П'ятнадцятирічний капітан - Ве?рн Жу?ль Ґабріе?ль (книги полностью бесплатно .TXT) 📗

При цьому Дік Сенд не переоцінював своїх можливостей. Юнак міг залежно від обставин ставити чи прибирати вітрила з допомогою Тома та інших негрів, однак йому ще бракувало знань, потрібних для того, щоб визначати місцеперебування корабля в океані.

За чотири-п'ять років Дік Сенд досконало оволодів би прекрасним і водночас важким фахом моряка. Він навчився б послуговуватись секстантом — приладом, яким капітан Халл щодня визначав висоту небесних світил. За хронометром, що показував час Грінвічського меридіана, він би визначав довготу. Сонце б стало його повсякденним порадником. Місяць і планети говорили б йому: «Твій корабель тут, у цій точці океану!» Небесне склепіння — цей найдосконаліший і найточніший годинник із зірками-стрілками, що його не годен вивести з ладу ніякий удар, — показувало б йому години й пройдені відстані. Шляхом астрономічних спостережень він би визначав — як щодня визначав і капітан Халл — місцеперебування свого корабля з точністю до однієї милі, нинішній та подальший правильний курс.

А поки що Дік Сенд міг робити це тільки приблизно, вимірюючи пройдений шлях лагом ⁴⁸, визначаючи напрямок компасом та вносячи поправки на дрейф.

Проте він не злякався.

Місіс Уелдон зрозуміла все, що відбувалося в душі сміливого й рішучого хлопця.

— Дякую, Діку, — мовила вона твердим голосом. — З нами вже немає капітана Халла. Вся команда загинула разом з ним. Доля корабля в твоїх руках! Я певна, Діку, що ти врятуєш корабель і всіх нас.

— Так, місіс Уелдон, — відповів Дік Сенд, — я постараюсь це зробити.

— Том і його товариші — славні люди; ти можеш на них покластися.

— Я знаю. Я навчу їх морської справи, й ми разом керуватимемо «Пілігримом». У гарну погоду це легко. А в погану… ну що ж, поборемося з негодою і врятуємо вас, місіс Уелдон, вашого малого Джека і всіх інших! Я відчуваю, що здатен це зробити.

— А ти можеш сказати, Діку, де перебуває «Пілігрим» тепер? — спитала місіс Уелдон.

— Це дуже просто дізнатись, — відповів юнак. — Мені треба тільки глянути на карту, де капітан Халл учора позначив наше місцеперебування.

— А ти зможеш повести корабель у потрібному напрямку?

— Так. Я триматиму курс на схід, до того місця на американському узбережжі, де ми повинні пристати.

— Однак, Діку, — мовила місіс Уелдон, — ти, мабуть, і сам розумієш, що ця катастрофа може та й має змінити наші попередні плани? Звісно, відпадає всяка необхідність вести «Пілігрим» до Вальпараїсо. Тепер треба плисти до ближчого порту на американському узбережжі.

— Безперечно, місіс Уелдон, — відповів Дік Сенд. — Можете не боятись. Американський берег сягає так далеко на південь, що ми до нього десь неодмінно та пристанемо.

— А де він, коли дивитися звідси? — спитала місіс Уелдон.

— Он там, — відповів Дік Сенд, показуючи рукою на схід.

— Ну що ж, Діку, прийдемо ми до Вальпараїсо чи до якогось іншого порту — байдуже. Головне для нас — дістатись до берега.

— Ми до нього обов'язково дістанемось, місіс Уелдон, і я вас висаджу в безпечному місці, — впевнено відказав юнак. — Сподіваюсь, неподалік од берега ми зустрінемо яке-небудь каботажне судно. А норд-вест дужчає, місіс Уелдон! Коли він протримається, ми пройдемо чималий шлях і швидко дістанемось до берега. Напнемо всі вітрила — від грота до клівера!

Дік Сенд говорив з упевненістю бувалого моряка, котрий чув під ногами палубу надійного корабля — корабля, який не повинен підвести його. Він уже був зібрався з допомогою негрів поставити вітрила й стати за стерно, аж тут місіс Уелдон нагадала йому, що насамперед він має визначити місцеперебування «Пілігрима».

І справді, це належало зробити передусім. Дік Сенд пішов до капітанської каюти і приніс звідти карту, де звечора капітан Халл позначив крапкою їхнє місцеперебування. Він показав місіс Уелдон, що шхуна-бриг перебуває на 43°35? південної широти і 164°13? західної довготи, бо за останні двадцять чотири години судно майже не зрушило з місця.

Місіс Уелдон схилилася над картою. Вона вдивлялася в коричневу пляму, що нею позначено землю, праворуч од цього широкого океану. То був берег Південної Америки, велетенський бар'єр між Тихим і Атлантичним океанами — від мису Горн аж до берегів Колумбії. Розглядаючи, отак як вона, недосвідченими очима карту, де вміщався цілий океан, можна було подумати, що берег зовсім недалечко й довезти туди пасажирів на «Пілігримі» — легка й незабарна справа. Ця ілюзія незмінно виникає у кожного, хто незнайомий з масштабами морських карт. Місіс Уелдон і справді здавалося, що до землі рукою подати, як і на оцьому клапті паперу.

Та коли б хто зобразив «Пілігрим» на цьому папері, витримавши точний масштаб, то судно було б куди менше за найдрібнішу з мікроскопічних інфузорій! І тоді ця математична точка, позбавлена відчутних розмірів, так само б загубилася на карті, як і сама шхуна-бриг серед безкраїх тихоокеанських просторів!

Дік Сенд уявляв собі все це не так, як місіс Уелдон. Він знав, що до землі далеко, що до неї плисти чимало сотень миль. Але він уже прийняв рішення. Відповідальність, яку він узяв на себе, робила його дорослим.

Настав час діяти. Треба було скористатися з цього норд-веста, що дужчав і дужчав, пересилюючи супротивний вітер, який повівав досі. Табунці пір'ястих хмар високо в небі вказували на те, що він віятиме досить тривалий час.

Дік Сенд покликав Тома і його товаришів.

— Друзі мої, — мовив він. — На нашому судні немає іншої команди, крім вас. Я не можу керувати «Пілігримом» без вашої допомоги. Ви не моряки, але у вас дужі руки. Тож коли ви ними як слід попрацюєте, ми зможемо повести «Пілігрим» належним курсом. А від цього залежатиме наш загальний порятунок.

— Капітане Дік, — відповів Том, — мої товариші і я — віднині ваші матроси. Доброї волі нам не бракує. Все, що ми здатні зробити за вашими наказами, зробимо!

— Чудові слова, Томе, — зауважила місіс Уелдон.

— Так, чудові слова, — повторив Дік Сенд. — Проте нам слід діяти обережно. Я не хочу ризикувати, тож не буду ставити водночас усіх вітрил. Краще йти трохи повільніше, зате з більшою безпекою. Цього вимагають обставини. Я покажу кожному з вас, друзі мої, що він має робити. Сам я стоятиму за стерном, доки стане снаги. Вряди-годи я лягатиму на дві-три години відпочити — цього мені буде досить. Однак треба, щоб на дві-три години хтось із вас заступав мене. Я вам, Томе, покажу, як керувати, послуговуючись компасом. Це зовсім неважко, і ви швидко навчитеся тримати правильний курс.

— Постараюсь навчитися, капітане Дік, — відповів старий негр.

— От і гаразд, — сказав юнак. — Постійте зі мною біля стерна до вечора, і, якщо я геть стомлюся, ви вже сьогодні заступите мене.

— А я? — спитав малий Джек. — Невже я ні в чому не зможу допомогти моєму другові Діку?

— Звичайно, зможеш, любий мій хлопчику, — відповіла місіс Уелдон, пригортаючи Джека. — Тебе також навчать керувати судном, і я певна: коли ти стоятимеш за стерном, вітер буде супутний.

— Звичайно, мамо, звичайно! Обіцяю тобі! — вигукнув хлопчик, плещучи в долоні.

— Так, — сказав усміхаючись юнак. — Добрі юнги приносять кораблеві супутний вітер. Це знають старі моряки.

І докинув, звертаючись до Тома та інших негрів:

— А зараз, друзі мої, треба підняти грот. Будемо брасопити реї. Всі повинні точно виконати все, що я скажу.

— До ваших послуг, капітане Дік! — відповів Том. — Ми до всього готові.

Розділ X

НАСТУПНІ ЧОТИРИ ДНІ

Отже, Дік Сенд став капітаном «Пілігрима». Не гаючи жодної хвилини, він поклопотався підняти вітрила.

Пасажири жили одним-єдиним бажанням — якомога швидше добутись до «Вальпараїсо або хоч до першого-ліпшого американського порту. Дікові Сенду належало визначати напрямок і швидкість «Пілігрима», вираховувати середню швидкість і щодня наносити пройдений шлях на карту. Для цього, як уже говорилося, досить було мати лаг і компас. На судні був гвинтовий патент-лаг, що його стрілка показувала на циферблаті точну швидкість за певний проміжок часу. Цей корисний, простий у користуванні прилад міг їм неабияк знадобитися. Ним могли послуговуватись навіть негри.