Чіткість (ЛП) - Харінгтон Кім (читать книги онлайн бесплатно регистрация .TXT) 📗
Я зітхнула і взяла сарафан. Мені не можна носити червоне, але блідий рожевий таки йде до мого волосся. Він був не дуже красивим, але зручним. Я працювала сьогодні, а не чіпляла хлопців. Особливо нікого конкретного.
Дякувати Богу, Гебріел запізнився на п'ять хвилин, і до того часу, як він постукав у двері я закінчила з помадою і всунула ноги у сандалі. Я відкрила двері.
- Надіюсь я не змусив тебе чекати... - його голос стих, коли він відверто розглядав мене.
- Що? - Спитала я, поклавши руку на стегно.
Він блиснув диявольською посмішкою.
- Маленька рожева сукня. Ти виглядаєш мило.
Що мені здавалось огидним, для нього було милим. Цікаво, що б він сказав про тісні сукні. Мої очі також оглянули його. Він вдягнув джинси і сорочку Yankees. Він не виділявся на фоні місцевих, але змушена визнати, він сміховинно добре підібрав сорочку. Його коротке темне волосся було вологим, ніби він щойно прийняв душ. Я відчула, що моє обличчя зашарілось, тому відвернулась.
- Заходь.
Він зупинився і роздивився фойє.
- Я був тут лише хвилинку, коли ми прийшли за Джоні. В мене не було часу оцінити це місце. - Він зробив паузу. - Не те, на що я очікував.
- А чого ти чекав? Що ляльки вуду будуть звисати з стелі?
Він посміхнувся.
- Мабуть, одна маленька для мене.
- Вона схована під моїм ліжком.
Він м'яко засміявся і пішов до великого переднього вікна.
- Мабуть добре жити так близько до набережної та пляжу.
- Зазвичай так. Хоча ночі, подібні до цієї, можуть бути голосними. Тисячі людей якраз перед твоїм двором.
- І в тебе не має вибору, крім як піти туди кожного року, так?
- Так, але в мене ніколи не було місії. - Я потерла руки одна об одну. - Може підемо?
- Ага. Бери свій телефон. Я вважаю, що нам варто прогулятися і пошукати цього хлопця або його друзів.Той, хто знайде його першим може зателефонувати або написати повідомлення іншому.
Я дала Гебріелові фото Біллі і Френкі, яке я роздрукувала, взявши з чиєїсь сторінки на Фейсбуці, отож тепер він мав уявлення кого шукатиме. Мама вже пішла дивитися на феєрверки, а Пері був й досі поза зоною досяжності, тож я зачинила двері, після того як ми вийшли.
На пляжі було галасливо. Усюди були сім'ї, хихикаючі групки підлітків, парочки на ковдрах, бродячі групи чоловіків і жінок, що придивлялися один до одного. Багато було місцевих, але й добра половина туристів. Гебріел і я пройшли повз кіоски із дражливими запахами: бургерами на грилі і хот-догами, італійськими ковбасками, піццою, солодким льодом, морозивом, кренделиками.
Гебріел сказав:
- Я міг би витратити всю ніч на їжу.
- Не зараз. Після того, як я відстежу Біллі Ревілсона, ти зможеш винагородити чимось смаженим.
Він застогнав.
- Будь ти проклятий, голос розуму. Добре, давай розділимося і розширимо територію пошуку.
Я кивнула і повернула вліво, проходячи повз велику трибуну, де грав шкільний гурт. Я намагалася виглядати розслабленою, і в той же час шукати Біллі та Френкі у цьому морі облич. Я протиснулася крізь групку, жуючих гумку дівчат, я упізнала в них старших дівчат з моєї школи.
- Він такого не сказав!
- Так, сказав! І ти не повіриш, що сказала вона!
Будь ласка, хто-небудь скажіть мені, що я не буду такою ж докучливою, якщо матиму подруг.
- Звичайно будеш.
Я розвернулася навкруги і ледь не вляпалася обличчям в солодку вату. Я посунула фіолетову хмаринку цукру і поглянула на матір. Вона була одягнена в білу, з короткими рукавами селянську блузку і клаптеву спідницю.
- Ти повинна припинити слухати мої думки без мого дозволу, мамо. Це не круто.
Вона відірвала клаптик солодкої вати і вклала його мені до рота, аби я замовкла.
- Я зробила це ненавмисно, Клеріті. Я прогулювалася уздовж, слухаючи натовп.
- Нарила щось цікаве?
- Насправді, так. Той синок детектива, не може припинити зиркати на твої ноги. Він у захваті від маленької рожевої сукні, що на тобі. Настільки, що через це злий на себе. - Вона похитала головою.
Я почервоніла.
- А часом ти не нарила щось важливе?
- Щось на зразок людини, яка йде і думає: "Я убивця Вікторії Хаппел"?
- Саме так.
- Ні, так мені не пощастило. Але дорогенька, люди не прогулюються, думаючи про свої найбільші секрети увесь час. Вбивця може стояти поруч мене і усе, що я змогла б почути від нього це те, що він хоче купити курку-гриль.
- Ти бачила Біллі Ровлінсона чи Френкі Крідона? - запитала я.
Відраза скривила її рот.
- Ні. Чому ти розшукуєш цих негідників?
- Можливо, Біллі свідок у нашій справі. Або ж підозрюваний.
- Я буду тримати свої очі і мозок відкритими.
- Дякую. - сказала я. - Продовжуй насолоджуватися вторгненням у конфіденційність людей.
Мама поцілувала мене у щоку і попрямувала далі. Люди почали займати місця на пляжі, щоб подивитися феєрверки. Я протиснулася через масу ковдр і шезлонгів, бурмочучи вибачення, коли я наступала на край ковдри або чиїсь ноги. Я почула, як хтось викрикнув моє ім'я, кинула погляд убік і побачила Нейта, що йшов до мене. Він був похмурим, зовсім не схожий на звичного себе.
- Де твій брат?
- Ти теж його не бачив сьогодні? - запитала я, відчуваючи укол страху.
- Ні, і він повинен був зустрітися зі мною, щоб ми могли прийти сюди разом, але він не прийшов. Він мій звідник. Як такий сором'язливий хлопець як я, без допомоги звідника, зможе познайомитися з гарною дівчиною?
Нейт посміхнувся, але я спохмурніла. Мало того, що Пері підставив маму, так тепер ще й Нейта. Це не мій брат. Не той Пері якого я знала.
Я не хотіла вірити своїм відчуттям, що щось негаразд, отож начепила фальшиву посмішку на лице і запропонувала Нейту руку.
- Я буду твоєю звіднею на декілька хвилин. Давай пройдемося.
Він засміявся і обгорнув мою руку навколо своєї. Ми наблизилися до секції більш орієнтованої на родини. Гігантський місяць, що хитався, здавалося був найпопулярнішим атракціоном, на додаток там були ігри у карнавальному стилі, де діти могли витрачати 20 батьківських доларів, щоб виграти м'яку тваринку, яка коштує лише долар.
- Ти бачив Біллі Ровлінсона чи Френкі Крідона сьогодні ввечері? - запитала я Нейта.
Нейт почухав голову.
- Можливо я бачив Френкі. Я не певен.
Я випросталася.
- Ти пам'ятаєш де?
- Ні, вибач. Здається це важливо. У чому справа?
Я розмірковувала, як багато я можу йому розповісти.
- Ах, нічого серйозного.
Він посміхнувся.
- Значить так і буде.
- Що? - невинно запитала я.
- Ти пані Настав-час-допомогти-поліції і ти не можеш більше брататися із своїм самотнім другом репортером.
- Впіймав мене. - я підморгнула.
- То як там працюється з офіцером "Ням-ням" - Саркастично додав він.
- Ти не захочеш знати - Я поворушила бровами.
Нейт несподівано залишив свою звичну безтурботну поведінку і став серйозним.
- Будь обережною з ним Клер.
Я відпустила його руку.
- Що ти маєш на увазі?
- Говорять дещо про нього і його батька...
- Клер. - пролунав голос позаду мене. Не Нейт, але теж знайомий.
- Я піду. - сказав Нейт, задкуючи. - Якщо ти побачиш того вилупка, скажи йому, що я сердитий на нього, через те що він мене кинув.
Я розвернулася.
- Вилупка?- запитав Джастін.
- Так, ти не один такий у місті. Хто ж знав?
Він всміхнувся. Кожного разу, коли я намагалася зробити йому боляче, він просто всміхався. Мені треба старатися краще.
- Ти виглядаєш прекрасно сьогодні, - сказав він, оглядаючи мене знизу догори. - Ти одягала цю сукню весною на пікнік. Пам'ятаєш, це був перший теплий день в сезоні...- Його голос стишився.
- Ти любиш віддаватися спогадам, Джастін, але у мене є робота, яку я маю зробити.
Я спробувала піти геть, але він м'яко схопив мене за руку. Закохана пара насупилася на нас, оскільки їм треба було відірватися один від одного, щоб обійти нас.
