Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
Польські провідники попробували використати вражіннє від сього крівавого епізоду, каже Коховский, і розіслали нові універсали до людности, радячи не накликати на себе подібної загибели, а покоритися своїм панам. “Сильно упало серце неприятелеві, як те місто взято-бо вони дуже покладались на нього, і повтікали були туди з богатьох инших, досить оборонних, хоч я посилав за тим поспільством, затримував і обіцяв їм, що можуть бути безпечні”, писав гетьман потім королеві 11). Коли заклики лишилися без наслідків, стали в штабі говорити, що треба все се Побоже привести до послуху силою. Почали з Тимонівки, де засів звісний нам сотник Махеринський, “голова тамошнього повстання”, як величає його Коховский-“той що його в. кор. м. увільнив-був у царя і одержав від нього Тимонівку з сусідніми селами” 12)
Чарнєцкий приступив до неї з своїм полком 5 грудня, оглядав місцевість для приступу і намовляв міщан аби піддались і не стягали на себе нещастя. Відповіли з фурією: “Самі ви, Ляхи, піддайтеся нам: тих, що вас колотять, видайте, ми вам дамо їсти й пити, і вернетеся до домів своїх” 13). Але Махеринський не схотів іти слідами Буші, вимкнувся нібито на оглядини замку й утік, і тоді впав дух і у міщан: прислали просити милосердя, і Потоцкий велів їх лишити і не чіпати, може бути заохочений тим, що видали трьох Москалів, “котрих мали у себе богато”. Перш одначе ніж прийшли туди його люди, своєвільні вояки впали в замок і ограбували його гладко, лишивши людей тільки з життєм.
Посім знову стали радити: чи йти за королівським наказом і як найскорше наступати на Київ, а відти за Дніпро, чи чекати тут на Побожу Татар, і вже сполучившися з ними далі йти в неприятельське кубло-така була гадка війська. Кінець кінцем рішили насамперед занятися Браславом, де засів Богун, Зеленський, Пушкар, і з ними 12 тисяч козаків, як говорили-одборного війська. Туди ж подався Махеринський з Тимонівки й ріжні инші місцеві ватажки.
На звіди знову вислано Чарнєцкого, з легким полком, і він постарався можливо непомітно підійти під Браслав, з півночи “від України і Немирова”. Але залога трималась обережно, і коли показались польські під'їзди, їх зараз стали витати густо з самопалів. “Піхоти по валах як очерет”, і кінне військо стояло на поготові 14). Тому що сильний дощ не сприяв яким небудь операціям, Чарнєцкий вернув того дня, 8 грудня назад, і два дні пізніше вислав під'їзд по язика. Але козаки “трималися в великій обережности”, і ніякого путящого язика взяти не вдалось, а те що вдалось почути і помітити, свідчило про значні і добре приготовані до боротьби сили козацькі: була сама старшина і козаки, без жінок і дітей. Чарнєцкий дав знати гетьманам і чекаючи їх рішення став в милі від міста, в селі що звется Witecki, Witce (може Вигнанка?).
13 грудня він рішив попробувати щастя. Приступив під місто “хотячи визнати їx силу”, як каже дневник, “Застали ми їх в повнім порядку: все піше військо наоколо міста, за пішаками комонник, приблизно в числі 10 тисяч, наскільки можно було зміркувати. Вдарились ми добре, і відразу зігнали з поля; але вони тримались і кожного разу поправлялись. Трохи хлопів упало трупом, і у наших чимало постріляно коней, кількох (людей) убито, аж нарешті ми їx таки відтиснули до міста. Потрівала ся комедія і сей танець повних пять годин. Наступав уже вечір, і п. обозний велів звести військо до тої ж Витечки, сам з драґонією прикриваючи відступ.
“Простояли ми там комонником, без возів цілий тиждень, тримаючи в руках нерозсідланих коней, а льодом попольовуючи. Потім прийшли до Тульчина, до пп. гетьманів, і як я розумів, праці і труди п. обозного прийнято тут нежичливо”.
Але тим часом стали наступати вже перші вістуни татарського наближення 8 грудня прийшли два мурзи, з плохіших що правда, і з ними 150 Татар з 300 кіньми. На радощах гетьмани казали їм дати 100 черв. і кілька штук атласу-але вони заявили, що такі дарунки годяться хіба їх джурам, а їм належать соболі, ферязі та коні в дорогих уборах, “а ті мурзи скурві сини-оден у виверненім кожусі, а другий у мусульбаші баранами підшитім, а соболів хочуть! що ще то буде, як сама старшина прийде”-завважає автор дневника. Прибіг також посол ханський з звістками, що ближчі орди йдуть певно. Але з другої сторони прийшла вість, що на виручку Браслава йде московське військо з Бутурлиним. Тому гетьман скликав воєнну раду, що робити далі. Ухвалено другого дня йти всіми силами на приступ: наперед піхота, а за нею вся кіннота: мають зійти з коней і йти на приступ, “аби зломити першу фурію неприятеля”.
Але господь був ласкав на Поляків. “Козацька фурія” сама вступилась: прибіг якийсь Сербин, що був між козаками в Браславі й передався до Поляків, і сповістив, що козаки покинули Браслав і пішли до Умани, спаливши браславський замок, місто і міст на Богу.
Про се маємо козацьку реляцію в передачі Андрія Бутурлина, з слів білоцерківського полковника: 4 (14) грудня був бій під Браславом; в нім поліг сам наказний гетьман, що провадив військом-військовий осавул Василь Томиленко, і на його місце вибрано прилуцького полковника Воронченка. Взяті в полон польські язики заповідали скорий прихід великої орди, і Воронченко, бачучи перевагу неприятеля, велів спалити Браслав і відійшов з усім військом. Білоцерківськкй полковник Макар Москаленко прислав наперед свому наказному Яцині Люторенку щоб готовив Білу Церкву до облоги, а 10 (20) грудня прийшов і сам з полком 15).
З польської сторони чуємо, що Чарнєцкий поривався бігти за козаками наздогін, коли прийшли вісти про їх відступ, але Потоцкий не дав згоди на се: від виходу козаків пройшло вже 30 годин, і не було надій догонити їх на таких страшних дорогах; висловляв признаннє Чарнєцкому, що так їx настрашив, але радив не займати. “Давня приповідка: неприятелеві, як тікає, будуй міст! дай Боже гнати його і за море, або до Московського царства; не добуваючи зброї”, міркує автор дневника, висловлюючи мабуть настрій війська 16).
Чарнєцкий тому пішов під Браслав, побачити що там сталось і пошукати язиків. Браслав дійсно застали цілком опорожнений козаками і спалений; все ж удалося зловити кілька язиків: оден був якийсь заволока шляхтич з-під Люблина, инші два були за хірурга і аптекаря в козацькому війську, а ще двоє селян; вони розповідали, що козаки потерпіли великі страти підчас приступів Чарнєцкого: забито самого гетьмана (наказного), корсунського сотника-зятя Хмельницького, полк. Зеленецького ранено в бік, Махеринського в ногу і т. д., а козаків убито 50 и 70 ранено- не так то богато.
Під'їзд висланий з-під Браслава “по Надбожу” зловив ще двох козаків, і вони оповідали, що навіть з Умани козаки втікли до Дніпра. По сих звідах Чарнєцкий вернувся до головної гетьманської кватирі, де між иншим мало рішитися, чи знищити Браслав до решти чи поставити тут залогу і до деякої міри поправити 17).
Тим часом, 20 грудня приїхав до гетьманської кватири посол від султана Менґлі-ґерая, що йшов з ордою, з побажаннєм щоб до його приходу Поляки стрималися від воєнних операцій 18). А від короля Потоцкий одержав листа з “горячим” побажаннєм, щоб старий гетьман “для певних причин” кинув похід і вертався 19). Все се в додатку до инших мотивів-тяжких доріг і потреби дати війську відпочити, спонукало гетьманів зробити святочний перепочинок на яких півтора-два тижні. Гетьман повідомив про се короля в черговій реляції своїй з 20 грудня; з Нестервара-Тульчина, котрої вступні звістки,-про Бушу і Тимонівку, я вже використав вище, а тепер наводжу дальше: “В Браславі зібрались були і міцно замкнулися: Мисько званий Дубина, наказний гетьман, Богун кальницький і коршівський (!), полковник браславський Зеленецький, Грило (?) лубенський, Пушкаренко полтавський... Я спочатку післав на них п. обозного коронного, і вони вийшли против нього, бились, і він їх зганяв з поля. Потім післав іще п. старосту винницького й инші полки, щоб їх вивабити в поле- але вони від свого фортелю не відставали-билися з нашими, кільканадцять їx убито, кількадесять ранено, і зігнано з поля. При тім забито наказного гетьмана, а Зеленецького підстрелено. Раховано їх на 20 тисяч, а що найменше було 15 тисяч самих козаків.
