нове.
Я чувся не дуже добре у чужому товаристві й подумав, що вино мені додасть гумору, але вино там було жахливе. Краще б я замість тих парфумів подарував їй кілька пляшок шампана, тоді б і мені щось перепало. Наливки були надто солодкі й нудотні, а горілки я не п’ю. То були муки. Я сидів тверезий і зацькований. А тут ще Рома весь час щось мені лопотіла біля вуха, і я мав одне-єдине бажання: убити Рому, відкланятися й піти додому. Проблема була тільки в тому, що, убивши Рому, додому б я уже не попав. Живи, Ромо.
Найбільшою незручністю, коли я потрапляв у нове товариство, завше було те, що я неодмінно опинявся у центрі уваги. Будь-яка тема, що зачіпалася за столом, обов’язково викликала апелювання до мене: а яка ваша думка? Хотілося гаркнути: а ніяка! Дайте поїсти. Ну, власне, і це теж було проблемою. Мені не дають спокійно їсти, мене весь час смикають. У Лесі мене питали, чому я нічого не п’ю. Так, я міг пояснити, що не можу пити тої люри, якої вони сотворили, а горілка їхня — підробка, яку випродукували закарпатські цигани.
Після години сидіння за столом усі зарухалися. Хтось пішов на балкон курити, хтось — на кухню, за столом лишилися тільки Рома і я. У Роми виявився один суттєвий недолік. Вона торохтіла без угаву, рот у неї не замикався. Краще б вона виклала все на папері, слухати її теревені я не мав сили. Вона на все мала свій погляд. Люди, які на все мають свій погляд, мене завше відлякували через те, що я таким даром не володію. Я вибрав єдино можливу тактику: кивав головою і казав раз на півхвилини «угу». Цього було досить, щоб підтримувати розмову.
Коли ми залишилися самі, Рома почала мені пояснювати, які великі проблеми постають перед дітьми у школах. Рома була вчителькою. Нас ріднило те, що я за освітою педагог. Але була й суттєва відмінність: я жодного дня не працював за фахом. Мені начхати було на шкільні проблеми на сто років уперед, але я мусив слухати і кивати, слухати і кивати. Я відчув, що коли не вип’ю, то в якийсь момент зірвуся і завию. Може, навіть стану навкарачки задля більшого ефекту і когось покусаю. Але тих їхніх напоїв я пити не міг. У мене є принцип: сцяків не п’ю.
Порятунок заблиснув несподівано. Матуся попрохала Рому вибігти до крамниці по воду і дуже перепрошувала мене, що перериває таку цікаву розмову. Я зголосився супроводжувати Рому, мене відмовляли, але я наполіг. Надворі вечоріло, в повітрі розливалися пахощі розквітлих кущів. Рома змінила тему і торохтіла про погоду, яка останнім часом абсолютно не передбачувана. Як і наша влада, сказав я, очевидячки, не подумавши. Вмить Рома перескочила на політику і почала дерти владу у хвіст і в гриву. Я кивав.
Дорогою до гастроному я запропонував Ромі на хвильку усамітнитися, озброївшись пляшкою шампанського. Вона трішки завагалася, мовби роздумуючи, навіщо це я пропоную, але таки погодилася. Поки вона купувала воду, я взяв дві пляшки шампанського і сховав у кульок. Ми забрели у скверик, де не було жодної живої душі, й сіли на лавку. Я розкоркував шампанське, але пити довелося з горла. Пластикових стаканчиків у гастрономі не виявилося. Після кількох добрих ковтків я відчув і силу, і настрій на продовження застілля, але мені не квапилося. Мені було добре. Рома була симпатичною дівчиною з довгими ногами й великим ротом. Я обняв її за плечі й притулив до себе. Рома продовжувала торохтіти. Вона розповідала і розповідала, а я просто вимикався і думав про своє. Але під хмелем хочеться уже не вимикання, а спілкування. Я не знайшов іншого способу закрити їй рота, як притягнути за голову і поцілувати. Я засмоктав її так несподівано й агресивно, що це її паралізувало, вона зненацька перетворилася на єгипетську мумію: очі не кліпали, рука з розчепіреними пальчиками зависла в повітрі, а вуста жодним порухом не відповідали на мій поцілунок. Я цілував мумію і насолоджувався тишею, насолоджувався пахощами квітів і меду, ніжним сюркотом цвіркунів і далеким кумканням жаб. Коли я врешті відірвав свої вуста від її вуст, щоб освіжити горлянку, тишу — о диво! — ніщо не порушило. Рома мовчала з розкритими вустами і розчепіреними пальчиками. Я дав їй пляшку, вона ковтнула і далі мовчала. Я не мав нічого проти. Я люблю помовчати. Але це тривало недовго. За хвилю Рома сказала таке, від чого мені перехопило подих:
— Ось ми й поцілувалися.
Я подумав, що це мені почулося, й перепитав:
— Що?
Вона повторила все тим же відсутнім тоном. Це звучало так, мовби наше цілування було заплановане.
— А я думала, що це станеться пізніше, — додала вона.
Тут я вже й зовсім отетерів. Чого це вона вибудовує якісь плани?
— Не зрозумів, — сказав я. — Невже такі речі плануються?
— А що тут поганого? Я думала, що сьогодні ми тільки познайомимося і домовимося про зустріч. А потім зустрінемося, підемо гуляти… І тоді… тоді це станеться…
— А звідки ти мала певність, що ми домовимося про зустріч?
— А хіба ти цього не хотів?
— Е-е… я… звісно, хотів… але ми могли так відразу й не домовитися, правда?
— Правда. Але я рада, що сталося саме так. Якщо ти й справді мною захопився, то нема сенсу все це розтягувати.
Здорова думка. Але звідки вона взяла, що я нею захопився?
— Я давно хотіла з тобою зазнайомитися, але я така несмілива. Леся не раз тягнула мене у «Вавілон», переконуючи, що ти там буваєш щовечора, але тих кілька разів, що ми ходили, тебе не було. А коли Леся розповіла, що запросила тебе на свої уродини, я так зраділа!
Тут вона пригорнулася до мене ще тісніше, але я відчув лише, як наростає в мені гнів. Виходить, що Леся все підлаштувала навмисне і запросила мене для своєї сестри? Ну, не свиня? Авжеж, вона хотіла як краще, всі жінки прагнуть вчинити як краще, але часто виходить чомусь навпаки. Рома була симпатична дівчина, але не викликала в мене жодного спалаху почуттів. Я допив шампанське й витяг другу пляшку. Це Рому дуже здивувало, вона почала переконувати, що не варто, бо ми й так уже достатньо затрималися, до того ж вона більше пити не буде, але я її не слухав. Я вже захмелів якраз настільки, що міг їй сказати все, що думаю, про їхні напої. Невже вона не помітила, що я нічого, крім води, не пив? Невже вона не помітила, що тверезому перебувати у незнайомому товаристві важко? Я просто мушу зараз надолужити те, що проґавив за столом. Тепер настав час кивати їй, на очах у неї забриніли слізки, вона закліпала і — о диво! — цього разу не висловлювала жодної своєї думки, вона не тільки визнала мою рацію, але й зробила сама кілька великих ковтків. Я з утіхою помітив, що вона теж захмеліла і, цілуючи її знову, уже сміливо поклав руку на перса. Рома застогнала, вкусила мене за вухо і пересіла мені на коліна. Я погладив її стегна спочатку поверх сукні, а потім почав гладити під сукнею, поволі добираючись дедалі вище й вище, вона пробувала, не відриваючись від моїх вуст, перешкодити цьому, але я не збавив своєї наполегливості і моя рука розсунула її стегна та проникла до розпашілої розкішниці, Рома затріпотіла, як спіймана в сіть русалка.
