Острови Халдеї - Джонс Діана Вінн (читать книги без сокращений .txt) 📗
І вона розразилася тирадою про Короля Колма та його двір, яка тривала, допоки ми не досягли першого з пагорбів. Здається, вона помітила більше деталей ніж я. Вона згадала усе, від пилюки на королівському кріслі до убозтва на фермерському дворі. Я пам’ятаю, як вона казала про плями соусу на королівському одязі, про лінь його прислужників, про його негодованих свиней та про занедбаність його коней, але я не слухала уважно. Моя увага була направлена на м’якість та трепетання біля моїх гомілок.
Я весь час дивилася униз, але у візку не було нічого, окрім наших сумок та їжі. Зрештою, я простягнула руку униз та знайшла те місце. Мої пальці зустріли бакенбарди, холодний ніс та пару твердих, стоячих вух на великій круглій голові. Було так, як я майже очікувала: Плаг-Аглі. Невидимий. Хто б подумав, що такий негарний та магічний кіт має таке м’яке хутро? Я не могла опиратися тому, щоб не гладити його – він був як теплий оксамит – і я з легкістю робила це непомітно, оскільки Івар вередуючи дивився понад краєм візка, сильно ображений звинуваченнями Тітоньки Бек, а Тітонька Бек проголошувала промову краєвиду.
Насправді, Фінн слухав її, коли йшов риссю біля візка.
- Притримай коней, Мудрість! – протестував він, коли Тітонька Бек продовжувала нищити стан хатинок у фермерському дворі. – Чому король має бути великим? Назви мені причину.
- Щоб бути прикладом для інших, - відповіла моя тітка. – Заради стандартів, звичайно. І говорячи про стандарти… - і вона говорила знову, на цей раз про відповідальність короля, щоб бути прикладом для його підданих.
Плаг-Аглі муркотів. Він гуркотів настільки голосно, що я була здивована, що інші не чули. Чи, можливо Грін Гріт чув. Він перервав ораторство Тітоньки Бек, кажучи:
- Кігті та зуби, кігті та зуби унизу!
Але ніхто не звернув уваги, окрім моєї тітки, яка повернулася до папуги та сказала:
- Якщо це націлено на мене, закрий свій дзьоб, мій хороший птах, або пошкодуєш!
Грін Гріт перекотив свої мудрі очі на неї та перестав розмовляти.
Пагорби, як я казала, були важкі для Мое ослиці та для Фінна, який захекався та задихався та його обличчя стало рожевим, але не для решти нас. Берніка низка країна, із грудками, і немає нічого подібного до глибоких схилів Скарру. Коли Мое піднімалася по пагорбу, я дивилася навколо на зелені, зелені краєвиди, поцятковані латками сонця, що рухалися серед вологих багряних хмар, і я думала, що ніколи в житті не бачила таку прекрасну сільську місцевість. Пішов дощ, біля вершини пагорбу, і одразу з’явилася веселка, вигинаючись над усім цим. Я знайшла це славетним.
- Тьху! – сказала Тітонька Бек. – Волого.
Я могла сказати, що вона дійсно у поганому настрої. Коли Тітонька Бек така, найбезпечніше дотримуватися тиші, але жоден з інших трьох, здається, не зрозумів цього. Фінн сказав заспокійливо:
- Ах, але Мудрість, так дощ озеленяє наш чудовий острів.
Тітонька Бек видала низький шум-гарчання. Вона ненавидить заспокоєння.
Тоді Івар невинно запитав:
- Куди ми йдемо? Ти знаєш дорогу?
- До наступного містечка, звичайно ж! – різко сказала Тітонька Бек – Кул Нок*, чи якась подібна назва.
___________________
* Холодний стукіт.
- Кулохі, Мудрість, - поправив її Фінн.
- І звичайно я знаю дорогу! – прогарчала моя тітка. – Я була тут дівчинкою, за мої гріхи.
- Але… - сказав Івар.
Ого спробував допомогти.
- Насправді принц має на увазі, - сказав він, - який наш маршрут? Хіба нам не потрібно йти до Галлісу?
Через це він потрапив у лихо з двох боків. Івар сказав:
- Не кажи за мене. Бовдур!
Тітонька Бек подивилася на Ого та огризнулася:
- Звичайно ми туди йдемо, ти великий дурень! Ми йдемо до південного-сходу, униз до Протоки Чарка, і знайдемо інший човен. Думаєш, я не знаю, що роблю?
Здається, Івар все ще не розумів.
- Як ми будемо добиратися? Це дуже далеко? – сказав він.
- Замовкни, - сказала моя тітка. – Ти також дурень!
Івар виглядав настільки здивованим від її слів, що Фінн непомітно підійшов до нього та прошепотів:
- Це займе три чи чотири дня подорожі. Берніка більша за Скарр, але не така велика як Логра.
- Хіба цей хлопець не вивчав географію? – запитала Тітонька Бек вологі небеса.
Після цього, я не можу згадати чи хтось ще говорив багато, решту дня. Ми зупинилися для мовчазного пікніка з хліба, шинки та слив, а тоді пройшли через зелену м’яку рівнину. До вечора дощило дійсно сильно і цілком очевидно, що ми не дісталися Кулохі того дня. Ми були змушені зупинитися у вологому маленькому готелі на ніч.
Тітонька Бек сердито дивилася як дощ відбивається від соломи та зеленого моху, що ріст на стінах готельчику.
- Я ненавиджу Берніку! – сказала вона.
Іноді я роздумую, чи була б моя історія іншою, якби ліжка у готелі були зручні. Вони не були. Матраци, здавалося, були наповнені кущами дроку. Вони кололи та шелестіли, а каркас ліжка скрипів, і я знаю, що минули години перш ніж я заснула – і я лише заснула, коли Плаг-Аглі підповз до мене, теплий та м’який. Ймовірно, Тітонька Бек мала ніч ще гіршу ніж я. Коли я встала, скоро після світанку, вона все ще міцно спала, виглядаючи виснаженою. Я прокралася геть, униз сходів, де знайшла Івара, який заказав чудовий сніданок для себе та Ого та Фінна, але повністю забув про Тітоньку Бек та мене.
- Я зараз закажу для тебе, - сказав він. – Чи Бек щось хоче?
Моя тітка ніколи не їсть багато на сніданок, але вона любить чай. Коли я запитала на кухні, вони мали лише кропивний чай. Не було ромашки, не було чебрецю, не було шипшини. Я сказала їм принести їй нагору кухоль того, що в них було та пішла у двір, глянути на Мое. Ого переконався чи її добре годували та розчесали, а Плаг-Аглі сидів у візку, повністю видимий, поїдаючи остатки шинки. Я підійшла та сіла із ним та закінчила із більшістю хліба, і більшістю слив.
- Ти є дивним створінням, - сказала я йому. – Хто ти насправді?
Він лише потерся головою о мою руку та промуркотів. Тож ми щасливо сиділи поруч, допоки у готелі не вибухнув галас. Я могла чути, як хазяїн готелю та його дружина сильно протестували, гострий ляскіт гніву Тітоньки Бек, крики Фінна про мир та виск Івара, що це не його провина. Незабаром, обидва, Ого та Івар, вискочили у двір, все ще жуючи, а Фінн спішив за ними, годуючи Грін Гріт жменькою родзинок.
- Що відбувається? – сказала я.
- Твоя тітка - свиня! – сказав Івар, із набитим ротом.
- Звичайно, вона хотіла, щоб ми їли у візку, під час подорожі, - пояснив Фінн.
Виявилося, що Тітонька Бек не має грошей, як для ночівлі у готелі, так і для сніданків – Івар та Ого, звичайно ж з’їли їжу, яку вони замовили для мне. А Плаг-Аглі та я з’їли решту їжі у візку. Тітонька Бек була люта, тому що це означало, що тепер нам доведеться купляти їжу у Кулохі. Маю сказати, я не вважала, що це був дуже гарний привід для того щоб бути аж такою сердитою. Я списала це на погану ніч у поганому ліжку, і я симпатизувала Івару, коли він твердив:
- Вона могла сказати нам!
Ми вирушили під ще однією веселкою – великою подвійною – як дуже приглушена група, Тітонька Бек вся така пряма, її рот був стиснутий у злу лінію, а решта нас не насмілювалися сказати й слова. Лише Грін Гріт казав будь-що, і пронизливо кричав:
- Подвійний поклін, подвійне мірило! – Тітонька Бек кинула на нього погляд, коли правила, ніби вона пристрасно бажає скрутити його зелену пернату шию.
Ми дісталися Кулохі близько полудня. Івар стогнав від огиди, коли побачив його. Це було невелике містечко, а його стіни були зроблені з багна. За великими провислими воротами, будинки несистематично з’юрмилися біля ринку, і все, наче, смерділо.
- Я скажу це про Скарр, - пробурмотів мені Ого, коли візок хлюпав по дорозі до ринку, - принаймні ваші міста пахнуть чистотою.
