Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
Так виглядала ся Україна, що орала і корчувала, будувала і торгувала, вчилась і молилась, співала і малювала в той час як на пограничах лилася кров, горіли села і міста і “галайкали” Татари. Мусимо покинути її й знову вернути до тих, що покладали в тім часі голови “за землю Руську”, або не витримавши і зневірившися в сій безконечній боротьбі, кидали батьківщину і брели в “незнаєму землю” за московську границю. Переїздячи через козацьку Україну літом 1654 року Павло застав Дністрянське побереже і Побоже ще живими, не вважаючи на спустошення вчинені великоднім рейдом. Тільки про волинсько-подільське пограниче йому оповідали як про країну цілком спустошену кампанією 1653 року (с.1329.). Тепер прийшла черга на Браславщину — котру Павло в повороті 1656 р. застав уже цілком безлюдною, випаленою і випустошеною. До огляду сеї страшної операції приходиться нам тепер приступити.
Примітки
1) Акты Ю. З. Р. X. с. 781-790.
2) Акты Ю. З. Р. Х с. 790-7.
3) Акты Ю. З. Р. Х с. 808-812.
4) Тамже с. 813-4.
5) Тамже с. 816-7.
6) Тамже с. 819-822.
7) Тамже с. 831-1.
ЗАГИБІЛЬ БРАСЛАВЩИНИ: ПОЛЬСЬКИЙ НАСТУП НА УКРАЇНУ В ЖОВТНІ 1654, ПОЛЬСЬКІ СИЛИ, ЗБОРИ ПІД ШАРГОРОДОМ, ОБЛОГА БУШІ-ОПОВІДАННЄ КОХОВСКОГО, РЕЛЯЦІЯ ЧАРНЄЦКОГО, КАПІТУЛЯЦІЯ ТИМОНІВКИ, НАСТУП НА БРАСЛАВ, ПРИХІД ТАТАРСЬКИХ ПЕРЕДОВИКІВ, БОЇ ПІД БРАСЛАВОМ, ВИХІД КОЗАКІВ З БРАСЛАВА, МЕНҐЛІ-ҐЕРАЙ ПРОСИТЬ ПОЧЕКАТИ, КОРОЛЬ ВІДКЛИКУЄ ПОТОЦКОГО, ЙОГО РЕЛЯЦІЯ КОРОЛЕВІ.
Тим часом як московський уряд проголошував зимовий спочинок, восени1654р., польський уряд, своїм звичаєм, готовився до зимової кампанії. Перед усім на Україні-щоб вирвати її з рук московського царя. Цілком справедливо оцінювалось, що се підірвало б і московську акцію і на Білій Руси-а на Україні можна було рахувати на Орду. Становище зайняте новим ханом Магомет-ґераєм: потвердженнє союзу з Польщею, ультиматум козакам, обіцянка негайної помочи Полякам на козаків, коли вони не розірвуть союзу з Москвою, рішили справу наступу. Покладаючись на обіцянки хана, коронні гетьмани рішили не гаючи часу рушити військо на Україну не вважаючи на неособливі його сили.
Коховский-що сам був у сім поході і являється тому вірогідним джерелом-одним з головніших джерел для сеї кампанії 1), каже що в розпорядженню гетьманів їх було 20 тис. кінноти і 8 тис. пішого війська, а нові контінґенти напливали слабо. Проте, незважаючи на дуже погану пору-неустані дощі і непролазне болото на дорогах, 27 жовтня розпочато похід з-під Тернополя на Поділлє, в напрямі на Бар.
Головні відділи були такі: королівський-з Стефаном Чарнєцким, тоді обозним коронним на чолі; відділ вел. гетьмана Потоцкого (особисто ще не присутного); відділ польного гетьмана Лянцкороньского. Чернигівський воєвода Тишкевич, воєвода браславський і староста камінецький Петро Потоцкий, каштелян галицький Цетнер, хорунжий коронний Конєцпольский, яворівський староста Собєский (пізніший король), кн. Дмитро Вишневецький, Потоцкий староста виницький, Балабан і Шомберґ стояли на чолі инших полків. Був також невеликий відділ, 900 мушкетерів пруського курфірста Фридриха Вільгельма. Сподівались помічних полків від господаря молдавського і Ракоція.
Збірнім місцем визначено Шаргород-там надіялися зійтися з Татарами. Конєцпольский, сподіваючись використати сей похід, щоб вернути собі свої українські маєтности, вислав наперед своїх служебників: Подчаского і Коморовского з грізним універсалом до підданих своїх наддністрянських і побожських, даним “в обозі під Камінцем 27 жовтня”. Сповіщав їх що сам король, не можучи далі зносити українського своєвільства, іде з коронним і чужоземним військом на приборканнє непокірних, отже ті що не з злої волі, а з примусу мусіли пристати до своєволі, можуть тільки покорою королеві і дідичові свому урятувати себе від помсти і кари, від жовнірських загонів та инших тому подібних перспектив 2).
Сю місію приборкання і пімсти взяв на себе перед усім Чарнєцкий, що проводив передовим полком і своєю енергією викликав не тільки у сучасників, але і у пок. Кубалі отсю ентузіястичну характеристику: “Той куди прийшов, все в чорне обертав 3). Його жовнір обходився самою кашою; вода замісць горілки, сухар замісць пірника, вуженина замісць печени, жолудки виполіровані, кінь, котрий іде-нехай іде, а як не може-нехай лежить. Де міг узяти взяв, де не міг-щастя пробував”.
Коли під кінець листопада всі полки і сам Потоцкий добилися нарешті під Шаргород 4)-з тяжким обозом і арматою-що потрібувала 4 дні, аби подолати просторонь яку проходило піше військо за день-доохрестні міста і місточка: Мурахва, Красне, Черніївці поспішили піддатися, щоб не стягнути на себе жовнірського завзяття. Тільки многострадальна Буша знову відмовила послуху. 6000 мешканців засіло тут, в неприступних замках, що пишалися назвою племінниць Камінця-як каже Коховский; на 12 тисяч рахує він міщан, дораховує богато ріжної дружини з сусідньої Волощини. Перші приступи Чарнєцкого, післаного під місто 28 листопада, були відбиті, з численними стратами Поляків; впало чимало визначних офіцерів, і сам Чарнєцкий дістав кульку в ногу. Але не кинув міста, і діставши підмогу від гетьманів, далі здобував його, наступ за наступом. Даремно закликав обложених щоб піддалися: вони не годилися, і штурханцями відправили парляментера-трубача 5). На польські наступи відповідали против-виступами і вибивали Поляків з занятих позицій. Так пройшов другий день завзятої облоги-поки Чарнєцкому не вдалось нарешті дослідити слабше боронене місце укріплень, над ставом, де вода не була так глибока щоб служити непоборимою перешкодою. Тут удалось добитись до укріплень і підпалити їх. Деревляні будови обхопив огонь-але обложені замісць того щоб ратуватися від сеї небезпеки підданнєм, рішили згинути, не піддаючись: сповідаючись один перед одним кидалися на ворожу зброю, або вбивали одні одних; навіть жінки кидалися в огонь, або в криниці. Особливо між польськими вояками прославилася відвага жінки сотника Завистного, що потім як убито її чоловіка сіла на підпалену бочку з порохом, щоб вилетіти в повітрє, а не дістатися на наругу ворогові. Протягом ночи місточко з сьома церквами і кільканадцятьма тисячами людей згоріло до тла. Мало хто викрався в потемках і врятував своє життє. Жовніри розповідали, що в одній з печер, знаючи її неприступність сховалося було більш як 70 людей 6), але обозова служба вислідила сей сховок, за ріжними познаками, що лишили жінки, погубивши хустки в утечі, то що. Післано туди ротмистра Целярія, щоб їх здобути; він обіцяв помилуваннє, коли піддадуться, але ті не приймали сеї ласки, чи не вірили їй і на слова відповідали вистрілами. Тоді Целярій постановив узяти їx без проливу крови. Помітили вгорі маленький струмок і рівчаками справили його в печеру, так що він залив її. Завзяті погинули в воді, але не піддалися. “Так згинула Буша”, кінчить се яскраве, як рідко у нього оповіданнє Коховский 7); Костомаров старався його розцвітити в своїй історії, а пок. Старицький зробив темою історичної повісти.
Натомість реляція головного актора сеї траґедії-Чарнєцкого королеві дуже суха і схематична, хоч доволі многословна 8). Він підчеркує свою уважність, з котрою він оглянув ситуацію, об'їхавши місто наоколо з ночи, по горах і долах, перше ніж почати приступ. Давши обложеним погуляти на герцях, він виманив їx на сусідню гору, і тоді перейшов також в наступ, погромив їх вилазку, і як любили висловлятися польські вояки,-“в'їхав на них до міста”, захопивши підчас погоні за ними одну з міських фірток. На обложених напав страх, і польське військо здобувало одну лінію валів за другою, і було б опанувало місто-але було занадто втомлене, так що Чарнєцкий мусів припинити битву, і післав до гетьмана просячи свіжого війська. Очікуючи його, Чарнєцкий післав до обложених парляментера, радячи їм піддатись, але вони відмовились, і коли тим часом наспіло піше військо від гетьмана, Чарнєцкий повів рішучий наступ. На його команду піхота перейшла в-брід воду, в найбільш приступнім місці, і се остаточно зломило відвагу обложених. Правда і польське військо понесло значні утрати, але їх не жаль, завважає Чарнєцкий,- бо сею ціною знищене місце здавна зване розбійничою норою (spelunca latronum), і з знищеннєм Буші 130 міст і місточок між Дністром 9) і Богом впадуть до ніг короля і зложать йому вічне підданство. “Камінець і Бар і все Подільське 10) воєводство не забудуть щиро помолитися богові за щасливе пануваннє в. кор. в., бо жаден з тутешніх обивателів не міг спокійно покласти голову від сеї люзної наволочи. Не менше і бідний люд волоський тішиться з знищення сих своєвільних людей”. Гетьман Потоцкий хоче тепер іти просто на Хмельницького не тратячи час на облогу Ладижина, з огляду на його тверду позицію; а Браслав козаки, мовляв, самі покинули, почувши, що Бушу здобуто зараз побачимо, наскільки ся відомість була передчасна.
