Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн бесплатно серию книг .txt) 📗
Очі її округлилися й вона випросталась. Ніккі очам своїм не вірила. Що вона-то робить в Алтур-Ранзі?!
Ніккі взагалі зовсім не хотілося це з'ясовувати. Тільки не зараз, коли вона так близька до відповіді. Витівка з Річардом дійшла до критичної стадії. Ніккі була абсолютно впевнена, що все ось-ось вирішиться.
Нікі накинула на голову темну шаль, прикриваючи своє світле волосся, і туго зав'язала її під підборіддям. Сховавшись за спину товстої тітки і притулившись до стіни, Ніккі обережно визирнула.
Ніккі спостерігала за сестрою Алессандрою, яка пильно вивчала лиця всіх перехожих. Найбільше вона була схожа на гірську левицю, що вийшла на полювання.
Ніккі знала, на кого полює Алессандра.
При інших розкладах Ніккі була б рада зустрічі, але не зараз.
Ніккі пірнула назад в укриття і не висовувалася, поки сестра Алессандра не розчинилася в людському океані, що заливав вулицю.
61
В останній раз оглядаючи своє рідне місто, Ейдіндріл, Келен щільніше затягла свій вовчий кожух, намагаючись захиститися від пронизливого вітру. Вона згадала, що було так само по-зимовому холодно, коли вона востаннє бачила Річарда. У сум'ятті буднів і в запалі битв думки її зазвичай були зайняті насущними питаннями. І несподіване нагадування про Річарда було нехай і гірким, але приємним відволіканням від військових тривог.
Перш ніж піти з вершини пагорба, Келен озирнулася, їй хотілося наостанок помилуватися пишнотою Палацу сповідниць вдалині. Всякий раз, коли вона бачила його могутні білі мармурові колони і ряди високих вікон, її охоплювало щемливе відчуття дому. Багатьох людей вигляд палацу лякав або викликав благоговіння, але в Келен він завжди будив лише теплі почуття. Тут вона виросла, і з цим палацом у неї було зв'язано багато щасливих спогадів.
— Це не назавжди, Келен.
Келен глянула через плече на Верну.
— Так, не назавжди.
Як би їй хотілося в це вірити!
— Крім того, — посміхнулася Верна, — ми позбавили Імперський Орден людського поповнення, а це саме те, що їм насправді потрібно. І залишаємо їм лише камені да дерево. А що означають камені і дерево, якщо люди врятовані та в безпеці?
— Ти права, Верна, — посміхнулася Келен крізь сльози. — Тільки це і має значення. Спасибі, що нагадала.
— Не хвилюйтеся, Мати-сповідниця, — сказала Кара, Берліна та інші Морд-Сіт разом з військами простежать за населенням і подбають, щоб вони спокійно дісталися до Д'хари.
Келен помітно повеселішала.
— Хотілося б мені побачити пику Джегана, коли він майбутньої навесні нарешті добереться сюди і не виявить жодної живої душі!
Сезон ведення військових дій підходив до кінця. Якщо проведене разом із Річардом в горах літо видалося дивним сном, то літо нескінченних битв здавалося сущим кошмаром.
Війна була відчайдушна, важка і кривава. Бували моменти, коли Келен думала, що ні вона, ні війська більше так не витримають, що їм всім прийшов кінець. І всякий раз вони все ж примудрялися виплутуватися. Траплялося й таке, що вона ледь не жадала смерті, аби тільки закінчився цей безперервний кошмар, щоб більше не бачити смерть і страждання, не бачити, як втрачаються безцінні життя.
Всупереч величезній чисельній перевазі Імперського Ордена, незважаючи на гадану непереможність його багатомільйонних полчищ, Д'харіанська імперія змогла затримати просування імперців і не дати їм захопити Ейдіндріл в цьому році. Несучи багатотисячні втрати, вони все ж змогли дати сотням тисяч жителів Ейдіндріла та інших лежать на шляху Ордена міст час забратися геть.
Пізньої осені величезні орди Імперського Ордена дісталися до широкої долини, де в Керн вливався широкий приплив і де було достатньо місця, щоб сконцентрувати всі сили. Однак наближалася зима, і Джеган, вже навчений, не побажав ризикувати. Так що імперці, поки була можливість, воліли окопатися. Д'харіанці встановили оборонні рубежі північніше, перекривши шлях до Ейдіндріла.
У точності, як і передбачав Уоррен, Ейдіндріл в цьому році виявився імперцям не по зубах. Джеган знову проявив властиву йому обережність і терпіння. Він вважав за краще зберегти цілісність та боєздатність своїх полчищ до кращих часів, щоб успішно піти в наступ, коли погодні умови поліпшаться. Таким чином, Келен з д'харіанцями отримали невелику перепочинок, але це затишшя не могло тривати вічно.
Келен тихо раділа, що передбачення Уоррена збулися: Ейдіндріл впаде лише в наступному році. Принаймні не буде різанини. Вона не уявляла, з якими труднощами доведеться зіткнутися жителям на шляху в Д'хару, але в будь-якому випадку це куди краще, ніж неминуче рабство і розгул смерті, залишся вони в місті під п'ятою Ордена.
Вона знала — завжди знайдуться ті, хто відмовиться залишати місто. У містах на шляху Ордена по Серединних землях деякі вірили в Джегана Справедливого. Деякі вважали, що добрі духи або Творець обов'язково подбають про них. Келен зрозуміла, що нікого не можна врятувати від самого себе. Ті, хто хотів жити і погоджувалися з доводами розуму, вважали за краще піти. Ті ж, хто бачив лише те, що хотів бачити, в кінцевому підсумку виявляться рабами Імперського Ордена.
Келен торкнулася руків'я Меча Істини над плечем. Іноді дотик до нього втішав. Палац сповідниць більше не був її будинком. Будинок там, де вони разом з Річардом.
Бої частенько бували таким жаркими, а страх таким сильним, що траплялися періоди, іноді досить довгі, коли вона навіть і не згадувала про Річарда. Іноді всі фізичні і душевні сили йшли лише на те, щоб прожити ще один день.
Дехто, відчуваючи, що війна ця абсолютно безнадійна, дезертирував. Келен розуміла цих людей. Здавалося, що, відступаючи все далі в глиб Серединних Земель, їх армія веде лише безперервну війну за збереження власного життя проти багаторазово переважаючих сил противника.
Галея впала. Те, що ні з одного галейського міста не надходило жодної звісточки, досить красномовно говорило про це.
І Кельтон вони теж втратили. Але багато кельтонців з Вінстеда, Пенверро та інших міст встигли утекти. Велика частина кельтонських військ залишалася з Келен, хоча деякі в розпачі і рвонули додому.
Келен намагалася по можливості не міркувати про погане, щоб не впадати у відчай і не зламатися. Їм вдалося врятувати дуже багатьох людей, просто-напросто витягнувши їх з-під носа у Ордена. У всякому разі, поки що вдалося. Це найбільше, що вони могли зробити.
За час довгого відступу на північ вони втратили в жорстоких битвах десятки тисяч солдатів. Втрати ж Ордену були в багато разів більші. У літню спеку одна лише лихоманка забрала життя чверті мільйона. Але це практично не мало значення. Їх чисельність зростала і вони невблаганно рухалися вперед.
Келен пам'ятала слова Річарда, що вони не зможуть перемогти, що Новий світ впаде під п'ятою Ордена, а якщо Серединні Землі чинитимуть опір, то це призведе лише до ще більшого кровопролиття. Келен знехотя починала розуміти цей безнадійний прогноз. І боялася, що даремно губить людей. І все ж для неї й мови не могло бути про здачу.
Келен глянула назад, за довгу колону ескорту, за дерева, вгору, на гори, де на схилі височів над Ейдіндрілом темний силует Замку Чарівника.
Зедду доведеться туди відправлятися. Вони не можуть перешкодити Ордену захопити Ейдіндріл, але Замок Чарівника віддавати Джегану не можна ні за яких обставин.
Десять днів потому, на заході, Келен зі своїм супроводом в'їхала в д'харіанський табір. І з першого погляду стало зрозуміло, що щось не так. По табору з мечами напоготів бігали солдати. Інші з піками бігли на барикади. Шкіряні обладунки та кольчуги натягалися прямо на ходу.
— Цікаво, що все це значить? — Сердито блиснула очима Верна. — Мені не сподобається, якщо Джеган зіпсує мені вечерю.
Келен без шкіряних обладунків раптом відчула себе голою. В обладунках було незручно їхати під час довгих переходів, тому, опинившись на дружній території, Келен зняла їх і приторочила до сідла. Вони спішилися і Кара тут же встала поруч. Поводи вони віддали комусь із групи солдат, які підбігли, негайно ж зімкнувшись навколо них в оборонне кільце.
