Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів - Гудкайнд Террі (книги бесплатно без онлайн .txt) 📗
— Я йому заборгувала нашийник, — пробурмотіла Енн. — Поки він не накоїв чого-небудь непоправного, Зедд, ми повинні знайти його. І як можна швидше. — Вона понизила голос. — І ми повинні щось робити… з цим.
Зедд спрямував погляд на Келен.
— Ти вимовила їх подумки, коли знищувала книгу. Ти вимовила ці три дзвіночка подумки. А вголос ти їх не вимовляла. Скажи мені, що ти не вимовляла їх вголос.
— Я повинна була сказати вголос. Кара пам'ятала слова і сказала їх мені. Тоді я двічі голосно їх повторила. Зедд здригнувся.
— Навіть не один раз?
— Зедд, — пробурмотіла Енн, — що будемо робити?
— Але в чому справа? — Запитав Річард. — У чому проблема?
— Та ні, нічого особливого. Тільки не кажіть їх більше вголос. Ніхто.
— Зедд, — ледь чутно прошепотіла Енн, — якщо вона звільнила…
Зедд жестом велів їй замовкнути.
— Але все-таки що я не так зробила? — Запитала Келен. — Річард увібрав у себе магію книги, яку сестра Амелія принесла від вітрів. У нього була чума.
Він був при смерті. Йому залишалося жити не більше хвилини. Ви б хотіли, щоб я дала йому померти?
— Звичайно, ні, люба моя. Ти вчинила правильно. — Зедд підняв брову і шепнув Енн:
— Ми обговоримо це пізніше.
Енн склала руки на грудях.
— Звичайно. Ти поступила єдино можливим чином. Ми всі вдячні тобі, Келен. Ти молодець. Зедд на секунду посерйознішав:
— Прокляття, Річард, Храм Вітрів знаходиться в Підземному світі. Як ти туди увійшов? Річард оглянув бенкетуючих.
— Ми повинні розповісти вам обом свою історію. Принаймні деяку частину історії. Але сьогодні — день, коли ми з Келен поєдналися шлюбом. — Річард посміхнувся. Келен здалося, що посмішка в нього вимучена. — Мені нелегко буде розповісти вам про те, що з нами сталося. Я б хотів перенести це на інший день. Я не можу зараз…
Зедд провів великим пальцем по підборіддю.
— Звичайно, Річард, я розумію. І ти абсолютно правий. В інший день. Але Храм Вітрів… — Він підняв палець, не в силах утриматися від нового запитання. — Річард, що тобі довелося залишити в Храмі Вітрів, щоб повернутися?
Річард обмінявся з дідом довгим поглядом.
— Знання.
— А що ти забрав з собою?
— Розуміння.
Зедд покровительственно обійняв за плечі Річарда і Келен.
— Добре, Річард. Це добре для вас обох. Ви заслужили цей день.
Давайте поки відкладемо в сторону всі справи і просто відсвяткуємо ваше весілля.
70
Весь день вони насолоджувалися товариством друзів, сміялися і веселилися. Келен з усіх сил намагалася не звертати уваги на те, що її синя весільна сукня з глибоким вирізом сильно відкриває груди. Але це було непросто, оскільки до неї раз у раз підходили люди з племені, які говорили їй, що у неї гарні груди. Річард хотів знати, що вони їй кажуть. Вона вирішила, що краще збрехати, і сказала йому, що вони хвалять її наряд.
Коли сонце почало хилитися до заходу, настав час обряду.
Келен вчепилася в руку Річарда, немов це було останнє, що утримувало її на землі. Річард не міг відвести погляду від своєї нареченої в синій сукні.
Кожного разу, коли він дивився на неї, на обличчі його спалахувала безпорадна посмішка.
Келен була щаслива від того, що йому так подобається плаття, яке їй пошила Везелен. Вона так довго мріяла його надіти, мріяла про цей день. Вона так довго боялася, що він ніколи не настане. Стільки разів вже доводилося відкладати весілля. І ось цей день настав.
Річард у своєму чорному із золотом вбранні був просто чудовий. Кожен раз, коли Келен дивилася на нього, на обличчі її розцвітала посмішка. Вона виходить заміж за Річарда. Нарешті. У неї тремтіли коліна від хвилювання і радості.
Кара поклала руку Келен на плече. Везелен, що стояла поруч з нареченою, сяяла від гордості. Поруч з Річардом стояв Савідлін і теж сяяв. Зедд і Енн стояли ззаду. Зедд щось жував.
Келен піднесла уявну молитву добрим духам, щоб знову не сталося нічого непередбаченого і щоб ніщо не завадило весіллю. Вона боялася, що в неї знову це щастя віднімуть.
Птахолов встав перед ними і плеснув у долоні. За спиною у нього стовпилися всі жителі села. Коли всі затихли, Птахолов почав говорити, і страх Келен розтанув, змінившись радісним нетерпінням. Поруч з Птахоловом стояв Чандален і перекладав його слова для Річарда і інших, хто не розумів мови людей Тіни.
— Ці двоє не були народжені в Племені Тіни, але довели, що вони одні з нас, своєю силою і своїм серцем. Вони пов'язані з нами, а ми — з ними. Вони наші друзі і наші захисники. Те, що вони захотіли обвінчатися, як прийнято у людей Тіни, доводить, що в серцях своїх вони — з нами. Як люди нашого племені, ці двоє вирішили повінчатися не тільки перед нами, нині живуть, але й перед духами наших предків, які в цей день посміхнуться, благословляючи їх союз.
Нехай духи предків увійдуть в наші серця, щоб розділити з нами нашу радість.
Річард міцніше стиснув пальці Келен, і вона зрозуміла, що вона думає про те ж, про що і він: те, про що вони так довго мріяли, нарешті відбувається в'яві, і яв ця прекрасніша будь-якої мрії.
— Обидва ви — люди Тіни і пов'язані не тільки словами, сказаними перед своїм народом, але і у ваших серцях. Це прості слова, але в простих речах таїться велика сила. — Птахолов зустрівся очима з Річардом. Річард, чи візьмеш цю жінку в дружини і чи будеш любити її і шанувати на віки віків?
— Так, — сказав Річард гучним і ясним голосом. Птахолов подивився в очі Келен, і вона відчула, що в цю хвилину він говорить не тільки від імені свого племені, але і від імені духів. Вона майже чула їхні голоси, які луною впліталися в його голос.
— Келен, візьмеш ти цього чоловіка в чоловіки і чи будеш любити і шанувати його на віки віків?
— Так, — сказала вона так само дзвінко, як Річард.
— Тоді перед своїм народом і перед духами оголошую вас чоловіком і дружиною на всі часи.
Всі мовчали, поки Річард не обійняв її і не поцілував, а потім вибухнули радісними криками.
Але Келен ледь їх чула.
Їй здавалося, що це сон. Сон, що снився їй так часто, що нарешті став дійсністю.
Вона в обіймах Річарда. Вона його дружина, а він її чоловік на всі часи.
Потім їх стали обнімати. Зедд і Енн. Птахолов і старійшини. Везелен і дружини інших старійшин.
Кара, зі сльозами на очах обіймаючи Келен, сказала:
— Спасибі вам обом, що взяли на весілля ейджі. Холлі, Раїна і Денна можуть вас бачити. Спасибі за те, що ви вшанували жертву Морд-Сіт.
Келен обтерла сльозу з її щоки.
— Спасибі за те, що наважилася подолати магію сильфіди і бути поряд зі мною, сестра моя.
Навколо весільного піднесіння відновився бенкет. Келен намагалася поговорити з усіма і подякувати кожному, так само як і Річард. Коли Річард розпитував мисливців Чандалена про битву, його золотий плащ раптово зметнувся.
Зметнувся, хоча не було вітру.
Річард випростався. Поглядом хижого птаха він оглянув натовп і мимоволі потягнувся за мечем, якого не було.
Люди одразу затихли. Зедд і Енн стали поруч з Річардом і Келен. Кара стиснула ейдж в руці і виступила вперед, але Річард знову відтіснив її за свою спину.
По натовпу пробіг схвильований шепіт. Жінки взяли дітей на руки, а чоловіки оточили їх щільним кільцем.
Дві дивні фігури, одна висока і одна низенька, з'явилися на площі, і Келен упізнала Шоту і її супутника, Самюеля.
Жінка-відьма, одягнена, як завжди, пишно, піднялася на узвишшя, не зводячи своїх нестаріючих очей з Келен.
Потім Шота взяла її за руку і поцілувала в щоку.
— Я прийшла привітати тебе, Мати-сповідниця, з перемогою і з весіллям.
Відкинувши обережність, Келен рвучко обняла відьму.
— Спасибі, Шота.
Шота посміхнулася і, дивлячись в очі Річарду, провела блискучим нігтем по його підборіддю.
— Важка битва, Річард. Важка битва. Зате яка нагорода!
