Сушко Р., Левицький М. - Хроніка нищення української мови. - 2012 - Сушко Роман (книги онлайн полные версии .txt) 📗
1995 (18 липня) - Звіряче побиття окупаційною владою українців у Києві (кілька душ загинуло, десятки покалічено) під час похоронної процесії' Його святості - Патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира. Озброєні омонівці кидалися на беззбройних людей з криками «бєй хохлов», топтали й шматували державні прапори. До відповідальності ніхто не був притягнутий, хоч у спогадах про цю подію часто висловлюється припущення, що все це сталося за наказом Табачника.
1996 - Посилення антиукраїнського терору. Подальша криміна-лізація правоохоронних органів. У Харкові таємно збирають підписи під «референдумом» про новий Радянський Союз та про те, щоб Україну туди залигати. Ця «діяльність» ведеться комуністич-ними-маразматиками... Хто відмовляється ставити підпис, погрожують і лають, заявляючи: «всё равно Россия завоюет Украину, и ми перебъём хохлов по одному».
(Без мови немає нації. Український пріоритет. К. 2011. С. 28.)
1998—2012 - У зв'язку з інформаційною революцією 90-х років російщення України відбувається вишуканими методами. На сьогодні інформаційний простір України майже повністю зрусифікований. Неукраїнська, а часом антиукраїнська політика урядів України призвела до того, що державну мову з української преси витіснила мова сусідньої країни, і співвідношення між україномовною та російськомовною пресою складає 1:10. Україна посідає перше місце (!) у світі за рівнем оподаткування книги - 28%.
Як результат такої політики, продукція українського книжкового ринку на 2/3 складається з імпорту книжок російською мовою. Кількість україномовних вищих шкіл в Україні складає лише 23%. На програму відродження української мови уряд не виділяє практично жодної копійки, у той час коли Москва на програму «Русский язык» («.на поддержку и развитие русского языка в бывших республиках СССР») щорічно виділяє 2 млрд. дол. Левова частка цих коштів осідає в першу чергу в Україні: на безкоштовне розповсюдження антиукраїнських газет, підтримку проросій-ських політичних партій, організацій, телеканалів.
Леонід Кучма (1994 — 2005)
у Росії 31 січня 1999 року прийшов до влади офіцер КҐБ Володимир Путін
1999 (25 березня) - Було вбито випробуваним ще з радянських часів методом (з використанням вантажного автомобіля) провідника української опозиції, лідера Народного Руху України В'ячеслава Чорновола. Він проголосив і для очолюваного ним НРУ й для усієї української опозиції курс на. побудову української України.
2000 (травень) - У Львові було вбито композитора й виконавця українських пісень Ігоря Білозіра.
2004 - Шовіністичні сили, прикриваючись гаслами захисту перед «насильною українізацією», вчинили в Сєверодонецьку спробу розколу України.
Віктор Ющенко (2005 — 2010)
у Росії залишався при владі Володимир Путін), якого змінив на посаді Дмитро Медведев (2008-2012)
2006 (21 грудня) - Депутат Луганської міської ради від Парти' регіонів Арсен Клінчев у студи' Луганської телекомпанії ІРТА побив студента Луганського університету Сергія Мельничука за те, що той, відповідно до чинних в Україні законів, відстоював у суді право на навчання українською мовою.
2005—2010 - З-під пера Дмитра Табачника вийшла ціла серія статей, в яких розпалюються міжнаціональні й міжрегіональні
пристрасті, ставиться під сумнів самостійність української мови, йде намагання заперечити відомі історичні факти, у першу чергу Голодомору. Мешканці західних регіонів України змальовуються як лакеї, котрі недавно навчилися мити руки. Усе це не просто шизофренічний вияв українофобства. Це був крок на деморалізацію суспільства, щоб на основі аморальної пасивності запустити карту «російської мови» і за її допомогою підкорити Україну.
Віктор Янукович (2010 — ????)
у Росії президенствував Дмитро Медведев, якого в 2012 році замінив Володимир Путін
З приходом В. Януковича на президентство піднімається нова хвиля русифікації України, що є протиприродним і аморальним явищем у самостійній державі. Хоча воно маскується під права людини насправді немає нічого спільного з тими правами. Така політика не знаходить розуміння в Європі, чого яскравим свідченням були вкрай критичні оцінки Венеціанської комісії з приводу мовних ініціатив регіоналів, реалізованих при мовчазній підтримці Януковича. Експерти Комісії були на сполох, що при такій політиці закладаються механізми домінування російської мови на шкоду українській мові як державній..
2010 (25 березня) - Поставлений в уряді Азарова міністром освіти і науки Дмитро Табачник наказом № 238 скасував рішення свого попередника про обов'язковість складання випускних тестів державною мовою. Це переший крок у наступу50 шовіністичної реакції' на державну мову.
2011 - Нове гасло російських стратегів, яке все частіше з'являється в інформаційному обігу: «России нет без Украины, Белоруссии и Казахстана».
2012 (23 січня) - Появилися друком у «Независимой газете » стаття тодішнього кандидата в президенти Російської Федерації' Володимира Путіна «Россия: национальный вопрос». У ній було сказано: «Самоопределение русского народа - это полиэтническая цивилизация, скрепленная русским культурным ядром». Антипутінська опозиція з цього приводу заявила: «В російській політиці нічого не змінюється, все залишається як і було, русифікувати!!!
2012 (травень) - Міністр освіти України Д. Табачник на закритій зустрічі з вчителями-русистами відніс українську мову до розряду непотрібних мов, називаючи українськомовні підручники, підручниками, які були видані непотрібною мовою.
2012 (3 липня) - «Прийняття» в бандитському стилі Верховною Радою України поданого від імені Ківалова-Колесніченка провокаційного Закону «Про основи державної мовної політики», який загрожує значним звуженням сфери використання української мови в ключових сферах життя в більшості регіонів України.
2012 (3 - 18 липня) - У Києві тривало голодування проти ухвалення так званого мовного закону. Особливістю тої акції' протесту було те, що ніхто з влади (окрім спецназівців, котрі декілька разів хотіли розігнати учасників голодування), не навідувався до учасників протесту. Тим влада Януковича вкотре продемонструвала антиукраїнську суть та аморальне обличчя.
2012 (31 липня) - Голова Верховної Ради Володимир Литвин підписав так званий мовний закон, яким відкривається нова більш потужна хвиля русифікації' України. Зробив він це всупереч численним заявам та інтерв'ю Каналові «Рада» (від 6-го липня), що за ніяких обставин не підпише «закону», бо, за його словами, він ухвалений з масою порушень і не може бути переданий на підпис Президентові. Литвин тоді зауважив: якщо проти нього таки подадуть позов, як напередодні заявили «регіо-нали,» тоді суд повинен буде дослідити й процес ухвалення документа.
Своїм підписом Литвин показав перед світом гниле нутро. І поставив себе в ряд головних архітекторів беззаконня в Україні.
2012 (8 серпня) - Віктор Янукович, який за фатальним збігом обставин нині президентствує в Україні, «розчерком пера» під провокаційним «мовним законом» запустив механізм руйнування України. Зробив він це всупереч негативним оцінкам «мовного» проекту з боку європейських інститутів та численних українських правників і політиків. Тим він укотре показав, що для нього не існують ніякі норми права, ніяка правова культура, що для нього немає ніяких авторитетів. А Україна та права державної нації' - порожні слова.
2012 (10 серпня) - Газета Верховної Ради - Голос України - публікацією «закону» Ківалова-Колесніченка дала старт новому етапу русифікації' України.
2012 (13 серпня) - Одеська міська рада стала першою з рад, котрі постановили впровадити в життя провокаційний «мовний закон» Ківалова-Колесніченка, започатковуючи дуже небезпечний процес витіснення державної мови на другий план, що є демонстративним порушенням норм чинної Конституції', дія якої не може бути підмінена ніяким іншим правовим актом. Проте нині в Україні думка й воля Януковича ставиться значно вище від Конституції.
