Жорстоке небо - Кидрук Максим Иванович (читать книги полностью без сокращений .TXT, .FB2) 📗
– Тридцять…
Радислав обома руками стискав штурвал і не зводив очей з торця смуги 22L, готовий відреагувати, якщо який-небудь вихор спробує в останній момент зіштовхнути «ААРОН 44» з глісади.
– Двадцять…
До восьми широких білих ліній, якими позначено початок смуги, лишалось не більше ста метрів. І в цей момент українець помітив таке, від чого волосся на потилиці здибилося.
– Що за?! – Радислав зіпнув ротом, наче викинута на берег рибина. На мить чоловіку перехопило подих. Зрештою він гримнув російською: – ТВОЮ МАТЬ!
Другий пілот скинув голову.
Погляд Ротка сфокусувався на нечітко окресленій громадині, що стриміла просто в центрі посадкової смуги за кілометр від літака. Вже в ту мить командир екіпажу мав би зреагувати, ривком переставивши важелі тяги двигунів у положення «TO/GA» [41] і потягнувши штурвал на себе. Ротко чітко бачив перешкоду і, попри це, цілу секунду не вживав жодних заходів. Пілот наче задерев’янів. Чому? Бо його мозок відмовлявся опрацьовувати побачене. Незважаючи на те, що зір визнано основним органом чуття людини, очі насправді є вельми ненадійним джерелом інформації. Протягом секунди в голові Радислава снігоочисника не існувало з тієї простої причини, що його мозок вважав, що снігоочисника не може, а точніше – не мало би бути на діючій злітно-посадковій смузі.
Хтозна, можливо, саме ця секунда мала вирішальне значення.
Першим зорієнтувався Метью.
– Снігоочисник! – заволав другий пілот, упізнавши в громадині із розмитими обрисами машину для розчищення смуг від снігу. Не чекаючи команди капітана на скасування зльоту, він пересунув важелі тяги двигунів уперед – на повну потужність – до перемикача «TO/GA».
Одночасно з рухом Метью Ріґґсона в навушниках пілотів залунав переляканий голос диспетчера:
– «Континенталь» 1419! Набирайте! Набирайте висоту!!! – хтось із зали управління польотами спробував попередити екіпаж, сподіваючись, що пілоти встигнуть вивести лайнер на друге коло.
Радислав Ротко кліпнув і, все ще не до кінця усвідомлюючи чи, мабуть, не вірячи в те, що відбувається, машинально спробував відповісти:
– Е-е… диспетчерська… – і згаяв ще півтори секунди. «ААРОН 44» секунду тому зі швидкістю 135 вузлів пролетів над торцем посадкової смуги 22L і, продовжуючи втрачати висоту, наближався до двох широких поздовжніх рисок, що розташовані за триста метрів від краю смуги і якими позначають точку торкання. Засніжене летовище мелькало за вікнами кабіни з кошмарною швидкістю – ефект від зближення із землею. На той момент висота лайнера над смугою була не вищою від семи метрів – заледве висота двоповерхового будинку.
Зрештою через дві з половиною секунди після того як молодий Ріґґсон самостійно перевів двигуни у злітний режим, Радислав струснув заціпеніння і гарячково скомандував:
– Go around!!! Full power! [42] – одночасно тягнучи штурвал на себе.
– Не знаю… Не йде! – злякано бовкнув другий пілот, учепившись у штурвал.
– Що?! – Ротко швидко зиркнув на важелі тяги біля правого коліна, переконавшись, що обидва поставлено в крайню передню позицію. Досвідченому пілоту знадобилась доля секунди, щоб збагнути: перемикач «TO/GA» активовано.
«ААРОН 44» тим часом, підкоряючись команді з кабіни пілотів, слухняно задер носа і продовжував мчати вперед, витримуючи висоту 5 метрів. Спрацював ефект екранування, [43] тобто відбивання повітря, відтиснутого крилами до землі, назад і створення таким чином додаткової підйомної сили. Нетривале витримування літака на малій висоті, спричинене екрануванням, трапляється під час посадки будь-якого лайнера.
До снігоочисника лишалось трохи більше шестиста метрів.
– Не йде!.. – з відчаєм повторив Метью. Радислав чи то не почув, чи то не зрозумів другого пілота. – Господи, не вбивай мене! – запанікував другий пілот.
Одночасно із розпачливим вигуком бельгійця кабіну затопив гул двигунів, що вийшли на повну потужність. Стрілки на цифрових дисплеях, що відповідають параметрам N1 та N2, рвонули до позначок 100 %. «ААРОН 44» наче прокинувся, але висоти не набирав. Річ у тім, що відхід на друге коло з гранично малої висоти безпосередньо перед приземленням, коли вже прийнято рішення і віддано команду «Сідаємо!», є напрочуд складним і стресовим маневром і для літака, і для членів екіпажу. Навіть якщо вертикальну швидкість у моменти, що передували приземленню, було витримано в межах норми (3,5–4 м/с), двигуни літака не можуть забезпечити створення такої тяги, яка б уможливила моментальне нівелювання кінетичної енергії, спрямованої до землі.
«ААРОН 44» просів, торкнувшись колесами смуги, і тут-таки, підхоплений двигунами, що ревли, перемелюючи сніг з чорнотою і вітром, відірвався від землі.
– Метью, давай на себе! На себе-е!!! – закричав Радислав.
Пілоти щосили тягнули штурвали на себе. Борючись із перевантаженням, що виникло через різку зміну напрямку руху, обоє висунулися з крісел і приклеїлися поглядами до вікон, кожен зі свого боку, намагаючись понад високо задертим носом лайнера розгледіти, скільки лишилось до снігоочисника.
Від дванадцятитонної машинерії їх відділяло менше трьохсот метрів.
– Давай! Давай! Давай! Давай же, блядь! – на цей раз Радислав горлав українською, адресуючи свої слова не Ріґґсонові, а літаку.
«ААРОН 44» став на крило і почав повільно набирати висоту. Дуже повільно.
Із вікон зали управління польотами за літаком невідривно стежило кільканадцять пар перелякано витріщених очей. Посивілий Ґастон Лем’єр стояв, затуливши половину обличчя зведеними докупи долонями, і не дихав. Він намагався відвернути голову, але очі наче примерзли до снігоочисника.
Яскраве світло руліжних фар українського літака затопило сліпучим полум’ям кабіну «Øveraasen’а». Ноель Леґрас, чорношкірий водій, злякано обернувся і закляк, побачивши, що з нутрощів снігового бурану на нього вивалюється сорокатонний літак. Хлопчина обісцявся і за мікроскопічну мить збагнув, наскільки дріб’язковими й марними були його хвилювання через Свєтлану. Тепер він готовий був на що завгодно, готовий був споглядати, як його колишню пасію по три рази на день грають усі підстаркуваті менеджери «ArcelorMittal», аби лише не бачити того, що сунуло на нього із розлючених небес. Ноель крутнув кермо праворуч, намагаючись прибрати снігоочисник зі смуги, хоча в глибині душі розумів: маневр марний. Якщо літак не підніметься достатньо високо, зіткнення не уникнути: надто велика різниця у швидкостях лайнера та неповороткого автомобіля з довжелезним причепом.
Відстань між «ААРОНом 44» і «Øveraasen’ом» скоротилась до ста метрів.
Два турбовентиляторні двигуни Д-436-44, розроблені Запорізьким конструкторським бюро «Прогрес» і виготовлені на заводі «Мотор-Січ», разом генерували 136 тисяч ньютонів тяги – неймовірна потужність як для регіонального реактивного лайнера, але цього було недостатньо.
Уже коли снігоочисник щез із поля зору, сховавшись за носом літака, Радислав Ротко подумав про завтрашню зустріч в аеропорту ім. Шарля де Голля. Він прийде з квітами. Чому він раніше не подумав про квіти? З величезним букетом червоногарячих троянд! Марині має сподобатися. Чоловік уявив, як пригорне й поцілує дружину, стисне вередливу Асю і тут же, просто в залі прильотів, вручить Оленці коробку з iPad’ом. Він мріяв, як вони обійматимуть його, щасливо посміхаючись… Картинка не протрималася й секунди. Зникла, розсипалась, наче картковий будиночок. Коли Радислав востаннє бачив снігоочисник, той був надто, надто близько.
«Усе, блядь, пиздець!» – торохнуло в голові пілота. Не буде ніякої зустрічі! Не буде ніяких троянд. Оленка не дочекається планшетного комп’ютера. Марина не зіщулиться в його обіймах. Знаючи, що один із бортових самописців веде запис розмов у кабіні, Радислав захотів щось сказати, швидко промовити щось таке, щоби потім, коли записи розшифрують, його сім’я зрозуміла, як сильно він їх любить і як за ними сумуватиме, хай де опиниться.
