Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг TXT) 📗
Ціла Польща кипіла й тряслася від сеї шляхетської інтриґи. В ролі послів на сойм від соймиків поїхало богато противників короля,-найбільш обстріляні інтриґани і політикани шляхетської Річипосполитої. Люде помірковані, або не вмішані в боротьбу партій, не хотіли їхати на сойм, побоюючися, що він закінчиться крівавою усобицею, або принаймні таким гострим конфліктом між королем і шляхтою, що в нім краще не бути присутним. Против короля висунено найтяжчі обвинувачення, до державної зради включно. Його прихильники рахувалися з можливістю одвертого бунту. До Варшави стягнено військо на випадок якого небудь оружного конфлікту. Він висів в повітрі, в свідомости громадянства, і все було повне чутками про нього.
Дисненський ігумен Арон доносив цареві в лютім:
“Був я у ріжних великих панів і чув я від них богато вістей. Справді хоче коронна шляхта підіймати рокош на короля; а підканцлєр литовський Сапіга має доводити на короля кілька річей. Знову ж чув я, що Ляхи хочуть знова битися з козаками, а того їм не хочуть поступити, що Хмельницький просить: перед усім щоб не було в Литві унії, ні єзуїтів, ні Жидів-мовляв: “Я у вас не прошу України ні Поділля, бо ми то мечем зайшли, тільки у вас прошу одної Литви-дати нам, щоб у Литві була одна православна віра”. (Далі наводяться постуляти Хмельницького, як їх переказує передсоймовий окружник Ян. Радивила). “Ляхи все то були позволили, відложили до сойму, щоб конче їм козаків обманути,-і тепер те велике обманство виявилося, і розрух (разрушеньє) у війську козацькім”. Вийшли універсали від імени Ян. Радивила, прибиті на всіх городах, і в них подані такі постуляти (козацькі): Щоб у Литві святої унії не було, а щоб була віра схизматицька; костели зруйнувати і на їх місце зробити церкви, а маєтности й скарби церковні віддати на церкви, так само з кляшторами римськими. Єзуїтів і Жидів щоб у Литві не було, і всі збори (податки) аби збиралися православними. Майдебурське право аби судили православні, а уніятів і католиків аби не було в суді. Супроти таких і инших тому подібних домагань козацьких Радивил скликає шляхту на з'їзд 2).
А ось що записують московські посли, переїздячи через Білорусь, на сойм до Варшави: В Слонимі плебанів урядник перед московським гонцем Дохтуровим лаяв короля і називав зрадником і братом Хмельницького. В Вильні гонцеві доводилося чути, що Поляки короля не люблять, називають його нещасливим: ставши королем всю державу погубив; хочуть його скинути з королевства, а мати королем Ракоцу. Литва ж і Русь і Запорозькі козаки стоять за короля, тому сподіваються між Поляками і Литвою усобиці й війни, і думають, що на тім і сойм розірветься 3).
В Новгородку шляхта, міщани й Євреї сподіваються теж, що сойм буде зірваний, бо вся коруна піднялася против короля, за те що він з козаками замирився і “за Білорусців стоїть” 4). Хочуть вибрати королем Ракоцу: він їм присягає, що всіх “обляшить”. А за короля встала вся Литва і не хочуть його уступити; з Виленського повіту й инших повітів сенатори і шляхта-всі підіймаються в Варшаві, й чекають, що між иншим вийде велика біда. Ян-Казимір післав до Французів і до цісаря, щоб підняти Німців на коронних (на польську шляхту). І у всіх велике побоюваннє в сей бік (московський): кажуть, що Хмельницький відступив Смоленськ з городами (Москві), і безнастанно питають, чи з добрим ми їдемо (московські посли себто) 5).
Послові Прончищеву оповідали при кінці січня в Дорогобужі, що з Смоленська й инших повітів крім послів поїхало до Варшави на сойм богато иншої шляхти, щоб на соймі доконче вчинити рокош на короля-аби йому більше королем не бути, а київського воєводу Ад. Кисіля без усякого милосердя скарати на смерть, тому що за тайними зносинами короля і Ад. Кисіля з Хмельницьким мало що не зруйнувалась уся держава. Думають, що рокошане вчинять у Варшаві велике повстаннє, і сойм розірветься без діла. “Король їздив до Ґданська збирати податки, незаплачені за останні роки, і за ті гроші король потайки найняв чимале військо, боячися рокошу на соймі против себе. А рокош на соймі хочуть підняти на короля самі Поляки, Литва ж, козаки і Німці (пруські посли) всі стоятимуть за короля, бо й на королівство Яна-Казимира вибрала Литва та Запорозьке військо, а Полякам його й тоді на королівство не хотілось 6).
Писар королівської канцелярії оповідав Дохтурову в лютім: “В січні сього року 1652, писав Хмельницький до гетьмана литовського Януша Радивила, мовляв- відомо йому, що Ляхи, замирившися з ним, починають бунт на його милостивого пана Яна-Казимира; так він, Хмельницький, дав знати Ляхам, що він, Богдан Хмельницький, гетьман запорозький-страх ляховський, бич жидовський, і за пана свого милостивого вчинить гірше ніж перед тим. Про сей лист довідалися, і через се до короля до решти знеохотилися” 7).
Як бачимо між всяким иншим добром відроджувався і старий козацький монархизм: союз козацької старшини з королем против шляхти. Чи тільки в уяві шляхти? Може й ні. Є познаки, що старшина справді ще раз загравала в дуду льояльности до короля, заявляла бажаннє послужити йому опорою против шляхетських претензій і використати в своїх інтересах його сварку з шляхтою й маґнатами. Тим більше що одним з шляхетських обвинувачень против короля було се, що він тримав з козаками в останній кампанії і не допустив до повного їх знищення. Відзначу, що уродини королевича, 10 січня, прийняті взагалі з великою радістю в королівських кругах, дали привод також до маніфестацій льояльности з боку козаків. Про се писав Кисіль в нераз уже цитованім своїм листі до короля 23 січня: “Козаки з приводу щасливого народження потомка в. кор. мил. роблять ріжні проґностики і віщування: що він буде другим Олександром на світі, і не тільки імя козацьке буде служити йому (властиво: “кормигу служальства носити”, але се мабуть уже Кисілева стилізація), але й богато инших народів”. Правдоподібно й послам козацьким було доручено зложити козацькі поздоровлення і вирази льояльности в такім духу-тільки ж поки козацькі посли до Варшави доїхали, малий королевич помер, і поздоровленням уже не було місця.
Так само видохлася ще перед їх пізнім приїздом і справа Радзєйовского. Роздражнений його інтриґами король завзявся знищити його ще перед соймом, щоб не дати йому роздмухати свої справи в польській палаті і зробити з сойму судище над королем. Рідня і прихильники Казановскої-Радзєйовскої провокували підканцлєра ріжними способами. Прийшло до збройної битви під палацом Казановских, в сусідстві королівської палати; участників її покликав на свій суд маршалок двору за образу королівської резіденції, і сей суд, взагалі майже не практикований і що до компетенції своєї дуже сумнівний, збувши сторону Казановскої легкими карами засудив Радзєйовского, за тиждень перед соймовим терміном, на кару смерти, інфамію (позбавленнє чести) і конфіскацію маєтку за образу маєстату (стурбованнє королівської резіденції). Засуджений переніс справу на суд пьотрківського трибуналу-найвищого суду, зложеного з виборних шляхетських делєґатів, і сі дуже енерґійно взялися до справи шляхетського демаґоґа. Трибунал уневажив рішенець маршалка, оправдав Радзєйовского, а на інфамію засудив його противників, що перші напали на його мешканнє. Але король не чекаючи сього рішення-винесеного в середині лютого, уже в перших днях місяця розпублікував інфамію на Радзєйовского, що позбавляла його горожанських прав і надавала право кожному, денебудь здибавши, безкарно його вбити. Зарядив конфіскацію маєтків і роздав уряди і держави Радзєйовского новим кандидатам. Сойм розпочатий в розгарі сеї справи, 26 січня, став ареною завзятої боротьби партій: королівської і Радзєйовского. Королівська партия обстоювала правосильність маршалківського рішення і боронила головного противника Радзєйовского, підскарбія Служку, брата його жінки; партія Радзєйовского добивалась відставлення Служки, уже давніш засудженого на інфамію, але оправданого королем. Серед сеї боротьби сам Радзєйовский в середніх днях лютого потиху виїхав з Польщі за кордон, мовляв побоюючись убийників, що на його як на баніта насилав король. Він хотів пошукати протекції за кордоном, його ж приятелі тим часом порушили всі пружини, щоб підняти сойм і сенаторів в оборону неприсутного. Вони стали на чолі соймової опозиції; справа Радзєйовского стала осередком, збираючи наоколо всякі инші неприємні для уряду і двору справи. Авторитет короля впав цілком. Сесія сойму проходила зовсім безплідно серед нападів на короля і уряд і відгризань його прихильників.
