Острови Халдеї - Джонс Діана Вінн (читать книги без сокращений .txt) 📗

Король Колм обернувся та пильно подивився на маленького монаха. Для мене було цілком зрозуміло, що він леліяв цю обітницю.

- І що тебе змушує казати це? - домагався він.

- Так сказав Грін Гріт, - пояснив Фінн. – Він посланець богів.

Король витріщився на птаха. Так само зробила Тітонька Бек.

- Цей папуга? – сказала вона.

- Посланець богів, - сказав їй папуга.

- Ти лише повторюєш, що каже твій власник, - сказала йому моя тітка – і маю визнати, я би сказала те саме. Окрім того, що більше ніхто не казав “Обітниця зламана”.

- Ні, не повторюю, - сказав птах. – Це четвер. Обітниця зламана. Я впевнений у цьому. Це четвер.

- Диво, хіба він не диво? – сказав Фінн, посміхаючись на все своє кругле обличчя.

- Хм, - сказала моя тітка. Вона повернулася до короля. – Ну, Величність, здається твоїм бездіяльним четвергам кінець.

- Завдяки тобі, жінко, – гірко сказав король. – Чому цей птах просто не міг помовчати? – Він зітхнув, тому що кожний у натовпі фермерського двору, здавалося, чув птаха цілком ясно. Вони усі посміхалися та стукали один одного по спині та вітали Шона із звільненням його батька. – І чому ти не зміг тримати цю жінку назовні? – сказав король синові. – Ця обітниця передавалася від батька до сина, сотнями років. Будеш жити та шкодувати про це.

Шон виглядав враженим.

- Я завжди думав, що обітниця перейде до одного з моїх братів, - сказав він. – Чому я?

- Тому що ти не зміг зберегти ворота, звичайно, - сказав король.

- Я не розумію, - сказала Тітонька Бек, - чому успадкування неіснуючого прокляття може когось турбувати. Величність, ми…

- О, тихо, жінко! – наказав король. – Хто знає, яка халепа займе місце моєї обітниці, яка існувала кожного четверга. Ти принесла невдачу моїй родині. Що я маю зробити, щоб позбутися тебе?

Тітонька Бек виглядала безперечно захопленою зненацька. Фінн примирливо сказав:

- Величність, вони від Верховного Короля Халдеї, який послав їх із місією на Берніку.

Король дратівливо сказав:

- Не сумніваюся, він також хоче позбутися від неї. Гаразд, гаразд. Повернися у залу, жінко, та розкажи мені чому тебе послали затрясти Берніку. Він хоче найняти мене на війну із Галлісом, чи що?

Я могла бачити, що Тітонька Бек кипіла від гніву, від такого нешанобливого ставлення до неї. Коли ми всі юрбою зайшли усередину за королем, знову, вона бурмотіла:

- Я називаю це абсолютно невдячним. Майже безкоштовно я поверну обітницю назад. І я зроблю так, щоб вона діяла кожний день тижня!

Але, до того часу, як він знову всівся у своє крісло, а ми всі стояли перед ним, вона взяла себе в руки. Вона пояснила, ідеально ввічливо, як нас було послано рятувати сина Верховного Короля і – можливо – також зруйнувати бар’єр.

Король Колм сказав:

- Жінко, для мене це так, ніби ти збираєшся зробити неможливе. Що ти очікуєш від мене?

- Отримати твою допомогу, з королівської душевної доброти, Величність, - відповіла Тітонька Бек. – Якщо ти зможеш забезпечити нас віслюком та візком, і можливо деякою їжею та трохи грошима, я…

- Грошима! – вигукнув король. – Хіба Верховний Король не забезпечив тебе навіть грошима для виконання місії?

Я подумала: “Гей, він скупий, так само як і чудакуватий”

Тітонька Бек гордо випрямилася та сказала, так, ніби зізнання витягували з неї:

- Нам дали гаманець, Величність, але він виявився повний камінням.

Король Колм виглядав приголомшеним. Шоковане бурмотіння прокотилося позаду нас.

- Але це обов’язок будь-якого короля, - сказав він, - показувати щедрість у будь-який час. Дуже добре, ви отримаєте гроші. І я можливо зможу виділити вам візок та віслюка. Ще щось треба?

- Одну річ, - зізналася моя тітка. – Згідно пророцтва, ми повинні взяти із собою чоловіка з кожного острову. Ти можеш відправити із нами чоловіка з Берніки?

Я забула, що нам потрібна така людина. Якусь мить, я була схвильована, сподіваючись, що король відправить із нами Шона. Він мав таку гарну зовнішність. І дійсно, королівські очі звернулися у напрямку його сина. Тоді заговорив Фінн. Він відкашлявся та оголосив:

- Величність, я той чоловік. Тобі немає необхідності відривати від справ когось. Я та Грін Гріт вже вирішили відправитися із цими добрими людьми з їхньою місією.

- Кажи за себе, кажи за себе, - пробурмотів папуга.

Король засміявся від полегшення.

- Чудово! – сказав він. – Тоді із ними будуть боги. Ступай із моїм благословенням, Фінн Фітцфінн. І будь обережна, - додав він моїй тітці, - щоб цей монах не з’їв та не випив усі мої гроші.

Отже, отак все було. Півгодини по тому, ми виїхали з королівських задніх воріт у акуратному візку, Тітонька Бек керувала охайною маленькою ослицею, із чорною лінією на ній, подібній до позначки. Люди, які причіпляли ослицю до візка, не думали що у неї є ім’я, тож я назвала її Мое. Не знаю чому, окрім того, що це ім’я їй пасувало. У візку була їжа та банки із елем і, коли вона керувала, моя тітка самовдоволено поплескувала товстий гаманець на своєму поясі.

                       Глава 7.

Дорога була рівною та зеленою, спочатку через маленькі поля, а тоді через повністю відкриті болота. Мое весело бігла риссю, тягнучи гуркітливий візок, в той час як ми по черзі їхали. У візку було місце лише на двох, поруч із людиною, що керувала. У будь-якому разі, я не думаю, що Мое могла тягти всіх нас, п’ятьох. Вона точно не могла, коли ми виїхали на пагорби. Там усі, окрім Тітоньки Бек йшли пішки.

Але, поки ми були на рівнині, Тітонька Бек була дуже балакучою. Вона довго дискутувала із Фінном щодо релігії, поки Ого сидів, виглядаючи насупленим та оточеним таємницею, а Грін Гріт весь час казав:

- Займайся своєю справою!* Займайся своєю справою! – допоки, як Ого сказав пізніше, він не захотів скрутити птахові шию.

^{_________________}

^{* Також можна перекласти як: “Не лізь у чужу справу!”.}

Коли наступила черга їхати у візку Івара та моя, Ого крокував попереду, щоб охолонути, а Тітонька Бек сказала Івару:

- Ти довозі повільно вийшов з залу, коли метеорит впав? Що тебе затримало?

Івар знизав плечима:

- Назовні був небезпечний звук.

- Був. Хтось міг бути поранений, - сказала Тітонька Бек. – Ти міг допомогти їм.

- Хтось у моєму стані, - сказав Івар, - будучи королівським сином, тощо, має бути обережним. Мене могло вбити! Не думаю, що боги Берніки багато піклуються про людей.

- Але вони піклуються, - сказала моя тітка. – Цей удар блискавки не зашкодив нікому окрім курки! Чого це ти такий обережний, навіщо, можу я запитати?

Івар був здивований, що вона запитує. Я також, само собою зрозуміло.

- Я можу бути королем, одного дня, - сказав Івар. – А із тим, як поводиться мій брат, я можу стати королем завтра.

- Якщо ти так думаєш, то ти більший дурень ніж я про тебе думала, - різко сказала Тітонька Бек. – Твій брат Донал дуже хитрий молодий чоловік і приземляється на ноги, як кіт, маю тобі сказати.

- Я так не думаю, - протестував Івар.

Мені здавалося, що Тітонька Бек намагається показати Івара у найгіршому світлі. Спочатку для неї він був боягузом, а тоді він став по-дурному амбіційним. Не чекаючи, кого у ньому вона розкриє наступним, я втрутилася.

- Тітонька Бек, чому ти вирішила піти до Короля Колма?

Тітонька Бек, як я сподівалася, відволіклася.

- Це був наш очевидний вибір, Ейлін, - сказала вона мені. – Ми були у чужій країні, без грошей, без їжі, без транспорту, і у нас було завдання. Усі королі можуть бути щедрими, за умови, що ти даси їм достатньо підстав. І, як ти бачила, це спрацювало – хоча, мушу сказати, - вела вона далі, у найбільш несхвальній манері, - я не очікувала знайти товстого чоловіка, який хропе у тьмяному сараю та чіпляється за свою обітницю, щоб нічого не робити. Якби я була зараз його дружиною – а я думаю, його королева повинна бути такою ж поганою, як і він – я би не витримала довше ніж тиждень.