Диво - Загребельный Павел Архипович (читать книги без регистрации полные .TXT) 📗
- І щоб врятувати той рукопис, довелося висадити в повітря аж цілу Варшаву! - ядовито докинув Борис.
Вассеркампф удав, що не зауважив сарказму професорового, він цілком був захоплений своєю оповіддю.
- Але американці, займаючи наші міста, на жаль, не завжди були перебірливі в засобах, іноді вдавалися й до найпри-мітивнішого грабунку, так Супрасльський кодекс опинився аж США і нещодавно з'явився на одному з аукціонів і був проданий за великі гроші. Добре, що знайшлися порядні люди з американської фірми, яка імпортує з Польщі продовольчі товари. бони викупили кодекс і подарували його польському народу. Це було благородно - нетва?
- А все ж таки, гер Вассеркампф,- сказав до того мовчазний Валерій,- коли ми поїдемо до Марбурга? Питаю вас цілком офіціально.
- Завтра, - швидко відповів Вассеркампф,- сподіваюся, що завтра ми зможемо поїхати, попри деякі комплікації. Але ще йюгодні я спробую все влаштувати…
На завтра Вассеркампфа взагалі не виявилося в управлінні. Він зник і з'явився лиш через день, відразу ж зателефонував до посольства, запросив до себе Валерія з професором, зустрів їх так само радісно, як перед тим, був наче помолоділий, піднесений, ніби той чиновник, що одержав щойно орден.
- Ви впізнаєте мене, майне герен? - гукнув він назустріч своїм відвідувачам.- Ставлю п'ять марок, що ви мене не впізнаєте - нетва? Я витратив учора цілий день, але то не був марно витрачений день. Ви можете вгадати, де я був?
- У Марбурзі, - не роздумуючи, сказав Отава.
- Помиляєтесь, гер професор, глибоко помиляєтесь, - заляскав у долоні радник, - не в Марбурзі й не деінде, а тільки в Кельні, у славетному салоні Гейнца Кретена. Ви не чули про нашого Кретена? Але ж як можна? Він двічі завойовував світову першість серед перукарів: у Брайтон! й у Відні. На всесвітній виставці в Брюсселі він здобув «Гран прі» для Федеративної республіки. Що стосується мене, то я був клієнтом Гейнца Кретена ще тоді, як він працював помічником перукаря в Клетенберзі. Ось уже впродовж багатьох років пунктуально через кожні два тижні я відвідую Гейнців салон. До нього тепер їдуть чоловіки з цілої Європи. Літаками, поїздами, машинами. З Італії, Греції, Франції, Швейцарії, Югославії, Австрії. Про Німеччину вже й не кажу. Гейнц Кретен виробив спеціальну косметику для чоловіків: підстригання волосся, масаж обличчя, манікюр. Кожен повинен показувати публіці завжди те саме обличчя, кожен намагається усталити свою особистість, виробити якийсь еталон зовнішнього вигляду для себе. Про мене повинні казати: «Ось державний радник Вассеркампф». Та сама зачіска, той самий колір обличчя, та сама форма нігтів. Для нас це має колосальну вагу. Люди Сходу не надають цьому значення. Там величезні простори. Нема тісняви, як на Заході. Людина до людини не придивляється так уважно, як у нас. Бо, зрештою, нема нічого гіршого, ніж людська бридота. Ми намагаємося замаскувати їх. Моди, зачіски, парфуми… Хоч коли розібратися, то чи важать у історії немиті ноги або неголена борода - нетва?
- В історії найперше важить чисте сумління. Та й не тільки в історії, - Борис насилу стримувався. Він ніколи не мав таланту до полеміки, обмежувався в гострих розмовах ущипливими зауваженнями, та, на жаль, не всі однаково до цього ставилися. На Вассеркампфа, скажімо, жодна заувага не діяла. Він струшувався від них, мов гусак од води, й правив своє. Це був докінчений тип бюрократа новітньої формації, який найпростішу справу вмів, видно, поховати під нагромадженням слів. Сипав слова межи очі, мов полову, жбурляв їх на вас, горнув, витрушував.
- До речі, - гукнув Вассеркампф, не почувши слів Отави, - в Кельні ж мені розповіли просто колосальну історію! Про ластівку. Ластівка забула полетіти в вкрій. Осінь, холоднеча, а ластівка - ще в Кельні, її ловило все місто. Сам бургомістр…
- Послухайте, гер Вассеркампф, - підвівся Валерій, який вирішив, що вже край усім дипломатичним витримкам і очікуванням, але Вассеркампф теж схопився, підбіг до нього, ліз просто в обличчя.
- Її відвезли спеціальним літаком до Неаполя! Ластівку - літаком.
- Я вже читав про це в газетах,- посміхнувся Валерій,- кілька років тому. Здається, це сталося в Хельсінкі…
- Повторилося! - вигукнув Вассеркампф. - Повторилося в нашому Кельні!
- А як же все-таки Марбург? - не слухаючи його, поспитав Валерій.
- Марбург буде, - пообіцяв миттю Вассеркампф.
- Ми чуємо це вже кілька днів, але…- Борис намагався подати знак Валерієві, щоб той штурмував до кінця.
- Нам здається, що ви не досить активно сприяєте в нашій справі, гер Вассеркампф, - сухо мовив секретар посольства, - і тому хоч мені цього й не хотілося, але я вимушений буду… Нам доведеться, мабуть, звернутися за підтримкою до міністеріаль-директора Хазе… Поки що до міністеріаль-директора, а там, може, й вище…
- Гер секретар жартує, - вдавано засміявся Вассеркампф, - бо хто ж не знає афоризму про те, що чиновники як книжки на бібліотечних полицях: чим вище поставлені, тим рідше до чогось надаються. Раз ви звернулися до державного радника Вассеркампфа, то вже покладіться на нього до кінця. Бо якщо вам не поможе державний радник Вассеркампф, то вам не поможе ніхто. Нетва? Як каже фрау Бурке, коли я раз на тиждень приходжу до неї скуштувати якогось сиру: «Якщо ви не з'їсте справжнього сиру в фрау Бурке, то ви не з'їсте його ніде!» П'ятнадцять сирів на саму лиш закуску! І до них вина: міскаде, сансер або кенсі! У фрау Бурке ви завжди знайдете справжні французькі вина і справжні французькі сири. Якщо любите вино рожеве, то неодмінно дістанете до нього лукулл або осляче вухо, якщо вам смакує божоле чи інші чорні вина, то фрау Бурке запропонує вам сири міцні: мінстери, ліваролі, шатонеф ді пап. Або ж уявіть собі: суп з сиру, біфштекс з сиру, салат з сиру по рецепту з Берна, яйце в пармезані…
- То як же з Марбургом? - перебив Валерій.
- При цьому фрау Бурке не забуде попередити вас, щоб ви вдома в себе ніколи не ставили сир у холодильник. Бо сир на льоду губить свій нерв!
- Ми скористаємося з поради фрау Бурке, - вже не приховував насмішкуватості в тоні Борис, - але нас передовсім цікавить Марбург. Вже коли ви так щедро виповідаєте нам різноманітні історії, то я міг би вам навзамін нагадати одну літературну історійку. Зовсім коротеньку. З Чехова. В нього десь е Поденник наглядача звіринця. Сторож писав так: «Понеділок. Приходили офіцери. Дратували звірів. Вівторок. Приходили студенти. Дратували звірів. Середа. Приходили офіцери. Дратували звірів. Четвер. Приходили студенти. Дратували звірів. П'ятниця. Приходили офіцери…»
- І знов дратували звірів - нетва? - Вассеркампф сміявся охоче й щиро.- Прекрасна історія, гер професор. Як часто не знаємо, що серед нас розумний чоловік, бо слухаємо дурнів,- рйетва? Я, здається, вловив ваш натяк… - Зрозумійте, що я приїхав сюди не для натяків і не для |історій… В даному випадку ми офіційні особи, кожен з нас від-В^стоюе інтереси своєї держави, чому свідченням - присутність тут працівника нашого посольства, та й ви, гер Вассеркампф, приймаєте нас не в себе вдома, а в державному приміщенні… Але ось тиждень ми повторюємо вам про Марбург, а ви… - Майне герен, - додивляючись до годинника на руці, перервав Бориса Вассеркампф, - майне герен, я можу вам, нарешті, ^повідомити цілком офіціально і з усією відповідальністю, що…- він підняв пальця, виждав паузу, мовив далі майже урочисто,- потреба в поїздці до Марбурга відпадає…
- Як то? - здивувався Валерій. - Поясніть, будь ласка.
- Ми не поїдемо до Марбурга, бо…- Вассеркампф знов витримав паузу, він грав, мов досвідчений актор, свою роль до кінця, - бо, майне герен, якраз у цю хвилину приземлився літак з Відня, і цим літаком… цим літаком прилетів професор Оссендорфер…
- Ага, то ми побачимося з Оссендорфером тут? - спитав Борис.
Якби Вассеркампф просто відповів на це запитання, то він би не був Вассеркампфом. Втратити таку блискучу нагоду поговорити цього разу вже не на теми сторонні, а по суті справив Ніколи!
