Роксолана - Загребельный Павел Архипович (е книги .txt) 📗

Астролог, покликаний сказати про султанове майбуття, передрік, що, коли Селім умре, на його тілі буде стільки кривавих знаків, скільки вбив він своїх братів і племінників. «Зате найприємніше володарювати, не лякаючись зазіхань своїх близьких», — відповів Селім і звелів задушити астролога. За перші три роки свого володарювання Селім подвоїв імперію. Жив у походах, у битвах, серед жорстокостей, крові й страждань, їв і спав разом із своїми вояками. Тішили його погляд криваві пожежі, насолоджувався слух зойками вмираючих, мав високу втіху від споглядання того, як його яничари розграбовують перські й вірменські міста, Дамаск, Апександрію і Каїр, хоч сам був байдужий до багатства й розкошів, їв простою дерев’яною ложкою, не терпів вишуканих страв, ніжного м’яса, був байдужий і до жінок. Єдине, що любив, окрім війни та кровопролиття, — це хіба що грубі вояцькі пісні та темні ісламські мудрування. Хоч як дивно, любив поетів, сам складав вірші, написав під псевдонімом Бахші, себто Милосердний, цілий диван[25] — коли і як? Його звали Грізним, Жорстоким, Страшним, Незламним. Усе це поєднувалося коротким, замашним словом — Явуз. Не сплодив більше жодного сина, не лишив по собі жодної улюбленої жони, яка б стала суперницею Хафси, за вісім років убив сім своїх великих візирів, перед смертю силоміць поставивши на цей найнебезпечніший при ньому пост старого мудреця і поета Пірі Мехмеда-пашу, нездатного до чвар і боротьби за владу, цілком відданого тихій мудрості й високій поезії. В народі навіть народилася приказка: «А бодай тобі бути візиром у султана Селіма!»

Такий спадок отримав Сулейман. Не було суперників, кордони імперії розсунуто до меж неосяжних, усе залякане й упокорене, повсюди панує сила, про справедливість забуто.

Чи лишив Селім якийсь заповіт своєму синові? Не тримав його коло себе, не наближав, уперто відсилав то в Румелію, то в Анатолію, щоразу відсилаючи разом із ним матір його Хафсу, цілих два десятки років до самої своєї смерті не підпускав її до себе, чужий її привабі й красі. Бо що таке для нього була краса поряд з великими державними справами!

Жив між небом і пеклом, освоїв владу й смерть, поріднив їх у своїй злочинній величі. Бо коли посполитість штовхає людину до підлостей мізерних, то велич — до зла великого. Адже сказано:

«Тримайся ж того, що тобі даровано!»

Чого міг очікувати світ од сина такого чоловіка?

Вже при вступі на престол Сулейман запобігливими мудрецями, які завжди змагаються в отриманні почестей від нової влади, був названий Сахіб Кіран — Володар Віку, той, хто має найліпше і з найбільшим успіхом сповнити число десять. Число ж десять вважається найдосконалішим у мусульманському світі, бо цим числом завершуються цикли лічби, десять пальців на руках і на ногах у чоловіка, людина має десять відчуттів: п’ять зовнішніх і п’ять внутрішніх, коран ділиться на десять книг, у кожній з яких по десять сур. Мухаммед мав десять учнів. Військо ділиться за принципом десятків, сотень і тисяч. Налічується десять астрономічних циклів, і десять геніїв розуму, згідно з прадавніми східними символами, володіють цими циклами. «Боже провидіння визначило, що Сулейман буде народжений у перший рік десятого віку за хиджрою (901 рік) і вступить на престол як десятий володар з династії Османів», — писав учений рабин з Солуня Мойсей Алмозино.

Венеціанський баїло. доносив своєму сенатові про нового султана: «Він справжній турок, в найвищій мірі поважає закон, поблажливий до християн, погано ставиться до євреїв, намножує знання і все робить свідомо, упертий у своїх намірах. Йому двадцять шість років, від природи жвавий, дратівливий, обличчям смаглявий, тюрбан носить насунутий на очі, що надає йому похмурого вигляду».

Тюрбан було помічено чи не найперше. У Селіма тюрбан був круглий, як великий м’яч, з-над нього високо вистромлювався гостряк шапки, пишне павине перо підтримувалося величезним смарагдом, улюбленим каменем султана. Селім носив свій тюрбан ледь не на маківці голови, намотаний абияк, трохи аж зсунутий набакир, оголюючи чоло, ніби яничар-забіяка.

У Сулеймана тюрбан був намотаний до самого верха шапки, білосніжна тканина лягала рівно, дбайливо, творячи вишукану споруду, величну й тяжку, що аж наповзала на самі брови. Казали, що султан цим прикриває свою вічну роздвоєність, невпевненість, вагання перед прийняттям рішень, внутрішню муку, що не дає йому ні підбадьорити будь-кого як слід, ні налякати, як годилося б у його становищі можновладця. Але ж був, мабуть, і рішучий по-своєму, коли вже з перших своїх кроків у Стамбулі дав зрозуміти, що не стане змішувати силу з справедливістю, а розокремить їх без щонайменших вагань і очікувань. Два павині пера па своєму тюрбані прикрасив великими рубінами, знову ж таки підкреслюючи, що не поділяє уподобань свого батька. Селімів смарагд покладено було в скарбницю султанського сераю. Тримався Сулейман холодно, був мовчазний, якийсь ніби чи то байдужий, чи сонний. Вагався чи чогось очікував? Провінції безмежної його імперії вклонилися новому султанові. Лише сірійський намісник Джамберді Газалі підняв бунт і проголосив себе султаном. Газалі, прозваний Слов’янином, прислужився покійному Селімові під час походу на Єгипет. Тоді він переметнувся від мамелюків до Османів, тепер підняв повстання проти нового султана з наміром скинути з Сірії османське ярмо. Почав з того, що перебив у Дамаску п’ять тисяч яничарів, тоді з п’ятнадцятьма тисячами вершників і тисячею аркебузників пішов на Стамбул. Недосвідчений у військовій справі Сулейман розгубився і навіть злякався. Вимушений був послати проти Газалі свого зятя Ферхада-пашу, хоч мав би за звичаєм своїх предків сам повести військо, щоб скарати зрадника. Ферхад-паша наприкінці січня 1521 року розбив Газалі під Дамаском. Бунтівник, переодягнений дервішем, спробував утікати, але був упійманий його людьми, приведений до султанського сераскера[26], де вже його ждав меч. Ферхад-паша привіз Сулейманові голову Джамберді Газалі, і радість нового султана була така велика, що він одразу хотів був послати ту голову, як підтвердження свого несхитного могуття, у дарунок венеціанському дожеві Лоредано. Баїло Пресвітлої Республіки в Царгороді Марко Міні насилу відраяв молодого султана від такого варварського вчинку. Сулейман схаменувся і після того замкнувся в собі ще дужче. Знав: світ допильновує кожного його поруху, прислухаеться до кожного слова, яке злітав з уст. У цьому радість, але й жах влади.

Все ж поволі звикав до влади. Не дозволяв тим часом собі ніяких надмірностей, ніякої пишноти. Радився з візирами, ходив до мечеті, час від часу вправлявся у стрілянні з лука, майже щодня бував у султанських стайнях, бо ту звичку мав ще замолоду. В Криму ще навчився вправно підковувати коней і любив зайти до стайні й заробити аспру, котра, як казав сам, «не забруднена була потом і кров’ю райї[27]». З придворних найближче до себе допускав тільки Ібрагіма, поважав великого візира Пірі Мехмеда-пашу, свого вихователя Касима-пашу і дієписця мудрого Кемаль-пашу-заде. Його характеру до кінця, мабуть, не знав ніхто, навіть найближчий до нього Ібрагім, бо на розпитування Гріті, як ставиться султан до жінок, той тільки знизав плечима:

— Не можу сказати. Здається, він байдужий до цього. Він не минає гарему, але й не піддається чарам своїх рабинь. Здається, валіде Хафса була цим вельми занепокоєна, побоюючись, щоб син не вдався у свого батька і не порвав із жіночим світом зовсім. По матері вона черкешенка, тому намірилася розбудити в синові мужчину, знайшовши для нього гідну жону з свого племені. Жінці майже завжди вдається зробити задумане. Останні три роки Сулейман поволі ставав рабом гарему. Бо там з’явилася Махідевран.

— Я чув це ім’я, — погладжуючи бороду, мовив Гріті з виглядом людини, для якої не існує таємниць. — Чув ще тоді, коли вона була в Манісі. Я купець, а купець повинен купувати також вісті про все, що діється довкола. Надто вісті високі. Про цю Махідевран можуть заговорити повсюди ще більше, ніж про самого Сулеймана. Чи не здається вам, Ібрагіме?