Історія України-Руси. Том 7 - Грушевський Михайло Сергійович (книги бесплатно полные версии .TXT) 📗
Польське військо було в повнім зборі — останнї комісарські полки пришли під Черкасами. Головнїйші участники комісії були такі:
Том. Замойский воєвода київський (привів 300 людей і 5 гармат). Ян Данилович воєвода руський (550 людей), Гаврило Гойський каштелян київський з братом і сином (200), Матвій Лєсньовский каштелян белзький, Мартин Казановский каштелян галицький; далї: Стан. Потоцкий підкоморий подільський, Стефан Немирич підкоморий київський, Якуб Собєский староста красноставський, Олександр Балабан теребовельський, Адам Калїновский браславський, кн. Вишневецький, кн. Заславський, Єлец, Стрибиль, — Поляки й Українцї майже через половину — те що в московських вістях називаєть ся „Ляхи і Поляки” 9) (Поляки — спольщена Русь). Всього комісари привели війська коло 8 тис. Отже цїле польське військо мусїло мати 17 до 18 тис. вояків, а з службою можна його рахувати повиш 30 тис. Сю останню цифру подають нам українські звістки 10). Козацьке військо рахують вони всього на 20 тис., а старшими звуть „полковників Дорошенка, Жмайла. Олифера і Пирського” 11). Поляки-очевидцї рахують козацького війська до 30 тисяч 12). Виходить, що військо козацьке було навіть чисельно або рівне з польським військом, або й слабше, а польське військо було лїпше й уоружене і споряджене. Се одно вже ставило козаків в дуже некористні умови. Правдоподібно, козацьке військо, що було на морі, не все встигло вернути ся з походу, і крім того не було часу зробити повної мобілїзації козацьких кадрів на Українї, і тим поясняєть ся таке розмірно невелике число козаків 13).
Примітки
1) До нього очевидно належить отся цифра війська, з яким приходить ся йти до козаків Конєцпольскому, подана Збаразьким — Жерела VIII c. 289. Пор. міркування Рудницького про число війська в його розвідцї, с. 21.
2) Zbior pamietn. с. 167-8.
3) Zbior c. 169 (в титулї хибно 20/X, так і в ркп. Публ. бібл).
4) Так поясняв в Москві цїль походу митрополичий повірник піп Филип: „чтобъ козаковъ уменьшить, а уменьша козаковъ и вЂра римская въ Киеве и во всЂхъ литовскихъ городехъ учинити (Кулїша Матер. с. 181).
5) Рудницький добачав тут помилку, що козацьке військо, замість зайти з тилу Конєцпольского, все відступало. Але се передове військо, очевидно, було для сього занадто слабе.
6) Zbior pam. VI с. 171-8.
7) Матеріали Кулїша с. 229.
8) Публ. бібл. Пол. F. IV № 96 л. 43.
9) Реєстр комісарських полків (Zbior с. 161-2) подає загальне число 7336 і 16 гармат, але тут деякі полки поминено і є деякі очевидні помилки. Реєстр в ркп. Публ. бібл. Пол. F. IV № 241 дає такі напр. відміни: Данилович привів не 3000 „Українцїв”, а 300 вибранцїв (і в иньших місцях теж не Ukraincow, a wybrancow, тільки при Калїновскім Ukraincow, але може помилкою); між присланими полками: кн. Корецького 300 коней, Яна Фірлея гусарів 12 і піших 20. В сумі реєстр сей від друкованого меньший на 2000 з верхом.
10) Піп Филип у Москві „было Поляковъ тысечъ съ тритцать, а НЂмецъ цысарскихъ три тысечи” — Кулїша Матер. с. 181.
11) Іbіd.
12) Див. низше с. 557.
13) З слів попа Филипа в Москві виходило, що козаки з моря на війну не всї поспіли: „в тЂ жъ поры безъ нихъ (як були на морю) пришолъ на нихъ гетманъ Конецпольской съ Поляки и съ Ляхи со многими людьми и городы Черкасомъ и Крыловъ і иные, и мЂста разорили и попленили и выжгли. А какъ они съ моря пришли и хотЂли съ Конецпольскимъ бой учинить, и онъ имъ собратца не далъ и пришелъ на станъ ночью и былъ бой великой” — Матеріали с. 229-30. Справдї капітан-баша вернув ся до Царгороду з моря в перших днях жовтня (франц. депеші с. 430); ледви щоб на 25/X н. с. козаки з останньої експедиції поспіли з арматою під Крилів.
КАМПАНЇЯ 1625 Р.: ДЕКЛЯРАЦІЯ КОМІСАРІВ, ВІДПОВІДЬ КОЗАЦЬКА В СПРАВАХ ПОЛЇТИЧНИХ І РЕЛЇҐІЙНО-НАЦІОНАЛЬНИХ, MODUS VIVENDI КОЗАЦЬКОЇ ДЕКЛЯРАЦІЇ, ПРОГОЛОШЕННЄ ВІЙНИ.
Дня 25/X н. с. сповістив нарештї гетьман Жмайло польську комісію і гетьмана про свій приїзд до війська, і другого дня комісари вислали для переговорів з козацьким військом двох своїх членів-Українцїв Немирича і Стрибиля, передавши через них свою деклярацію.
Деклярація ся починала ся з пригадки, яких ласк і щедрот дізнавало козацьке військо за свої заслуги. „Не будучи по більшій части людьми шляхетського стану, вони не тільки особистою свободою, але і в маєткових правах своїх були зрівняні з тим першим станом держави. Цїлий світ дивив ся й дивував ся, як довго попускано їх вибрикам і часто пробачувано їм те, за що публичне право карало б навіть людей найвельможнїйших, найстариннїйших родів”. Далї вичисляли ся всї звісні вже нам грім і прогрішення козацькі: походи на море, самостійні дипльоматичні кроки, мішання в церковну справу, нарушення панського права, юрисдикції міської й королївської (спеціальний натиск положено на останнїй київський інцідент). Кінець кінцем ставили ся жадання: Військо видасть провідників морських походів і инших ексцесів, попалить човни при комісарських делєґатах і на будуще нїхто з них не ходити ме на море анї Днїпром анї Доном. Поставить послів, що ходили до Москви, для вислухання їх свідчень, видасть кореспонденцію „з московським князем” і „царика Яхію”. Зменьшить військо козацьке „до числа давнїйше означеного річею посполитою”, виключить всїх понад те число і спише решту на реєстр з докладним означеннєм їх осад — а мешкати і користати вони з своїх прав могти-муть тільки по містах королївських, „бо маєтности шляхетські й духовні підлягати тому анї не мають анї не можуть”. Повернуть ґрунти захоплені козаками в королївщинах, без надань старостинських. Чинити-муть справедливість в усяких скаргах до них. Зносини з заграничними державами занехають, на вірну службу присягнуть, на волости війська тримати не будуть, а на Низу будуть держати певне означене число козаків і стільки лише човнів, скільки треба для довозу припасів. В такім разї річпосполита буде виплачувати козакам щорічну платню уставлену під Хотином 1).
Се було в головнім не що иньше як повтореннє гадок королївської деклярації, даної по Хотинській війнї — приверненнє козачини в відносини, які були їй визначені перед Хотинською війною.
Одержавши комісарську деклярацію, козацька старшина признала її умови „тяжкими”, і передала на раду. Рада ся трівала другого дня з рана до полудня і признала умови неможливими. Відповідь була дана на письмі в тонї ґречнім, але гіднім 2).
„Не маловажимо ми того — починала ся вона — що по предках наших одержали ми за вірні служби нашого війска, які чинило воно на многих місцях, против кождого неприятеля, держави, не жалуючи свого здоровля і майна і не оглядаючи ся на які небудь нагороди. Не поводило ся воно в тім иньшими побудками, тільки хотїло зєднати собі ласку королїв покійних і й. кор. мил. ласкавого пана нашого, що тепер над нами щасливо панує. І за те і предки наші й ми самі від попередників й. кор. милости і від нього самого були надїленї свободами в особистім житю, в справах маєткових і в судах, як годило ся людям рицарським. І користаючи з тих свобід, ми піклували ся тим завжди, аби так як ми одержали по наших предках ті права і вільности, — щоб їх і наступникам нашим передати в цїлости і непорушности, примноживши слави, — аби й вони таким чином, одні по одних переймаючи, передавали в потомні часи, як належить підданим, вірним і. м. королям панам нашим. А якоїсь неласки короля пана нашого милостивого, або яких небудь карань за непослушність ми нїколи не були винні, бо все були вірними сьому підданству і тепер вірні зістаємо ся”.
Переходячи потім до поодиноких обвинувачень і жадань, поставлених комісарами козацькому війську, козацька деклярація поясняє, що привідцї перших морських походів були військом видані на кару, а пізнїйші походи були викликані тим, що правительство перестало видавати козацькому війську його платню, і козаки, не маючи з чого жити, „мусїли самі про себе промишляти”. Зносини з Шагін-ґераєм поясняють ся припадком (ми знаємо вже се поясненнє); козачина при тім, мовляв, рахувала на те, що Шагін заразом хотїв бути союзником Корони. Зносини з Москвою не мали на метї нїяких союзів, а робили ся „давнїм звичаєм” тільки для того, аби московське правительство „не переставало присилати казни” — „від віку московські князї мали звичай присилати нашому війську „контентацію”, і не хотячи упускати того, що попередники наші нам передали, ми посилали, допоминаючи ся сього; але щоб то було з якоюсь образою маєстату королївського 3), або противне річипосполитій, того анї в мисли нашій не було, анї дай того Боже”. Ставити перед правительством своїх післанцїв, що їздили до Москви, військо таки не хотїло. Так само що до Яхії заявило, що він як прийшов невідомо звідки, так і пішов невідомо куди. В дїйсности, коли Конєцпольский посунув з військом на козаків, старшина козацька з Запорожа вислала Яхію до Черкас, відти він прокрав ся в Київ, і тут митрополит Йов його тримав у себе, в чернечім убранню, а як Ляхи дуже почали за ним шукати, вислав його з своїм повірником попом Филипом за московську границю, а з Москви, протримавши досить довго, випустили його в дальший світ через Архангельськ 4).
