Із медом полин - Куява Жанна (книги без регистрации бесплатно полностью сокращений .txt) 📗

І вже того ж року, наприкінці літа, поїхала Ритка на заробітки в сусідню Білорусь, де з шостої, а то й з п’ятої ранку і до заходу сонця, не розгинаючи спини, завзято збирала картоплю. Вириті копачем бульби накидала в два кошики й сама худими руками-билинами носила їх до тракторного причепа, що виднівся посеред безкрайого поля. І так сотню разів на день.

Ритка старалася заробити на придане, про яке дбала чи не кожна наречена в їхньому селі, – на меблі для спальної кімнати щасливого молодого подружжя.

Звісно, після перших заробітків їй забракне грошей, щоб купити одразу шафу з чотирма дверцятами, сервант, трюмо, дві тумбочки й комод. Але на широке двоспальне ліжко, знала, платні має стати. А далі – аби бажання, життя ж допіру починається!

За три тижні Ритка повернулася додому з грішми та обгорілим, наче підсмаженим на пательні тілом. А що засмагу мала не морську, то її щічки скидалися не на апетитну шоколадку, а на розрізаний навпіл столовий буряк. Ніс та плечі від надміру сонця лущилися, вкривалися неприємним, подекуди навіть бридким ряботинням: воно вигравало майже всіма відтінками невластивого здоровому тілу яскраво-бурячкового кольору. Де й поділася на Ритиному личку біленька з природи шкіра. Ця ваблива й водночас уїдлива для сільського ока познака її безтурботного життя зосталася вже в минулому.

Приїхала Ритка «четвертим» (бо прибував о 16-й годині) автобусом, а вже увечері Віктор як стій був у неї. Щоб уникнути п’яних і безглуздих балачок матері та Андрона, дівчина вирішила відгородитися й побути з коханим наодинці. Цебто швиденько накрила стіл не в загальній кімнаті, а на веранді. Насмажила картоплі, яєць зі шкварками, нарізала малосольних огірків і налляла півлітра самогонки, що її купила в Матвійчукової Зіньки. Чула та й сама знала, бо не раз пересвідчувалася, що в цієї ґаздині [38] виходить найміцніша в селі бурячанка.

– Ну що, Вітьку, вип’ємо, бляха-муха, за моє повернення?! – налила собі та йому по пів стограмової чарки й далі виголошувала тост: – Я, опше-то, так скучила за тобою, за запахом твого гм… тіла, – злегка засоромилася, відвела погляд, але рум’янцю на засмаглому до брунатності личку помітно не було. – Давай за те, щоб усе було добре! – гордо піднесла склянку до Вікторової, цокнула об неї і, не дожидаючи відповіді, одним духом вихилила горючий вміст.

– Щоб усе було добре! – підтримав її Віктор і собі перекинув сорокап’ятиградусної.

– Слухай, а може, ми сьогодні не підемо до клубу? – вже сміливо підморгнула дівчина й показала на дерев’яний тапчан, що стояв там-таки, на веранді, тільки ховався за зеленкуватими шторами з тонкого ситцю. На цій лежанці минула не одна їхня любовна ніч.

– Можемо й не йти, – видно було, що заманлива пропозиція імпонувала злегка захмелілому кавалерові, що теж неабияк скучив за палкими та розкутими любощами. Такі він мав лише з Риткою.

– Хоча… я ж планувала з дівчатами зустрітися, все-таки майже місяць не бачилися, – Маргарита миттю обернулася зі спокусниці на звичайну бесідницю.

Саме ці її дурнуваті, як їх подумки називав Віктор, зміни в планах найбільше зачіпали юнака й дражнили. То вона натякає на любощі, то вже збирається на танці…

«Ну не зараза?! Хіба можна бути спокійним коло такої незрозумілої дівки?! Ох, Ритко, ох, умієш ти збудити в мені всеньке нутро», – зринуло у Вікторовій голові й віддало дриґом у штанях. Він уже не чекав, поки пляшку візьме Рита, сам налив по другій, мовлячи:

– За тебе, Квітко-Маргаритко! – серце його забагло негайного кохання.

– Ура! – весело скрикнула дівчина, бадьоро піднімаючи худою рукою вже не п’ятдесят, а близько ста грамів.

Про те, як Віктор жив оці три тижні без неї, Рита не запитувала. Не цікавили її й нові сільські плітки та пересуди. Вона теревенила про щось нейтральне, веселе, ба навіть смішне. Про те, як у Білорусі, в колгоспному будинку, жили вони вшістьох у маленькій кімнатці, як по двоє спали на вузькому ліжку, а вечорами займали чергу до невеликої миски, в якій так-сяк милися-підмивалися. Або ж як боялися серед ночі по одному ходити в туалет, що стояв у полі аж за п’ятнадцять метрів од будинку. Тож коли комусь припікало до вітру, мусив прокидатися й брести в ніч іще хтось небайдужий з компанії.

Рита була проста, наче крій фартуха, непримхлива, як бадилля споришу, щедра, мов грозова літня злива. І безкорисливо любляча. Віктора неабияк тягло до цієї легковажної та живорадісної бешкетниці, адже вона ніколи не набридала прискіпливими ревнощами, не гнітила нудними скаргами та наріканнями на тяжке життя, з її вуст не виривалися докори та прокльони. Вона була не схожа на решту сільських дівчат іще й тим, що не жила за певними правилами-уставами, не прагнула, щоб і в неї виходило все, як у людей. Рита жила по-своєму, тому її вважали за інакшу. Насправді ж вона просто залишалася собою. Була справжня.

Поруч із Ритою Віктор почувався вільним птахом, що, налітавшись, однаково повертається до годівниці, де, мав переконання, завше буде що попоїсти. Хоч ці вільні й сміливі стосунки не лише тішили й задовольняли гонористого юнака. Він часто казився через те, що Рита не з тих дівчат, яких беруть заміж. А він же такий завидний парубок! Хата, машина, заочне навчання у виші… Надивившись на бідність, нехлюйство, ненависть і чвари, в яких росла Маргарита, Вікторові щоразу хотілося втекти якнайдалі й більше ніколи до цієї дівчини не повертатися. Але присилувати, змусити себе не міг. І хоч усвідомлював собі, що таки справді досить симпатичний, ставний, що після танців пройтися з ним бажає не одна тутешня чи й приїжджа міська красуня, проте однаково думав про Маргариту й лише її хотів цілувати та голубити.

Але десь за півроку їхніх стрічань, навесні – тоді Ритка якраз ізнову подалася на сезон сапати ранній буряк – Віктор таки проекспериментував, не відмовивши в білому танці одинадцятикласниці Світлані, доньці вчительки Алли Миколаївни, що викладала англійську мову. Тоді й додому дівчину провів, і поцілункові не противився, бо ініціаторкою цього була власне скромниця Свєтка. Як виявилося, то лише на перший погляд вона здавалася такою безневинною дівчинкою, бо вже другого вечора запросила Віктора до літньої кухні, де провели вони по-дорослому пристрасну ніч. Хлопець і не зогледівся, як це сталося. І лише згодом довідався, що Світлана по вуха в нього закохана й хоче будь-що одружити з собою.

– А що, Ритко, знову з курорту прибула? – підскубували юну заробітчанку сусіди.

– Еге ж, із моря! Зеленого! – сезонники саме так називали сапання плантацій буряків у чужих колгоспах – зелене море.

Тієї червневої суботи, коли вже така рідна Квітка-Маргаритка вкотре повернулася з Білорусі й стала пригощати Віктора смаженою картоплею з яєчнею, а відтак обсипати поцілунками й обдаровувати любощами, він дізнався, що Світлана вагітна. На третьому місяці. Йому про це ще вранці сказала мати. А матері – колежанка. Себто за справу взялися дорослі… Хлопець гадав, що признається про це Ритці. Але не зміг. Прийшов і другого дня, і третього-четвертого-п’ятого, але так нічого й не повідав.

Світлана й собі попервах мовчала: приховувала дражливий стан, бо мусила гідно відбути найвідповідальніший у житті кожної старанної учениці період – випускні іспити. А потім, як усе минулося й маскувати випуклого животика було вже ніяк, щаслива дівчина, не соромлячись, ба, навпаки, вільно та пихато повістувала всім, що невдовзі одружиться з красенем Віктором.

Звісно, Риті одній з найперших донесли пікантну інформацію. Однак бучі Крадуниха не збивала, сліз із цього приводу нікому не показувала. Вдавала, ніби те її геть не зачепило, не злякало й не розлютило. Складалося враження, що до такої неприємності та болісної зради вона поставилася з невимушеною легкістю та простотою. Навіть байдужістю.

– Ну, якщо то правда, матиме Вітька, бляха-муха, добру тещу! – відбувалася жартами. – А мені, опше-то, чого страждати? Хіба мало хлопців на світі?…